2010-12-09 15:47

ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (проект)

Цей Кодекс регулює питання щодо забезпечення реалізації права громадян на житло, управління житловим фондом, його утримання та збереження, правовідносини фізичних і юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування у житловій сфері.

Розділ 1. Загальні положення

 

Стаття 1. Визначення термінів

 

У цьому Кодексі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

аварійне житло - житло, конструктивні елементи якого не відповідають вимогам безпечної експлуатації чи частково зруйновані, або фізичний знос якого становить 81-100 відсотків;

багатоквартирний будинок - житловий будинок, що складається з трьох і більше квартир та має інженерні системи, що обслуговують більше однієї квартири;

ветхе житло - житло, конструктивні елементи якого обмежено виконують свої функції, фізичний знос якого становить 61-80 відсотків;

виконавець послуги з управління житлом – фізична чи юридична особа, яка відповідає спеціальним вимогам, визначеним законодавством, та за дорученням власника (співвласників) житла надає за договором послугу з управління житлом;

готелі-притулки – будівлі капітального типу, призначені для тимчасового проживання осіб, які постраждали від стихійного лиха або внаслідок іншої надзвичайної ситуації, до отримання ними постійного житла згідно із законодавством;

гуртожиток – житлова будівля, призначена для тимчасового проживання людей. Приміщення у гуртожитках надаються для сімейного та індивідуального заселення;

договір виконання послуги з управління житлом – договір, що регулює правовідносини між власниками (співвласниками) житла та виконавцем послуги з управління житлом;

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку, призначені для забезпечення експлуатації такого будинку та побутового обслуговування власників (співвласників) і наймачів (орендарів) та користувачів багатоквартирного будинку: сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення;

експлуатаційні показники житлового будинку – сукупність технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик житлового будинку, які визначають його експлуатаційні якості;

житло - квартира, кімната в житловому будинку, садибний будинок, житловий блок/секція в гуртожитку, житлові приміщення в нежитлових будівлях, спорудах призначені та придатні для постійного проживання людей і прийняті в експлуатацію в установленому порядку;

житло спільного використання – житлові приміщення, що складаються з двох і більше ізольованих кімнат, квартир, житлових блоків/секцій, які перебувають відокремлено у власності (співвласності) або у наймі (оренді) двох і більше осіб;

житлова будівля - капітальна споруда, що складається з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, що утворюють наземні та підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, а також для розміщення устаткування, майна чи обладнання. До житлових будівель належать садибні, багатоквартирні житлові будинки, гуртожитки всіх видів і житлові комплекси;

житлова кімната – частина одноквартирного будинку або садибного будинку або квартири, призначена для використання як місце безпосереднього мешкання людей;

житловий будинок – житлова будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, призначена і придатна для постійного проживання людей та прийнята в експлуатацію в установленому порядку;

житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що складається із земельної ділянки в установлених межах, розміщеного на ній житлового будинку (будинків) разом із допоміжними спорудами та інженерними мережами, що утворюють цілісний майновий комплекс;

житловий облік - облік громадян України, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до цього Кодексу;

житловий фонд - сукупність усіх форм житла (житлових будинків, гуртожитків, житлових комплексів, квартир, кімнат, інших житлових приміщень), призначених та придатних для постійного проживання людей;

житловий фонд соціального призначення - сукупність соціального житла державної та комунальної форм власності, призначеного для надання громадянам України, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту в порядку та на умовах, передбачених цим Кодексом;

житловий фонд спеціального призначення - сукупність житла спеціального призначення всіх форм власності, призначеного для проживання працівників підприємств, установ та організацій, а також окремих категорій громадян України в порядку та на умовах, передбачених цим Кодексом;

житлове приміщення - приміщення, призначене та придатне для постійного проживання в ньому людей (квартира, кімната, житловий блок/секція, садибний будинок, житлове приміщення в нежитловій будівлі чи споруді);

заклади та установи, що надають тимчасовий притулок, - установи соціального обслуговування, які створюються з метою безоплатного забезпечення громадян без визначеного місця проживання тимчасовим житлом, продуктами харчування, надання таким громадянам передбаченої законодавством грошової, медичної, правової, соціальної, психологічної та побутової допомоги, сприяння їм (у разі потреби) у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні;

ізольована кімната - кімната, через яку не здійснюється прохід до інших кімнат або підсобних приміщень;

інженерні споруди - об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів тощо;

інше житло – житло, що надається громадянам замість того, що належало їм на праві власності чи перебувало в наймі (оренді), в порядку та на умовах, передбачених цим Кодексом, і яке розташоване в межах даного населеного пункту та відповідає санітарним і технічним вимогам;

капітальний ремонт житлової будівлі - комплекс планових або позапланових ремонтно-будівельних робіт, пов’язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників житлової будівлі (житлового будинку, житлового комплексу, гуртожитку) заміною або відновленням несучих чи огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів житлової будівлі та її техніко-економічних показників;

квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного проживання в ньому людей, що включає окрім житлової кімнати (кімнат), підсобні приміщення: кухню, ванну кімнату (душову), вбиральню (або суміщений санвузол), коридор (передпокій) тощо;

конструктивні елементи житлового будинку – частини житлової будівлі, що забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в’їзна група тощо);

малоповерховий житловий будинок – одно-, дво- або триповерховий житловий будинок;

наймач (орендар) житла – фізична або юридична особа, яка отримала право на користування житловим приміщенням на умовах договору найму (оренди) житла;

нежитлове приміщення - приміщення у житловій будівлі, що не належать до житлового фонду;

нежитлові будівлі та споруди, в яких розташовані житлові приміщення, - капітальні споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення виробничого чи іншого нежитлового призначення, в яких розташовані окремі житлові приміщення (житлові кімнати, житлові секції чи житлові блоки);

неізольована житлова кімната - кімната, через яку здійснюється прохід до інших кімнат або підсобних приміщень;

об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) - юридична особа, утворена власниками житлових і нежитлових приміщень та співвласниками спільної сумісної власності у багатоквартирному житловому будинку для представництва їхніх спільних інтересів, сприяння використанню свого майна та управління, утримання і використання спільного майна;

плата за житло – витрати власника (співвласника) житла у зв'язку з володінням таким житлом, а також плата наймача (орендаря) житла та особи, яка користується житлом на інших підставах, у зв'язку з користуванням таким житлом;

поточний ремонт житлової будівлі - комплекс будівельних та організаційно-технічних заходів з усунення несправностей (відновлення) елементів житлового будинку, житлового комплексу, гуртожитку і забезпечення відповідності експлуатаційних показників житлової будівлі нормативно-технічним вимогам;

прибудинкова територія – територія в межах відповідної земельної ділянки, необхідна для розміщення та обслуговування житлової будівлі та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб (умов проживання) власників (співвласників) та наймачів (орендарів) і користувачів житла;

приватизація житла з державного та комунального житлових фондів – відчуження об’єктів приватизації житла з державного та комунального житлового фондів на користь громадян згідно із законом;

реконструкція житлової будівлі - комплекс будівельних робіт з поліпшення експлуатаційних показників житлового будинку, житлового комплексу, гуртожитку шляхом надбудови, вбудови, прибудови приміщень, перепланування та переобладнання з одночасним забезпеченням відповідності експлуатаційних вимог житлової будівлі нормативно-технічним вимогам;

садибний будинок – розташований на присадибній земельній ділянці малоповерховий житловий будинок, призначений для постійного проживання людей та ведення підсобного (садибного) господарства;

службове житло - житлове приміщення, що надається в тимчасове користування особам, які у зв‘язку з характером своєї діяльності мають проживати за місцем роботи (служби) або поблизу місця роботи (служби) та перебувають у трудових (службових) чи інших передбачених законодавством відносинах з особою, яка надає житло, або уповноваженим нею органом;

соціальне житло - житло з державного та комунального житлових фондів соціального призначення, що безоплатно надається на підставі договору найму (оренди) на певний строк громадянам України, які не мають власного житла і відповідно до законодавства потребують соціального захисту;

соціальний гуртожиток - соціальне житло, що надається громадянам України на час їх перебування на соціальному житловому обліку за умови, що таке житло є єдиним місцем їх проживання;

соціальний житловий облік - облік громадян України, які потребують соціального захисту і мають право на соціальне житло;

співвласники багатоквартирного житлового будинку – власники житлових і нежитлових приміщень;

технічне обладнання багатоквартирного будинку - інженерні комунікації і технічні пристрої, необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою прибудинкової території);

уповноважена особа власника (співвласника) житла - фізична або юридична особа, яка на підставі договору, закону чи з інших підстав, встановлених законодавством, має право представляти інтереси власника (співвласника) житла;

упоряджене житло – житло, що відповідає встановленим нормам і стандартам, призначене для проживання в ньому людей (одиноких громадян та сімей) і придатне для вселення без додаткового упорядження (облаштування);

управління багатоквартирним будинком - функція його власника (співвласників), що полягає в реалізації окремих повноважень з володіння, користування та розпорядження спільним сумісним майном у багатоквартирному будинку і спрямована на утримання багатоквартирного будинку у справному стані, забезпечення побутових потреб осіб, які проживають (перебувають) у такому будинку, пов'язаних з таким проживанням (перебуванням);

члени сім'ї власника (співвласника), наймача (орендаря) – дружина (чоловік), діти, батьки, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані з ним родинними зв’язками та спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки.

 

Стаття 2. Основні засади державної житлової політики

 

Державна житлова політика спрямована на створення економічних, соціальних та правових умов для реалізації громадянами конституційного права на житло. Держава визначає пріоритети, форми і засоби своєї участі в реалізації громадянами конституційного права на житло виходячи із загальносуспільних інтересів, соціальної справедливості та економічних можливостей.

1. До основних засад державної житлової політики належить:

створення умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;

розроблення, затвердження та виконання Загальнодержавної житлової програми;

розроблення, затвердження та виконання державних цільових житлових програм щодо:

розвитку житлового будівництва;

реформування житлово-комунального господарства;

державної підтримки створення доступних для всіх верств населення механізмів житлового кредитування;

державного регулювання ринку житла;

забезпечення соціальним житлом громадян, які потребують соціального захисту і не мають власного житла;

сприяння забезпеченню житлом громадян, на яких поширюються державні соціальні та трудові гарантії;

розвиток житлового законодавства;

запровадження механізму участі громадян, органів місцевого самоврядування та держави у фінансуванні будівництва житла;

запровадження державних житлових соціальних стандартів, державних соціальних житлових гарантій забезпеченості громадян житлом;

заохочення власників (співвласників) житла до вибору найбільш ефективних та конкурентних способів управління житловим фондом (житлом), які забезпечать його експлуатацію і ремонт відповідно до встановлених нормативів, норм, стандартів та правил;

створення умов набуття громадянами та юридичними особами у власність (співвласність) або у користування земельних ділянок, призначених для будівництва житлових будівель та необхідних для їх обслуговування будівель чи споруд;

сприяння розвитку на конкурентних засадах ринку житла, що передається у найм;

сприяння розвитку індивідуального будівництва житла та будівництва житла товариствами забудовників і житлово-будівельними кооперативами, членами яких є громадяни, які потребують поліпшення житлових умов;

сприяння розробленню та впровадженню нових методів у житловому проектуванні, будівництві, виробництві енергозберігаючих, екологічно безпечних будівельних матеріалів та обладнання, забезпечення їх доступності для громадян;

стимулювання інвестиційної діяльності у сфері житлового будівництва та надання житлово-комунальних послуг;

стимулювання населення до ощадливого використання енергетичних та інших відновлюваних ресурсів, забезпечення енергетичної ефективності житлового фонду (житла);

захист права на житло, прав споживачів, які беруть участь у фінансуванні житлового будівництва, отримують або мають намір отримувати житлово-комунальні послуги, послуги з управління житлом;

залучення громадськості до формування та реалізації державної житлової політики;

налагодження міжнародної співпраці з метою запозичення позитивного досвіду щодо реалізації житлових прав громадян.

2. Право на безоплатне одержання житла в користування на умовах найму (оренди) з державного або комунального житлових фондів мають громадяни України, які потребують соціального захисту, та інші категорії громадян, визначені цим Кодексом та іншими законами.

Право на одержання кредитів на будівництво житла чи придбання житла надається громадянам України відповідно до цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

3. Державна політика формування ефективного власника житла реалізується шляхом:

удосконалення законодавчої бази щодо дотримання житлових прав і виконання обов’язків суб’єктами житлового законодавства;

створення умов для діяльності суб'єктів, що забезпечують ефективне управління житловим фондом (житлом);

сприяння власникам (співвласникам) житла та їх об'єднанням в утриманні житла відповідно до нормативів, норм, стандартів та правил;

проведення просвітницької роботи серед громадян з питань формування ефективного власника (співвласника) житла.

4. Державна політика у сфері управління житлом ґрунтується на принципах:

відповідальності власника (співвласника) житла за його збереження та ефективне використання;

добровільності вибору власниками (співвласниками) житла способу управління житлом;

забезпечення конкуренції на ринку надання послуг з управління житлом;

забезпечення правових, організаційних та економічних умов для професійного надання юридичними та фізичними особами послуг з управління житлом і житлово-комунальних послуг відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

 

Стаття 3. Житлове законодавство України

 

Житлове законодавство України базується на Конституції України і складається з цього Кодексу, відповідних положень Цивільного кодексу України, прийнятих відповідно до них законів та інших нормативно-правових актів.

 

Стаття 4. Відносини, що регулюються цим Кодексом

 

1. Цей Кодекс регулює відносини щодо:

1) особливостей виникнення, реалізації і припинення права власності на житло та користування ним;

2) ведення обліку громадян, які мають право на поліпшення житлових умов та надання їм житла;

3) реалізації прав та виконання обов’язків власників (співвласників) і наймачів (орендарів) житла;

4) формування, управління, використання, утримання та збереження житлового фонду (житла);

5) надання, споживання, оплати житлово-комунальних послуг;

6) збереження і бронювання житла з державного та комунального житлових фондів;

7) загальних засад приватизації державного та комунального житлового фонду;

8) забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту і не мають житла;

9) особливостей надання державної підтримки громадянам для оплати житлово-комунальних послуг та найму (оренди) житла відповідно до законодавства;

10) основних засад діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлових кооперативів, товариств власників житла.

 

Стаття 5. Суб’єкти права власності на житло

 

1. Суб’єктами права власності на житло є держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада села, селища, міста, фізична та юридична особа.

2. Усі суб’єкти права власності на житло мають рівні права на володіння, користування, розпорядження своєю власністю відповідно до закону.

 

Стаття 6. Об’єкти права власності на житло

 

1. Об’єктами права власності на житло є житлові комплекси, житлові будинки (у тому числі багатоквартирні), квартири, кімнати, житлові приміщення у гуртожитках, частини житлових та нежитлових будівель чи квартир, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання людей.

2. Державна реєстрація права власності на житло та інших речових прав на житло та їх обмежень здійснюється відповідно до закону.

 

Стаття 7. Права та обов’язки власників (співвласників) житла

 

1. Власник (співвласник) житла – держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада села, селища, міста, фізична чи юридична особа, що набула право власності (співвласності) на житло відповідно до Цивільного кодексу України та цього Кодексу.

2. Власник (співвласник) житла має право на володіння, користування і розпорядження своїм житлом.

3. Власник (співвласник) житла має право розпоряджатися своїм житлом на свій розсуд, зокрема:

1) продавати, обмінювати, відчужувати іншим чином належне йому житло, передавати в найм (оренду), укладати інші договори, не заборонені законом;

2) використовувати належне йому житло для провадження господарської діяльності (крім промислового виробництва) та іншої не забороненої законодавством діяльності, за умови що:

а) при цьому не порушуються права інших громадян, які проживають у житловій будівлі, на спокій та відпочинок;

б) житло розміщується на цокольному, першому чи другому поверсі житлової будівлі і до нього забезпечений вхід, окремий від входу для мешканців квартир цієї житлової будівлі;

в) житло у встановленому порядку переведено до складу нежитлових приміщень.

Перелік видів такої діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України;

3) вчиняти щодо належного йому на праві власності (співвласності) житла інші дії, що не суперечать закону.

4. Власник (співвласник) житла зобов’язаний забезпечувати належне управління житлом, ремонт і утримання житла та прибудинкової території відповідно до Правил утримання житлових будівель та їх прибудинкових територій, пристосування житла з урахуванням вимог осіб з особливими потребами, запобігати заподіянню шкоди навколишньому природному середовищу, не порушувати прав та інтересів інших осіб, а також дотримуватися правил користування житловими та нежитловими приміщеннями житлових будівель, правил експлуатації житлових приміщень у нежитлових будівлях, рішень органів місцевого самоврядування з питань утримання, експлуатації житла, правил надання послуг з управління житлом.

5. Власник (співвласник) житла за своїми зобов’язаннями відповідає своїм власним майном, у тому числі належним йому житлом, згідно із законом.

6. Іноземці та особи|обличчя,лице| без громадянства, які на законних підставах перебувають та постійно проживають на території України, мають права і обов'язки у сфері житлових відносин нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено Конституцією України, законами і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

Стаття 8. Форми власності житлового фонду

 

За формою власності житловий фонд поділяється на:

1) приватний житловий фонд, який належить на праві приватної власності (співвласності) юридичним чи фізичним особам;

2) державний житловий фонд, який складається з об’єктів житлового фонду, що належать державі, державним підприємствам, установам та організаціям на праві господарського відання або оперативного управління, підприємствам, установам та організаціям Автономної Республіки Крим;

3) комунальний житловий фонд, який належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст.

 

Стаття 9. Функціональне призначення житлового фонду

 

За функціональним призначенням житловий фонд поділяється на:

1) житловий фонд загального призначення, до якого належить житло всіх форм власності, що використовується громадянами на загальних підставах;

2) житловий фонд соціального призначення, до якого належить житло державного та комунального житлових фондів, що надається на певний строк органами державної влади, органами місцевого самоврядування громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту і не мають житла;

3) житловий фонд спеціального призначення, - до якого належить житло всіх форм власності, що надається працівникам підприємств, установ та організацій на підставі відповідного договору, а також окремим категоріям громадян України, в порядку та на умовах, передбачених статтями 94 - 99 цього Кодексу, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини у житловій сфері.

Порядок обліку державного та комунального житлових фондів встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

 

Стаття 10. Формування житлового фонду

 

1. Житловий фонд формується шляхом:

1) будівництва та введення в експлуатацію нового житла;

2) реконструкції існуючого житла з переобладнанням нежитлових будівель у житлові;

3) переведення нежитлових приміщень у житлові;

4) передачі у державну та комунальну власность житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного в установленому законодавством порядку безхазяйним;

5) передачі забудовниками частки житлової площі в новозбудованих житлових будівлях у власність територіальним громадам;

6) передачі з державної у комунальну власність соціального житла, збудованого за рахунок коштів державного бюджету;

7) набуття права власності на житло на інших підставах, передбачених Цивільним кодексом України та цим Кодексом.

 

Стаття 11. Переведення житлових будівель (їх частин), квартир (їх частин), житлових блоків/секцій та інших житлових приміщень, призначених та придатних для проживання людей, до складу нежитлових та нежитлових - до складу житлових

 

1. Підставами для переведення житлових будівель (їх частин), квартир (їх частин), житлових блоків/секцій та інших житлових приміщень, призначених та придатних для проживання людей, до складу нежитлових, є:

1) визнання в установленому законодавством порядку житлової будівлі, іншого житлового приміщення непридатним для проживання людей;

2) прийняття в установленому законодавством порядку рішення про зміну функціонального призначення житлової будівлі, іншого житлового приміщення.

2. Переведення житлових будівель (їх частин), квартир (їх частин), житлових блоків/секцій та інших житлових приміщень, призначених та придатних для проживання людей, до складу нежитлових здійснюється винятково у разі дотримання таких умов :

1) наявності волевиявлення власника (співвласника) житла;

2) розташування приміщення на першому поверсі житлової будівлі або вище, за умови:

облаштування входу (виходу) до такого приміщення, окремого від загального входу (виходу), яким користуються власники (співвласники) житлових приміщень цієї житлової будівлі;

що приміщення, розташовані безпосередньо під ним, теж є нежитловими;

3) наявності письмової згоди на переведення житлових приміщень та інших приміщень, призначених та придатних для проживання людей, до складу нежитлових, наданої власником або всіма співвласниками таких приміщень;

4) наявності висновків державних органів щодо можливості переведення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень, призначених та придатних для проживання людей, до складу нежитлових, підготовлених відповідно до законодавства.

3. Переведення нежитлових будівель (їх частин), нежитлових приміщень до складу житлових здійснюється винятково у разі дотримання таких умов:

1) наявності волевиявлення власника (співвласників) приміщення;

2) наявності письмової згоди на переведення нежитлових приміщень до складу житлових, наданої власником або всіма співвласниками таких приміщень;

3) наявності висновків державних органів щодо можливості переведення нежитлових будівель (їх частин), нежитлових приміщень до складу житлових, підготовлених відповідно до законодавства;

4. Переведення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень до складу нежитлових та нежитлових приміщень - до складу житлових здійснюється органом місцевого самоврядування на підставі письмової заяви власника (співвласників) відповідного приміщення або підприємства, установи чи організації, у господарському віданні чи оперативному управлінні яких перебуває відповідне приміщення, житлова будівля.

У разі якщо власниками (співвласниками) відповідних приміщень є діти або недієздатні особи, переведення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень, призначених та придатних для проживання людей, до складу нежитлових приміщень та навпаки здійснюється відповідно до закону і виключно за згодою органів опіки та піклування.

5. Переведення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень до складу нежитлових приміщень у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої цієї статті, а також виключення таких житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень у багатоквартирних будинках із складу житлового фонду у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 13 цього Кодексу, не є підставою для надання їх власнику (співвласникам) іншого житла.

6. Власник (співвласник) приміщення або уповноважений ним орган (особа) має право оскаржити до суду відмову у видачі дозволу або прийнятті рішення про переведення житлових приміщень до складу нежитлових та навпаки.

7. Порядок переведення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень, призначених та придатних для проживання людей, у нежитлові та нежитлових приміщень – до складу житлових затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 12. Види діяльності, провадження яких дозволяється у нежитлових приміщеннях житлових будівль

 

Перелік видів діяльності, провадження яких дозволяється в нежитлових приміщеннях житлових будинків (їх частин), гуртожитків (їх частин), у квартирах (кімнатах), а також у нежитлових приміщеннях, суміжних із житловими приміщеннями у нежитлових будівлях, спорудах, затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 13. Виключення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень із складу житлового фонду

 

1. Виключення житлових будівель (їх частин), квартир та інших житлових приміщень із складу житлового фонду здійснюється органами місцевого самоврядування у разі:

1) визнання житла аварійним;

2) визнання житла непридатним для проживання людей;

3) знесення житлових будівель (їх частин), інших житлових приміщень з мотивів суспільної необхідності;

4) переведення житлових будівель (їх частин), квартир (кімнат) у житлових будинках, житлових блоків (секцій) у гуртожитках та інших житлових приміщень до складу нежитлових.

Виключення житлових будівель (їх частин), квартир (кімнат) у житлових будинках, житлових блоків (секцій) у гуртожитках та інших житлових приміщень зі складу житлових та включення їх до складу нежитлових не позбавляє власників чи співвласників права власності на них.

2. Порядок обстеження житлових будівель (їх частин), квартир, кімнат, житлових блоків/секцій та інших житлових приміщень з метою визнання їх непридатними для проживання або такими, що підлягають знесенню, затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 14. Експлуатаційні вимоги до житла, що здається в експлуатацію

 

1. Несучі та огороджувальні або сполучені (несучо-огороджувальні) |обгороджуючі|конструкції житлової будівлі,|помешкання| що здається в експлуатацію, повинні знаходитися|перебувати| у справному стані та відповідати вимогам щодо безпечного перебування в них людей.

2. Житлові та нежитлові приміщення|помешкання| житлової будівлі,|помешкання| що здається в експлуатацію, облаштовуються|улаштоване| і обладнуються таким чином, щоб |так , щоб,таким образом | запобігти ризику|здобуття| травмування людей при вході, виході а також перебуванні в|усередині| них.

3. Житлові будівлі, що здаються в експлуатацію, забезпечуються інженерними системами згідно з будівельними нормами та затвердженим проектом.

4. Вимоги щодо експлуатації житлових будинків визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 15. Повноваження Верховної Ради України у житловій сфері

 

1. До повноважень Верховної Ради України у житловій сфері належить:

1) формування державної житлової політики та законодавчої бази у житловій сфері;

2) прийняття загальнодержавних житлових програм;

3) здійснення контролю у межах, визначених Конституцією та законами України;

4) здійснення інших повноважень відповідно до закону.

 

Стаття 16. Повноваження Кабінету Міністрів України у житловій сфері

 

1. До повноважень Кабінету Міністрів України у житловій сфері належить:

1) участь у формуванні державної житлової політики та її реалізація;

2) розроблення засад цінової політики у житловій сфері;

3) організація розроблення та забезпечення виконання загальнодержавних житлових програм;

4) спрямування і координація діяльності центральних та інших органів виконавчої влади;

5) затвердження порядків і правил;

6) здійснення інших повноважень відповідно до закону.

 

Стаття 17. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства у житловій сфері

 

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства у житловій сфері належить:

1) підготовка пропозицій щодо формування державної житлової, науково-технічної та економічної політики та участь у її реалізації;

2) розроблення проектів загальнодержавних та організація розроблення регіональних житлових програм;

3) забезпечення відповідно до законодавства реформування відносин у сфері утримання і управління житлом;

4) розроблення нормативно-правових актів з питань формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, стандартів, нормативів, норм, порядків та правил, у тому числі з урахуванням вимог осіб з особливими потребами, а також з питань утримання, експлуатації, поточного і капітального ремонту, реконструкції об’єктів житлового фонду, надання послуг з управління житлом;

5) участь у розробленні та здійсненні заходів щодо демонополізації ринку послуг з управління та утримання житла, сприяння впровадженню конкурентних засад у сфері надання житлово-комунальних послуг;

6) забезпечення здійснення державного нагляду і контролю:

за використанням та утриманням, експлуатацією, капітальним ремонтом, реконструкцією об’єктів житлового фонду та об’єктів комунального господарства з надання житлово-комунальних послуг, експлуатації житла, надання послуг з управління житлом;

за дотриманням стандартів, нормативів, норм, порядків і правил під час виробництва та надання житлово-комунальних послуг у межах, установлених законодавством;

7) здійснення нормативно-методичного забезпечення технічної інвентаризації житла, відповідних житлових і нежитлових приміщень як об’єктів нерухомого майна;

8) здійснення нормативно-методичного забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій щодо контролю за цінами (тарифами) на житлово-комунальні послуги, послуги з управління житлом;

9) здійснення інших повноважень відповідно до закону.

 

Стаття 18. Повноваження місцевих органів виконавчої влади у житловій сфері

 

1. Місцеві органи виконавчої влади забезпечують реалізацію державної житлової політики та місцевих програм розвитку житлової сфери.

 

Стаття 19. Повноваження органів місцевого самоврядування у житловій сфері

 

1. До повноважень органів місцевого самоврядування у житловій сфері належить:

1) сприяння розвитку житлового будівництва та ринку житлово-комунальних послуг, послуг з управління житлом, забезпечення комплексного розвитку житлово-комунального господарства;

2) забезпечення управління комунальним житловим фондом, визначення або участь у визначенні в установленому законодавством порядку виконавця житлово-комунальних послуг у такому житловому фонді, визначення виконавця послуг з управління житлом, організація належного обслуговування і ремонту житлового фонду, благоустрою та утримання прибудинкових територій;

3) вжиття заходів з енергозбереження і збереження житлового фонду та виділення власникам (співвласникам), виконавцям послуг з управління житлом, об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків, житловим кооперативам і товариствам власників житла бюджетних коштів для проведення першого після приватизації капітального ремонту та здійснення енергозберігаючих заходів відповідно до законодавства;

4) здійснення на підставі письмової заяви власника (співвласників) житла або підприємства, установи чи організації, у господарському віданні чи оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд, переведення житлових приміщень до складу нежитлових і нежитлових приміщень - до складу житлових, погодження проведення реконструкції житла та знесення непридатних для проживання людей житлових будинків, нежитлових будівель і споруд, у яких розташовані житлові приміщення;

5) ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, прийняття рішень про надання таким громадянам житла з комунального житлового фонду та житлового фонду соціального призначення на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом, іншими законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами;

6) видача відповідно до законодавства охоронних свідоцтв (броні) на житло відповідно до законодавства;

7) сприяння утворенню та діяльності об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, товариств власників житла;

8) фінансування житлового фонду соціального призначення за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел відповідно до законодавства;

9) здійснення контролю за наданням та використанням соціального житла за призначенням, вжиття заходів до забезпечення його збереження;

10) ведення обліку наявного житлового фонду всіх форм;

11) створення умов для розвитку конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, послуг з управління житлом, забезпечення рівних умов діяльності суб’єктам господарювання на такому ринку незалежно від їх організаційно-правової форми;

12) здійснення контролю за житловим обліком, який ведеться підприємствами, установами та організаціями відповідно до законодавства;

13) забезпечення проведення приватизації житла відповідно до закону;

14) забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів у сфері управління житлом та надання послуг з управління житлом;

15) сприяння облаштуванню житла відповідно до вимог людей з особливими потребами;

16) надання підтримки власникам (співвласникам) житлових будинків, товариствам власників житла, співвласникам багатоквартирних будинків, об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельним кооперативам у формуванні на конкурентних засадах ринку житлово-комунальних послуг, послуг з управління житлом, утримання, експлуатації та збереження житлового фонду;

17) встановлення норм забезпеченості житловою площею для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства;

18) здійснення інших повноважень відповідно до закону.

 

Розділ II. Реалізація права громадян на житло

 

Глава 1. Порядок реалізації права громадян на житло

 

Стаття 20. Реалізація права громадян на житло

 

Реалізація громадянами України права на житло здійснюється шляхом:

1) будівництва житла;

2) придбання житла у власність (співвласність);

3) найму (оренди) житла;

4) отримання соціального житла відповідно до закону;

5) набуття права власності на житло та права користування житлом з інших підстав, визначених законами.

2. Для забезпечення реалізації права громадян на житло шляхом його будівництва чи придбання у власність:

1) держава:

а) створює умови для кредитування будівництва житла чи придбання житла громадянами;

б) надає підтримку на будівництво житла чи придбання житла громадянами відповідно до закону в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

в) надає громадянам можливість приватизувати займане ними житло відповідно до закону;

2) органи місцевого самоврядування передають земельні ділянки у власність чи користування для будівництва та обслуговування житла громадянам, які перебувають на житловому обліку відповідно до закону;

3) підприємства, установи та організації усіх форм власності у порядку, встановленому законодавством, можуть будувати чи придбавати житло для громадян, які перебувають з ними у трудових або службових відносинах та перебувають на житловому обліку.

3. Для забезпечення реалізації права громадян на житло шляхом одержання його у найм (оренду):

1) державні підприємства, установи та організації надають громадянам у користування житло з державного житлового фонду спеціального призначення відповідно до закону;

2) органи місцевого самоврядування відповідно до закону:

а) надають громадянам, які перебувають на обліку для отримання соціального житла, у користування житло з житлового фонду соціального призначення;

б) надають громадянам у користування житло з комунального житлового фонду спеціального призначення;

в) надають громадянам у користування житло з комунального житлового фонду загального призначення на умовах та в порядку, встановленому законодавством та органами місцевого самоврядування;

3) підприємства, установи та організації надають у користування громадянам, які перебувають з ними у трудових або службових відносинах, житло з житлового фонду спеціального призначення, що належить їм на праві власності (співвласності), на прийнятних для сторін умовах, що не суперечать законодавству.

4. Власники (співвласники) житла надають у найм (оренду) фізичним та юридичним особам житло, що належить їм на праві власності (співвласності), на умовах та в порядку, встановлених договором, укладеним відповідно до житлового законодавства.

5. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, можуть придбати житло, розташоване на території України, на загальних умовах. Таким особам також може надаватися в користування житло з житлового фонду спеціального призначення відповідно до статей 94-99 цього Кодексу.

 

Стаття 21. Вік, з якого громадяни реалізують право на одержання житла

 

1. Громадяни самостійно реалізують право на одержання житла після досягнення вісімнадцятирічного віку (повноліття).

2. Неповнолітні особи (які не досягли вісімнадцятирічного віку) самостійно реалізують право на одержання житла після набуття повної цивільної дієздатності відповідно до Цивільного кодексу України.

 

Стаття 22. Підстави для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов, та взяття їх на житловий облік

 

1. Такими, що потребують поліпшення житлових умов, вважаються громадяни, які проживають у відповідному населеному пункті на законних підставах та:

1) забезпечені житловою площею нижче норми, встановленої органами місцевого самоврядування, яка не може бути меншою за санітарну норму житлового приміщення для однієї особи, що визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;

2) страждають на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, внаслідок чого не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім’ї або в квартирі спільного використання і не мають іншого житла. Перелік таких захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;

3) не мають житла (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, вихованці дитячих будинків, дитячих будинків-інтернатів, дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, особи з їх числа - після набуття повної цивільної дієздатності), бездомні, безпритульні, постраждалі від надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру (стихійного лиха);

4) проживають в аварійному, ветхому житлі або в житлі, що не відповідає санітарним та/або будівельним нормам, незалежно від строку проживання і не мають іншого житла;

5) проживають в одній кімнаті двома і більше сім’ями (незалежно від родинних зв’язків), а також є особами різної статі, старшими за дев’ять років (крім подружжя) і не мають іншого житла;

6) проживають за договором піднайму (суборенди) житлового приміщення в житлових будинках державного чи комунального житлового фонду і не мають іншого житла;

7) проживають у гуртожитках і не мають іншого житла;

8) проживають за договором найму (оренди), піднайму (суборенди) в житлі приватного житлового фонду і не мають іншого житла.

 

Стаття 23. Ведення житлового обліку

 

1. Житловий облік ведеться:

1) за місцем постійного проживання, а для бездомних громадян за переважним місцезнаходженням - органами місцевого самоврядування;

2) за місцем роботи - підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності за рішенням їх органів управління.

Порядок ведення житлового обліку затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями, що уклали Генеральну угоду.

Передбачені законодавством відомості про громадян, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на житловому обліку, вносяться до єдиного державного Реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на житловому обліку відповідно до законодавства (далі – Реєстр).

Створення та ведення Реєстру здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реєстр ведеться центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належить реалізація загальнодержавних житлових програм.

Органи місцевого самоврядування з метою регулярного оновлення відомостей про громадян, які потребують поліпшення житлових умов і перебувають на житловому обліку при їх виконавчих органах, щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за кварталом, подають до органу, що веде Реєстр, інформацію, пов’язану із взяттям громадян на житловий облік, зняттям громадян з житлового обліку, зміною прав таких громадян на пільги, пов’язані з реалізацією права на житло.

Умови взяття та перебування на житловому обліку громадян, які залишили роботу чи службу на підприємствах, в установах та організаціях у зв’язку з виходом на пенсію або в разі захворювання, що перешкоджає подальшій роботі чи службі, визначаються колективним договором, якщо інше не встановлено законом.

Взяття осіб на житловий облік здійснюється на підставах, передбачених статтею 22 цього Кодексу.

Списки громадян, узятих на житловий облік, підлягають оприлюдненню на стенді та офіційному веб-сайті організації, яка веде цей облік, із забезпеченням вільного доступу.

Списки громадян, узятих на житловий облік, регулярно оновлюються відповідно до Порядку ведення житлового обліку.

2. У разі смерті особи, яка перебувала на житловому обліку, за членами її сім’ї, які перебували на житловому обліку разом з нею, зберігається право на подальше перебування на житловому обліку в разі, якщо сім’я після смерті заявника не втратила право на поліпшення житлових умов. Таке право зберігається і за членами сім’ї особи, яка перебувала на житловому обліку і була знята з житлового обліку на підставах, зазначених у пункті 3 частини першої статті 25 цього Кодексу, якщо сім’я і надалі потребує поліпшення житлових умов.

У разі ліквідації підприємства, установи чи організації, скорочення чисельності або штату працівників за особами, які перебували на житловому обліку, та членами їхніх сімей зберігається право на подальше перебування на житловому обліку за місцем проживання в органах місцевого самоврядування із збереженням строку перебування працівника на житловому обліку за місцем роботи. За такими громадянами також зберігається право на першочергове або позачергове отримання житла відповідно до законодавства.

3. Особи, які штучно погіршили свої житлові умови внаслідок обміну, продажу, переведення житлового приміщення до складу нежитлових приміщень або іншого відчуження займаного ними житла, навмисного його псування чи зруйнування, зміни місця проживання та передачі займаної житлової площі стороннім особам (крім одруження), не беруться на житловий облік протягом п’яти років після такого погіршення житлових умов.

 

Стаття 24. Черговість поліпшення житлових умов громадян

 

1. Надання громадянам, які перебувають на житловому обліку, житла з житлового фонду соціального або загального призначення у найм (оренду) здійснюється з урахуванням черговості в порядку, встановленому законодавством.

Черговість надання громадянам житла у найм (оренду) визначається за часом їх взяття на житловий облік.

2. Незалежно від перебування на житловому обліку житло поза чергою надається громадянам, житло яких:

1) стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації;

2) підлягає знесенню у зв’язку з аварійним станом;

3) підлягає знесенню або виключенню із складу житлового фонду у зв’язку із суспільною необхідністю.

3. Поза чергою житло надається таким громадянам, які перебувають на житловому обліку:

1) інвалідам війни та особам, прирівняним до них у встановленому законом порядку, - протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання житла, з них інвалідам I групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права інвалідів Великої Вітчизняної війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання житла перед усіма іншими категоріями осіб, які мають право на позачергове одержання житла;

2) особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, - протягом двох років з дати взяття на квартирний облік;

3) колишнім малолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами унаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;

4) дружинам (чоловікам) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге;

5) особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до категорії 1 - протягом року з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання житла;

6) особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до категорії 2;

7) дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування в сім’ї опікуна, піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше житлового приміщення надається упоряджене житло з житлового фонду соціального призначення у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, - протягом місяця;

8) дітям-інвалідам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, державних або інших соціальних установах після досягнення повноліття, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя – протягом місяця;

9) особам, які були незаконно засуджені і згодом реабілітовані, у разі неможливості повернення житла, займаного ними раніше;

10) спеціалістам, запрошеним на роботу чи службу згідно з трудовим договором, яким передбачається забезпечення їх житлом;

11) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які перебувають на житловому обліку, в разі звільнення в запас або у відставку за віком, станом здоров’я, а також у зв’язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів. У разі смерті особи, звільненої з військової служби в запас або у відставку на зазначених підставах, її сім’я зберігає право на пільгове одержання житла;

12) особам, звільненим з військової служби і визнаним інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов’язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби;

13) сім’ям військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, у разі потреби поліпшення житлових умов.

4. У першу чергу житло надається таким громадянам, які перебувають на житловому обліку:

1) учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них законом, з них учасникам бойових дій, які зазнали поранення, контузії або каліцтва під час бойових дій чи під час виконання обов’язків військової служби, - протягом двох років з дати взяття на житловий облік;

2) учасникам війни та особам, прирівняним до них законом;

3) інвалідам I і II груп;

4) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

5) колишнім неповнолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося вісімнадцять років) в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених Німеччиною та її союзниками у період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання батьків;

6) колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особам, які були насильно вивезені для примусових робіт на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, які через патріотичну діяльність своїх батьків зазнали репресій, фізичної розправи, гоніння;

7) особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;

8) особам, які страждають на форми хронічних захворювань згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;

9) членам сімей та одиноким матерям і батькам, які мають трьох і більше дітей, а також у разі народження близнюків;

10) членам сімей, які мають дитину-інваліда;

11) звільненим у запас або у відставку військовослужбовцям Збройних Сил України, інших утворених відповідно до закону військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення;

12) членам сімей осіб, які загинули під час виконання службових чи громадських обов’язків (зокрема під час рятування життя людини) або на виробництві;

13) особам, які одержали на виробництві травму або професійне захворювання, у зв’язку з чим не можуть проживати в одній кімнаті, житловій секції/блоці з іншими особами, якщо це передбачено колективним договором. Питання про першочергове надання житла таким особам вирішується на підставі медичного висновку;

14) учителям та іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл;

15) особам рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту.

5. Право на позачергове та першочергове одержання житла може бути надано іншим категоріям громадян у випадках, передбачених законом.

 

Стаття 25. Підстави для зняття громадян з житлового обліку

 

1. Громадяни знімаються з житлового обліку в разі:

1) втрати права на поліпшення житлових умов;

2) поліпшення житлових умов, внаслідок чого зникла потреба в одержанні іншого житла;

3) виїзду на постійне проживання до іншого населеного пункту, якщо інше не встановлено законодавством;

4) припинення трудових чи службових відносин з підприємством, установою чи організацією громадянином, який перебуває на житловому обліку за місцем роботи чи служби, відповідно до цього Кодексу;

5) подання неправдивих відомостей, що стали підставою для взяття на житловий облік;

6) одержання громадянами грошової компенсації за належне їм для отримання житло відповідно до житлового законодавства.

2. Зняття з житлового обліку здійснюється органом, який прийняв рішення про взяття особи на житловий облік.

3. Рішення про зняття з житлового обліку за місцем проживання і за місцем роботи (служби) приймається із зазначенням підстав зняття з житлового обліку і видачею громадянинові копії відповідного рішення, протягом семи робочих днів з дня його прийняття.

Рішення про зняття з житлового обліку може бути оскаржено в судовому порядку.

 

Стаття 26. Облік громадян, які мають право на отримання соціального житла

 

1. Соціальний житловий облік ведеться органами місцевого самоврядування за місцем проживання громадян, які мають право на отримання кімнат, квартир, садибних будинків з житлового фонду соціального призначення після набуття ними повної цивільної дієздатності відповідно до Цивільного кодексу України.

2. Право на взяття на соціальний житловий облік мають громадяни України:

а) для яких таке житло буде єдиним місцем проживання і які мають право на поліпшення житлових умов відповідно до законодавства;

б) середньомісячний сукупний дохід яких за попередній рік з розрахунку на одну особу менший від сумарної величини опосередкованої вартості найму (оренди) житла в даному населеному пункті та розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При визначенні середньомісячного сукупного доходу враховується вартість майна, що перебувало та перебуває у власності (співвласності) громадянина та у власності (співвласності) членів його сім’ї за п’ять років, що передують року взяття на соціальний житловий облік.

Порядок врахування вартості майна, що перебуває у власності громадянина та членів його сім’ї, для взяття на соціальний житловий облік та порядок визначення величини опосередкованої вартості найму (оренди) житла в населеному пункті затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Право на взяття на соціальний житловий облік також мають громадяни, які проживають у закладах та установах, що надають тимчасовий притулок, громадяни, які мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством, за умов, визначених пунктами “а” і “б” цієї частини.

3. Перебування громадянина на соціальному житловому обліку не є підставою для відмови йому у взятті на житловий облік або для зняття з житлового обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, чи обліку осіб, які мають право на отримання житла (пільгових кредитів на будівництво житла і придбання громадянами житла) за державними житловими програмами для окремих категорій громадян, встановлених законодавством.

4. Порядок взяття громадян на соціальний житловий облік, їх перебування на такому обліку та зняття з нього затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями, що уклали Генеральну угоду.

 

Стаття 27. Взяття громадян на соціальний житловий облік, їх перебування на такому обліку та зняття з нього

 

1. На соціальний житловий облік громадяни беруться за рішенням органу місцевого самоврядування на підставі їх письмової заяви.

Взяття громадян на соціальний житловий облік може здійснюватися за заявою уповноважених ними осіб на основі письмового доручення, завіреного в установленому законом порядку.

2. Взяття на соціальний житловий облік недієздатних громадян здійснюється за заявою опікуна або органу опіки та піклування.

3. До заяви про взяття на соціальний житловий облік додаються документи, що підтверджують обґрунтованість визнання у встановленому порядку громадянина малозабезпеченим і таким, що потребує надання соціального житла. Вичерпний перелік таких документів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів обов’язково включає:

1) довідку про місце проживання та склад сім’ї;

2) копії документів, що посвідчують особу громадянина та членів його сім’ї;

3) копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера громадянинові та членам його сім’ї;

4) копії документів, що підтверджують право громадянина та членів його сім’ї на надання пільг під час взяття на житловий облік;

5) довідки про доходи громадянина та членів його сім’ї за попередній рік;

6) відомості про вартість майна, що перебувало та перебуває у власності (співвласності) громадянина та у власності (співвласності) членів його сім’ї за п’ять років, що передують року надання соціального житла.

4. Громадянинові, який подав заяву про взяття на соціальний житловий облік, орган місцевого самоврядування видає розписку в одержанні від нього документів з обов’язковим зазначенням їх переліку та дати надходження.

5. Рішення про взяття на соціальний житловий облік або про відмову у взятті на такий облік приймається органом місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви та інших наданих відповідно до переліку, передбаченого частиною третьою цієї статті, документів не пізніше як протягом тридцяти робочих днів з дня надходження таких документів.

6. Орган місцевого самоврядування, що здійснює взяття на соціальний житловий облік, не пізніше як протягом семи робочих днів з дня прийняття рішення надсилає громадянину письмове повідомлення про взяття на соціальний житловий облік із зазначенням дати взяття на такий облік, виду і номера черги або про відмову у взятті на соціальний житловий облік із зазначенням підстав.

Орган місцевого самоврядування укладає з громадянином, для якого соціальне житло є єдиним місцем проживання, договір найму (оренди) житлового приміщення у соціальному гуртожитку з дати взяття його на соціальний житловий облік.

7. Відмова у взятті громадян на соціальний житловий облік може бути оскаржена в судовому порядку.

 

Стаття 28. Ведення органом місцевого самоврядування соціального житлового обліку

 

1. Списки громадян, які мають право на отримання соціального житла в порядку загальної черги, позачергово або першочергово, розміщуються органом місцевого самоврядування окремо за кожним видом черги та підлягають оприлюдненню.

2. Поряд із списками, зазначеними у частині першій цієї статті, органом місцевого самоврядування розміщується порядок надання соціального житла.

3. Органи соціального захисту населення здійснюють щорічний моніторинг доходів громадян, які перебувають на соціальному житловому обліку, та членів їхніх сімей за попередній рік.

Порядок проведення щорічного моніторингу доходів громадян, які перебувають на соціальному житловому обліку, та членів їхніх сімей затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. У разі якщо середньомісячний сукупний дохід громадянина, який перебуває на соціальному житловому обліку, та членів його сім’ї за попередні два роки поспіль з розрахунку на одну особу змінився і став вищим за сумарну величину опосередкованої вартості найму (оренди) житла в даному населеному пункті та прожиткового мінімуму, передбачену пунктом б частини другої статті 26 цього Кодексу, така зміна є підставою для зняття зазначеного громадянина з соціального житлового обліку.

5. За громадянином, який перебував на соціальному житловому обліку і знятий з такого обліку, протягом наступних трьох років з дня зняття з соціального житлового обліку зберігається право на поновлення в черзі за його номером у цій черзі, за умови відновлення права такого громадянина на отримання соціального житла відповідно до частини другої статті 26 цього Кодексу.

6. Громадяни, які відповідно до умов, визначених частиною четвертою цієї статті, втратили право на перебування на соціальному житловому обліку, за їх згодою можуть бути включені до списків осіб, які мають право на одержання державних цільових довгострокових кредитів на будівництво житла чи придбання громадянами житла.

Положення про державні цільові довгострокові кредити на будівництво житла чи придбання громадянами житла затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Соціальний житловий облік громадян, встановлення черговості, а також розподіл житлової площі з житлового фонду соціального призначення здійснюються під громадським контролем відповідно до статті 33 цього Кодексу.

 

Стаття 29. Право на позачергове отримання квартир або садибних будинків з житлового фонду соціального призначення

 

1. Право на позачергове отримання квартир або садибних будинків з житлового фонду соціального призначення, за наявності в них права на отримання такого житла, мають:

1) інваліди війни та особи, прирівняні до них згідно із законом, - протягом двох років з дати взяття на соціальний квартирний облік, у тому числі інваліди I групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року;

2) особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, - протягом двох років з дати взяття на соціальний квартирний облік;

3) колишні малолітні (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнані інвалідами внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;

4) дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге;

5) особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до категорії 1, - протягом року з дати взяття на соціальний квартирний облік;

6) особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до категорії 2;

7) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа після завершення терміну перебування у сім’ї опікуна, піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, строкової служби у Збройних Силах України або повернення з установ, які виконують покарання у виді позбавлення волі, у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше житлового приміщення - протягом місяця;

8) діти-інваліди з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, державних або інших соціальних установах, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя – протягом місяця після досягнення повноліття;

9) громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, у разі неможливості повернення житла, займаного ними раніше;

10) громадяни, житло яких визнане в установленому порядку непридатним для проживання або таким, що не підлягає ремонту чи реконструкції;

11) громадяни, з якими органом місцевого самоврядування було розірвано договір найму (оренди) соціального житла на підставі, передбаченій частиною шостою статті 65 цього Кодексу, але які протягом наступних трьох років з дня розірвання договору набули таке право;

12) сім'ї, які мають п'ятьох і більше дітей, та у разі народження в однієї жінки одночасно трьох і більше дітей;

13) інші категорії громадян, передбачені законом.

 

Стаття 30. Право на першочергове отримання квартир або садибних будинків з житлового фонду соціального призначення

 

1. Право на першочергове отримання квартир або садибних будинків з житлового фонду соціального призначення мають:

1) Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР усіх трьох ступенів, чотирма і більше медалями За відвагу;

2) учасники бойових дій та особи, прирівняні до них згідно із законом, з них учасники бойових дій, які зазнали поранення, контузії або каліцтва під час бойових дій чи під час виконання обов’язків військової служби, - протягом двох років з дати взяття на соціальний житловий облік;

3) учасники війни та особи, прирівняні до них згідно із законом;

4) інваліди I і II груп;

5) особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

6) колишні неповнолітні (яким на момент ув’язнення не виповнилося вісімнадцять років) в’язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання батьків;

7) колишні в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, які через патріотичну діяльність своїх батьків зазнали репресій, фізичної розправи, гоніння;

8) особи, реабілітовані відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”;

9) громадяни, які страждають на тяжкі форми деяких хронічних захворювань за переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;

10) сім’ї, одинокі матері та батьки, які мають трьох і більше дітей, а також ті, у яких народилися близнюки;

11) сім'ї, які мають дитину-інваліда віком до вісімнадцяти років або інваліда з дитинства І чи II групи;

12) звільнені в запас або у відставку офіцери і військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, які проходили службу за контрактом або перебували на кадровій військовій службі;

13) сім’ї осіб, які загинули під час виконання службових чи громадських обов’язків (у тому числі під час рятування життя людини) або на виробництві;

14) особи, які одержали на виробництві травму або професійне захворювання, у зв’язку з чим не можуть проживати в одній кімнаті житловому блоці/секції з іншими особами;

15) молоді сім'ї, в яких вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповні сім'ї, в яких мати (батько) віком до 35 років, одинокі молоді громадяни віком до 35 років;

16) сім’ї з неповнолітніми дітьми;

17) вагітні жінки;

18) особи, які втратили працездатність;

19) пенсіонери;

20) інші категорії громадян, передбачені законом.

 

Стаття 31. Підстави для відмови у взятті громадянина на соціальний житловий облік

 

1. Рішення про відмову у взятті громадянина на соціальний житловий облік приймається у разі:

1) неподання необхідних документів відповідно до частини третьої статті 27 цього Кодексу;

2) подання документів з виправленнями;

3) подання документів, які не підтверджують можливість визнання у встановленому порядку відповідного громадянина таким, що потребує надання соціального житла;

4) подання документів із завідомо неправдивою інформацією, що встановлено органом, який здійснює взяття на соціальний житловий облік.

2. Рішення про відмову у взятті на соціальний житловий облік повинно містити підстави для такої відмови з обов’язковим зазначенням порушень, передбачених частиною першою цієї статті.

3. Орган місцевого самоврядування, що здійснює взяття та зняття з соціального житлового обліку, не пізніше як протягом семи робочих днів з дня прийняття рішення надсилає громадянину письмове повідомлення про відмову у взятті на соціальний житловий облік із зазначенням підстав.

 

Стаття 32. Зняття громадянина з соціального житлового обліку

 

1. Громадянин знімається з соціального житлового обліку в разі:

1) подання за місцем обліку заяви про зняття з соціального житлового обліку;

2) втрати підстав, визначених частиною четвертою статті 28, що дають право на отримання соціального житла;

3) виїзду на постійне проживання до іншого населеного пункту, якщо інше не встановлено законодавством;

4) виявлення в документах, поданих до органу, що здійснює взяття на соціальний житловий облік, відомостей, які не відповідають дійсності, але стали підставою для взяття на соціальний житловий облік, а також у разі подання посадовою особою зазначеного органу неправдивих відомостей під час вирішення питання про взяття на соціальний житловий облік.

2. Рішення про зняття громадянина з соціального житлового обліку приймається органом, за рішенням якого такий громадянин взятий на соціальний житловий облік, протягом тридцяти робочих днів з дня виявлення обставин, що є підставою для ухвалення рішення про зняття з соціального житлового обліку.

Про зняття громадянина з соціального житлового обліку йому повідомляється в письмовій формі протягом десяти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення із зазначенням підстав зняття.

 

Стаття 33. Громадський контроль за розподілом соціального житла

 

1. Громадський контроль за розподілом соціального житла здійснюється наглядовими радами, що створюються органами місцевого самоврядування.

2. Наглядова рада формується за принципом рівного представництва від органу місцевого самоврядування, який веде соціальний житловий облік і здійснює надання соціального житла, громадських організацій, у статутах яких передбачено сприяння громадянам, які потребують соціального захисту, та представників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

3. Порядок формування та діяльності наглядової ради визначається Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями, що уклали Генеральну угоду.

 

Стаття 34. Право громадян на приватизацію житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

Громадяни, які користуються на умовах договору найму (оренди) житлом з державного та комунального житлових фондів загального призначення, мають право на приватизацію займаного ними житла відповідно до закону.

 

Стаття 35. Право громадян на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання житло

 

Громадяни, які належать згідно із законом до відповідних категорій, мають право на грошову компенсацію за належне їм для отримання житло, якщо вони відмовляються від отримання житла за умови отримання грошової компенсації.

Порядок визначення розміру та надання громадянам грошової компенсації за належне їм для отримання житло встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 36. Про безоплатну передачу житла громадянами

 

1. Громадяни, які мають житло у приватній власності і перебувають на житловому обліку, в разі одержання житла з державного або комунального житлового фонду на всіх членів сім’ї в межах норми, передбаченої частиною першою статті 72 цього Кодексу, передають безоплатно належне їм на праві приватної власності житло органу, який здійснює поліпшення житлових умов, одночасно з одержанням документів про приватизацію отриманого ними житла.

 

Глава 2. Житлові кооперативи

 

Стаття 37. Статус житлового кооперативу

 

1. Житловий кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх житлових потреб шляхом будівництва, реконструкції, придбання житлового будинку (будинків) та його утримання.

Члени житлового кооперативу беруть участь у будівництві, реконструкції і подальшому управлінні житловим будинком (будинками) належним їм спільним майном, у їх утриманні за рахунок власних коштів.

2. Житлові кооперативи є споживчими товариствами.

3. Житловий будинок, споруджений або придбаний житловим кооперативом, є його власністю.

4. Член житлового кооперативу має право на володіння квартирою, яку він займає в житловому будинку кооперативу, відповідно до сплаченого ним житловому кооперативу внеску (паю).

5. У разі викупу квартири член житлового кооперативу стає її власником. Право власності і користування такою квартирою підлягає реєстрації в установленому законом порядку.

6. Житлові кооперативи є учасниками земельних відносин з моменту їх державної реєстрації.

 

Стаття 38. Порядок утворення та функціонування житлового кооперативу

 

1. Рішення про утворення житлового кооперативу приймається його установчими зборами.

2. Число членів житлового кооперативу не може перевищувати кількість квартир у житловому будинку (будинках), що споруджується чи придбавається житловим кооперативом.

3. Особи, включені до затвердженого в установленому порядку списку осіб, які вступають до житлового кооперативу, що утворюється, вважаються членами цього кооперативу з дня його державної реєстрації, а особи, прийняті до створеного житлового кооперативу, - з дня затвердження загальними зборами членів кооперативу відповідного рішення. Порядок прийняття такого рішення встановлюється статутом житлового кооперативу.

4. Житловий кооператив діє на підставі статуту, прийнятого установчими зборами. Рішення установчих зборів житлового кооперативу оформляється протоколом.

5. Типовий статут житлового кооперативу затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 39. Управління житловими кооперативами

 

1. До органів управління житловим кооперативом належать:

1) загальні збори членів житлового кооперативу;

2) правління житлового кооперативу;

3) голова правління житлового кооперативу.

2. Права і обов’язки членів правління та голови правління, порядок їх обрання та увільнення від виконання обов’язків визначаються статутом житлового кооперативу.

 

Стаття 40. Загальні збори членів житлового кооперативу

 

1. Вищим органом управління житловим кооперативом є загальні збори членів житлового кооперативу, які скликаються у порядку, встановленому статутом кооперативу.

 

Стаття 41. Правління житлового кооперативу

 

1. Правління житлового кооперативу обирається з числа його членів загальними зборами кооперативу в кількості і на строк, встановлені статутом кооперативу.

 

Стаття 42. Голова правління житлового кооперативу

 

1. Голова правління житлового кооперативу обирається правлінням з числа членів правління на строк, визначений статутом житлового кооперативу.

 

Стаття 43. Ревізійна комісія житлового кооперативу

 

1. Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю житлового кооперативу загальні збори членів житлового кооперативу обирають з числа його членів ревізійну комісію. Кількість членів ревізійної комісії та строк їх обрання визначаються статутом житлового кооперативу.

Члени ревізійної комісії житлового кооперативу не можуть одночасно бути членами правління житлового кооперативу.

 

Стаття 44. Членство у житловому кооперативі

 

1. Право на вступ до житлового кооперативу мають громадяни, які набули повної цивільної дієздатності відповідно до Цивільного кодексу України.

2. Умови прийняття громадян у члени житлового кооперативу встановлюються його статутом.

3. Прийняття рішення про вступ громадян до житлового кооперативу здійснюється на підставі їх письмових заяв.

4. Громадянин, який подав заяву про вступ до житлового кооперативу, робить вступний і пайовий внески, розмір яких залежить від площі квартири, строку та умов кредитування, поверху, рівня облаштування та інших умов, встановлених статутом кооперативу.

 

Стаття 45. Надання квартири члену житлового кооперативу

 

1. Квартира житлового кооперативу надається його членові за рішенням загальних зборів членів кооперативу відповідно до розміру його пайового внеску.

2. Рішення загальних зборів членів житлового кооперативу є підставою для вселення у квартиру в житловому будинку житлового кооперативу.

3. Спори щодо надання квартир у житловому будинку житлового кооперативу вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 46. Права і обов’язки члена житлового кооперативу

 

1. Права і обов’язки члена житлового кооперативу, а також членів його сім’ї, у тому числі умови користування і підстави для припинення користування житловими та нежитловими приміщеннями, встановлюються статутом кооперативу.

2. Підставою для володіння і розпорядження житловими і нежитловими приміщеннями в установлених законами та цим Кодексом межах є членство у житловому кооперативі.

 

Стаття 47. Припинення членства у житловому кооперативі

 

1. Членство громадянина у житловому кооперативі припиняється у разі:

1) виходу або виключення громадянина із членів житлового (житлово-будівельного, житлово-обслуговуючого) кооперативу;

2) припинення житлового кооперативу;

3) смерті громадянина, який був членом житлового кооперативу.

2. Умови та порядок припинення членства у житловому кооперативі визначаються законодавством та статутом кооперативу.

3. Член житлового кооперативу може бути виключений з кооперативу за рішенням суду у разі невиконання без поважних причин своїх обов’язків, встановлених статутом житлового кооперативу.

4. У разі виключення громадянина з житлового кооперативу йому виплачується вартість належної йому частки у загальному майні кооперативу (сума внесків до пайового, резервного, спеціального та інших фондів), проіндексована на дату виключення, за вирахуванням боргів такого громадянина перед житловим кооперативом. Вартість належної громадянину частки у загальному майні кооперативу визначається судом, що приймає рішення про виключення громадянина з членів житлового кооперативу.

 

Стаття 48. Державна реєстрація житлового кооперативу

 

1. Державна реєстрація житлового кооперативу здійснюється відповідно до законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб.

 

Стаття 49. Реорганізація житлово-будівельного кооперативу у житловий або житлово-обслуговуючий кооператив, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків

 

1. Житлово-будівельний кооператив протягом шести місяців з дня прийняття в експлуатацію спорудженого багатоквартирного житлового будинку має бути реорганізований у житловий кооператив або у житлово-обслуговуючий кооператив чи об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

2. Під час реорганізації члени житлово-будівельного кооперативу на загальних зборах, які скликає правління, затверджують статут утвореної в результаті реорганізації організації та обирають його органи управління.

3. Житловий кооператив після сплати його членами пайових внесків і набуття ними в установленому порядку права власності на житлові приміщення в житловому будинку житлового кооперативу може бути реорганізований в об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.

4. Державна реєстрація житлових та житлово-обслуговуючих кооперативів, утворених шляхом реорганізації житлово-будівельних кооперативів, та об’єднань співвласників багатоквартирних будинків здійснюється без сплати реєстраційних зборів, встановлених законодавством.

 

Стаття 50. Обмін житлового приміщення членом житлового кооперативу

 

1. Член житлового кооперативу має право за згодою житлового кооперативу та членів сім’ї, які проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, здійснити обмін займаної ним квартири з іншими членами житлового кооперативу, у тому числі з тими, які проживають в іншому населеному пункті.

 

Стаття 51. Найм (оренда) житлового приміщення в житловому будинку житлового кооперативу

 

1. Житловий кооператив у порядку, встановленому його статутом, має право здати в найм (оренду) звільнене житло, яке перебувало у володінні члена кооперативу, виключеного з житлового кооперативу.

 

Стаття 52. Користування житлом членами сім’ї члена житлового кооперативу

 

Члени сім’ї члена житлового кооперативу, які проживають разом з ним і вселилися в займану ним квартиру з його згоди, мають право користування таким житлом на тих самих умовах, що передбачені цим Кодексом для членів сім’ї власника житла.

 

Стаття 53. Право власності на пай у житловому кооперативі

 

1. Облік паїв членів житлового кооперативу ведеться правлінням житлового кооперативу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 54. Підстави для виселення з будинку житлового кооперативу

 

1. Член житлового кооперативу, виключений з житлового кооперативу з підстав, визначених статтею 47 цього Кодексу, а також особи, які проживають разом з ним, втрачають право на володіння і користування житлом у житловому будинку житлового кооперативу та зобов’язані звільнити його протягом трьох місяців з дня набрання чинності рішенням про виключення цієї особи з членів кооперативу.

У разі відмови від звільнення житла у житловому будинку житлового кооперативу, зазначені особи підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

2. Членів сім’ї члена житлового кооперативу та інших осіб, які проживають разом з ним, може бути виселено в судовому порядку також в інших випадках, передбачених законом.

 

Стаття 55. Передача житловому кооперативу рівноцінного житлового будинку замість того, що підлягає знесенню

 

У разі якщо належний житловому кооперативу житловий будинок підлягає знесенню у зв’язку з вилученням земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, орган місцевого самоврядування передає у власність житловому кооперативу рівноцінний житловий будинок у тому самому населеному пункті.

 

Глава 3. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, товариство власників житла

 

Стаття 56. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку

 

1. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку створюються у визначеному законом порядку з урахуванням вимог цього Кодексу за рішенням загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку, проведених за ініціативою двох і більше власників житлових та нежитлових приміщень, прийнятим більшістю голосів від загальної кількості власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Особливості створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку в гуртожитках, декількох багатоквартирних будинках, житлових комплексах визначаються законом з урахуванням вимог цього Кодексу.

2. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою приватного права у формі непідприємницького товариства, що утворюється шляхом об’єднання власників (співвласників) майна, що перебуває в їхній спільній (частковій, сумісній) власності, в одному багатоквартирному будинку або в декількох таких будинках, розташованих поряд.

3. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку є неприбутковою організацією, утвореною відповідно до закону та з урахуванням вимог цього Кодексу власниками (співвласниками) багатоквартирного будинку (будинків) з метою спільного користування, володіння та розпорядження об’єктами спільної власності в багатоквартирному будинку (будинках), і не має на меті отримання прибутку для подальшого розподілу між членами об’єднання, за винятком спрямування отриманого прибутку на утримання та забезпечення експлуатації спільного майна у багатоквартирному будинку (будинках).

4. Оплата витрат з управління, утримання та експлуатації майна, що перебуває у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку, здійснюється відповідно до цього Кодексу у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

5. Управління діяльністю об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) здійснюється його органами управління, утвореними відповідно до закону з урахуванням вимог цього Кодексу.

6. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) є учасником земельних відносин, визначених Земельним кодексом України, з моменту його державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

7. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) провадить свою діяльність відповідно до закону про такі об’єднання.

 

Стаття 57. Надання підтримки у створенні та діяльності об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків)

 

1. Держава, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування надають підтримку у створенні та діяльності об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) шляхом:

1) часткової участі у фінансуванні робіт з проведення першого після приватизації житла капітального ремонту відповідно до зобов’язань попереднього власника житла, встановлених законодавством;

2) передачі об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку (будинків) відповідно до Земельного кодексу України у користування землі, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та його прибудинкової території з усіма розташованими на ній елементами благоустрою;

3) спрощення порядку реєстрації об’єднання;

4) фінансування заходів з енергозбереження у багатоквартирному будинку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 58. Особливості провадження діяльності об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку (будинків)

 

1. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку самостійно визначає відповідно до статуту з дотриманням вимог законодавства умови договорів про надання послуг з управління житлом, послуг з утримання житлового будинку, послуг з експлуатації та інших робіт і послуг, необхідність закупівлі (придбання) яких визначена рішенням статутних органів об’єднання.

 

Стаття 59. Особливості створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку у новозбудованих житлових будинках

 

1. Створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) у новозбудованих багатоквартирних житлових будинках здійснюється відповідно до закону з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

2. У разі якщо протягом трьох місяців після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку загальні збори власників (співвласників) житла у такому будинку не були скликані або не відбулися, або на них не було прийнято рішення про створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), обов’язок з вчинення дій, необхідних для оформлення і реєстрації документів, що засвідчують створення об’єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку (будинків), покладається на замовника будівництва житла.

Замовник будівництва житла:

1) розробляє проект статуту об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) відповідно до вимог закону та з урахуванням вимог цього Кодексу;

2) скликає загальні збори власників (співвласників) житла (житлових і нежитлових приміщень) у новозбудованих житлових будинках для обговорення проекту статуту об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) та його затвердження.

3) подає в установленому законодавством порядку документи для здійснення державної реєстрації об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

4. Орган місцевого самоврядування:

1) реєструє об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків) за умови відповідності поданих документів вимогам законодавства;

2) формує наглядову раду для тимчасового управління багатоквартирним будинком (будинками) у складі свого представника,

представників забудовника, органу самоорганізації співвласників багатоквартирного будинку (будинків) для подальшого визначення наглядовою радою виконавця послуги з управління таким будинком (будинками) на підставі конкурсу;

3) укладає з визначеним наглядовою радою виконавцем послуги з управління житлом договір про тимчасове надання послуги з управління житлом до дня створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), товариства власників житла чи житлово-обслуговуючого кооперативу.

 

Стаття 60. Товариство власників житла

 

1. Власники малоповерхових житлових будинків можуть утворювати товариства власників житла.

2. Метою створення товариства власників житла є здійснення спільних заходів щодо утримання та експлуатації існуючих та створення нових спільних елементів прибудинкових територій, комунікацій, інших об’єктів життєдіяльності, отримання послуг з управління житлом.

3. Товариство власників житла – юридична особа приватного права у формі непідприємницького товариства.

4. Матеріальною основою товариства власників житла є:

1) добровільні внески його учасників (власників);

2) інші кошти, залучені в порядку та на умовах, визначених його статутом та законодавством.

 

Стаття 61. Статут товариства власників житла

 

Установчим документом товариства власників житла є його статут.

 

Стаття 62. Особливості створення та діяльність товариства власників житла

 

Товариство власників житла створюється та функціонує у порядку, передбаченому законами та цим Кодексом для створення та діяльності об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), якщо інше не передбачено законом.

 

Розділ III. Надання житла у найм (оренду) та користування ним

 

Глава 4. Надання житла у найм (оренду) з житлового фонду соціального призначення

 

Стаття 63. Житловий фонд соціального призначення

 

1. Житло з житлового фонду соціального призначення надається у найм (оренду) для проживання громадян, які потребують соціального захисту, в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом.

2. Житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування відповідно до статті 10 цього Кодексу.

Передача житла з житлового фонду соціального призначення до інших житлових фондів, визначених цим Кодексом, не допускається, за винятком якщо у даному населеному пункті протягом року немає осіб, які потребують надання соціального житла.

3. До житла з житлового фонду соціального призначення належать кімнати, житлові блоки/секції, квартири в багатоквартирних будинках, садибні будинки, які надаються громадянам у порядку черги на одержання соціального житла.

4. Соціальне житло використовується винятково за призначенням відповідно до Правил утримання житлових будівель та їх прибудинкових територій.

5. Соціальне житло має відповідати архітектурно-планувальним, технічним нормам і санітарно-гігієнічним вимогам, установленим державним будівельним нормам щодо такого житла та бути придатним для проживання людей.

6. Соціальне житло надається виключно у найм (оренду) і не підлягає здачі в піднайм (суборенду), передачі в заставу, а також бронюванню, приватизації, продажу, даруванню та викупу.

 

Стаття 64. Витрати, пов’язані з формуванням та утриманням житлового фонду соціального призначення

 

1. Формування житлового фонду соціального призначення здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів юридичних та фізичних осіб.

Порядок визначення вартості формування житлового фонду соціального призначення (крім соціальних гуртожитків) за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом будівництва нового житла, реконструкції існуючих житлових будинків і гуртожитків, а також переобладнання нежитлових будівель у житлові затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Кошти для формування житлового фонду соціального призначення за рахунок державного бюджету передбачаються щорічно законом про Державний бюджет України.

Розподіл коштів (витрат) на формування житлового фонду соціального призначення за рахунок коштів державного бюджету здійснюється відповідно до затверджених загальнодержавної та місцевих програм розвитку житлового фонду соціального призначення.

Порядок розподілу коштів державного бюджету, спрямованих на розвиток житлового фонду соціального призначення, затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Кошти для створення житлового фонду соціального призначення за рахунок місцевих бюджетів передбачаються щорічно у відповідному місцевому бюджеті.

Обсяг коштів, необхідний для формування та участі в утриманні житлового фонду соціального призначення за рахунок коштів місцевих бюджетів, формується відповідно до місцевих програм забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту відповідно до законодавства, що затверджуються органами місцевого самоврядування.

4. Умови фінансування витрат, пов’язаних з формуванням та утриманням житлового фонду соціального призначення, за рахунок коштів юридичної або фізичної особи визначаються договором з відповідним органом місцевого самоврядування, укладеним згідно із законодавством.

Формування та участь в утриманні житлового фонду соціального призначення за рахунок коштів юридичної або фізичної особи здійснюються в порядку, передбаченому для благодійної діяльності, на підставі відповідного договору, укладеного з органом місцевого самоврядування.

 

Стаття 65. Договір найму (оренди) соціального житла

 

1. Підставою для заселення житла з житлового фонду соціального призначення є договір найму (оренди) соціального житла.

2. Договір найму (оренди) соціального житла – договір, оформлений у письмовій формі, за яким одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій стороні - наймачеві (орендарю) житло для проживання.

3. Договір найму (оренди) соціального житла укладається органом місцевого самоврядування або уповноваженим ним органом з наймачем (орендарем) або уповноваженою ним особою відповідно до законодавства.

4. У договорі найму (оренди) соціального житла вказуються особи, які проживатимуть разом з наймачем (орендарем). Такі особи набувають рівних з наймачем (орендарем) прав та обов’язків щодо користування соціальним житлом.

Наймач (орендар) соціального житла має право в установленому законодавством порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити на займану ним житлову площу дружину, чоловіка, своїх дітей, батьків. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначена згода не вимагається.

5. Орган соціального захисту населення за місцезнаходженням органу місцевого самоврядування, який надав соціальне житло, проводить щорічний моніторинг доходів наймача (орендаря) соціального житла та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік.

Порядок проведення щорічного моніторингу доходів наймача (орендаря) соціального житла та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. У разі якщо середньомісячний сукупний дохід наймача (орендаря) соціального житла та членів його сім’ї за попередні два роки з розрахунку на одну особу змінився і перевищує величину опосередкованої вартості найму (оренди) житла в даному населеному пункті та прожитковий мінімум, встановлений законом, така зміна є підставою для розірвання договору найму (оренди) соціального житла.

7. У разі розірвання договору найму (оренди) соціального житла наймач (орендар) та члени його сім’ї, які проживають разом з ним, зобов’язані протягом трьох місяців з дня розірвання такого договору добровільно звільнити надане соціальне житло. У разі незгоди добровільно звільнити надане соціальне житло наймач (орендар) соціального житла та члени його сім’ї можуть бути виселені примусово за рішенням суду відповідно до закону.

8. Громадянин, з яким орган місцевого самоврядування розірвав договір найму (оренди) соціального житла на підставі, визначеній частиною шостою цієї статті, протягом наступних трьох років з дня розірвання такого договору має право на включення його до списків на позачергове отримання кімнати, житлового блоку/секції, квартири в багатоквартирному будинку або садибного будинку з житлового фонду соціального призначення за умови відновлення права такого громадянина на отримання соціального житла.

9. Договір найму (оренди) соціального житла може бути розірваний на вимогу наймача (орендаря). На вимогу наймодавця (орендодавця) договір найму (оренди) соціального житла може бути розірваний лише за рішенням суду.

10. Форма типового договору найму (оренди) соціального житла затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 66. Предмет договору найму (оренди) соціального житла

 

1. Предметом договору найму (оренди) соціального житла є кімната, житловий блок/секція, квартира в багатоквартирному будинку або садибний будинок.

2. Предметом договору найму (оренди) соціального житла не можуть бути допоміжні та інші нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку.

3. Наймач (орендар) соціального житла може укладати окремі договори на отримання додаткових житлово-комунальних послуг, не передбачених договором найму (оренди) соціального житла.

4. Громадянам, які перебувають в закладах та установах, що надають тимчасовий притулок, за їх згодою може бути надано житлове приміщення за договором найму (оренди) соціального житла або житлові приміщення у спеціалізованому будинку для бідних та безпритульних.

Порядок утворення спеціалізованого будинку для бідних та безпритульних і положення про такий будинок затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5. Інвалідам та людям похилого віку за їх згодою може бути надане за договором найму (оренди) житло з житлового фонду соціального призначення або приміщення у спеціалізованому будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів.

Порядок утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і положення про такий будинок затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 67. Надання громадянам житла з житлового фонду соціального призначення

 

1. Кімнати, житлові блоки/секції, квартири в багатоквартирних будинках або садибні будинки з житлового фонду соціального призначення надаються у найм (оренду) громадянам, які перебувають на соціальному житловому обліку, в порядку черговості, виходячи з дати взяття таких громадян на соціальний житловий облік.

Право позачергового та першочергового отримання житла з житлового фонду соціального призначення мають категорії громадян, визначені статтями 29, 30 цього Кодексу.

2. Житло з житлового фонду соціального призначення надається громадянам за договором найму (оренди) соціального житла на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

3. Рішення про надання житла з житлового фонду соціального призначення, прийняте відповідно до цього Кодексу, є підставою для укладення договору найму (оренди) соціального житла.

Договір найму (оренди) соціального житла діє до моменту виникнення обставин, за яких наймач (орендар) соціального житла втрачає право на користування таким житлом.

У договорі найму (оренди) соціального житла обов’язково зазначається вичерпний перелік підстав припинення дії такого договору, визначених законодавством.

4. При наданні житла з житлового фонду соціального призначення громадянинові, який має приватне житло, враховується площа житлового приміщення, що перебуває у приватній власності цього громадянина та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

Порядок надання соціального житла, а також урахування площі житла, що перебуває у приватній власності громадянина та членів його сім’ї, який може отримати житло з житлового фонду соціального призначення, затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Надання громадянам житла з житлового фонду соціального призначення та житлових приміщень у соціальних гуртожитках здійснюється відповідно до норми, встановленої органом місцевого самоврядування, який надає соціальне житло, на рівні не менше мінімальної норми, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

6. Площа наданого особам, у тому числі тим, які мають відповідно до законодавства право на додаткову житлову площу, соціального житла може перевищувати установлену норму загальної площі, якщо це однокімнатна квартира.

 

Стаття 68. Урахування законних інтересів громадян при наданні соціального житла за договором найму (оренди)

 

1. При наданні соціального житла за договором найму (оренди) житла з житлового фонду соціального призначення заселення однієї кімнати (житлової секції/блоку) неповнолітніми особами різної статі, крім подружжя, не допускається, а заселення однієї кімнати (житлової секції/блоку) повнолітніми особами різної статі, крім подружжя, допускається тільки за їх згоди.

2. Соціальне житло за договором найму (оренди) житла з житлового фонду соціального призначення може бути надано з перевищенням норми житлової площі приміщення, якщо воно є однокімнатною квартирою або садибним будинком чи призначено для вселення громадян, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань за переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

3. Особам похилого віку, багатодітним сім’ям з неповнолітніми дітьми та відповідним категоріям інвалідів і хворих за висновком лікувально-профілактичного закладу та на їх прохання соціальне житло надається на нижніх поверхах або в житлових будівлях з ліфтами.

4. Соціальне житло обов’язково обладнується засобами безперешкодного доступу для осіб з особливими потребами.

 

Стаття 69. Права та обов’язки наймодавця (орендодавця) соціального житла за договором найму (оренди)

 

1. Наймодавець (орендодавець) соціального житла за договором найму (оренди) житла з житлового фонду соціального призначення має право вимагати від наймача (орендаря):

1) своєчасного внесення плати за житло і надані житлово-комунальні послуги;

2) дотримання вимог щодо експлуатації житлових, допоміжних, нежитлових приміщень та прибудинкової території, санітарно-гігієнічних і протипожежних правил та інших вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;

3) своєчасного вжиття заходів для усунення виявлених неполадок, пов’язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з вини споживача;

4) доступу у приміщення, будинки і споруди в порядку, визначеному законодавством і договором найму (оренди) соціального житла, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних та профілактичних оглядів житлових, допоміжних, нежитлових приміщень тощо.

Наймодавець (орендодавець) житлового приміщення за договором найму (оренди) соціального житла має й інші права, визначені законодавством та договором найму (оренди) соціального житла.

2. Наймодавець (орендодавець) житлового приміщення за договором найму (оренди) соціального житла, якщо інше не передбачено договором з власником такого житла, зобов’язаний:

1) надати наймачу (орендарю) придатне для проживання людей незаселене житлове приміщення;

2) забезпечувати своєчасне та на належному рівні надання житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору найму (оренди) соціального житла;

3) здійснювати технічне обслуговування та поточний ремонт житлового будинку (житлових приміщень, нежитлових приміщень, місць загального користування, інженерних мереж та комунікацій), вживати заходів до ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у строки, встановлені договором найму (оренди) соціального житла та законодавством;

4) здійснювати згідно із законодавством та умовами договору найму (оренди) соціального житла капітальний ремонт житлової будівлі, що належить до житлового фонду соціального призначення, або у разі наявності в багатоквартирному житловому будинку житлових приміщень, що належать до житлових фондів різного призначення, здійснювати регулярні внески на капітальний ремонт такого будинку;

5) сплачувати споживачу житлово-комунальних послуг відшкодування у розмірі, визначеному договором найму (оренди) соціального житла та законодавством, за перевищення нормативних строків проведення аварійно-відновлювальних робіт;

6) вести облік і вживати заходів для задоволення вимог (претензій) споживачів житлово-комунальних послуг у зв’язку з порушенням режиму надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновлювальних робіт;

7) надавати у встановленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;

8) своєчасно проводити підготовку житлового будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;

9) брати участь у належному утриманні та ремонті спільного майна багатоквартирного житлового будинку, в якому перебуває передане в найм (оренду) соціальне житло;

10) пристосовувати житлові будівлі до потреб інвалідів та дітей-інвалідів, які мешкають у них, шляхом обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під’їздів, сходових клітин та житла, займаного інвалідами чи сім’ями, в яких є інваліди або діти-інваліди.

Наймодавець (орендодавець) виконує інші обов’язки, передбачені законодавством та договором найму (оренди) соціального житла.

 

Стаття 70. Права та обов’язки наймача (орендаря) соціального житла за договором найму (оренди)

 

1. Наймач (орендар) соціального житла за договором найму (оренди) має право у встановленому порядку:

1) здійснювати за письмовою згодою повнолітніх членів сім’ї, у тому числі тимчасово відсутніх, обмін займаної кімнати, житлового блоку/секції, квартири в багатоквартирному будинку або садибного будинку з житлового фонду соціального призначення з іншим наймачем (орендарем) кімнати, житлового блоку/секції, квартири в багатоквартирному будинку або садибного будинку з житлового фонду соціального призначення - за згодою власників такого житла;

2) вимагати від наймодавця (орендодавця) належного утримання і своєчасного проведення капітального ремонту житла з житлового фонду соціального призначення, участі в утриманні та ремонті місць загального користування у житлових будівлях та спорудах, надання комунальних послуг, а також обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під’їздів, сходових клітин та житлового приміщення, якщо йому або члену його сім’ї, який проживає разом з ним, встановлено інвалідність;

3) одержувати вчасно і на належному рівні житлово-комунальні та інші послуги в обсязі, визначеному договором найму (оренди) соціального житла;

4) одержувати у встановленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних та інших послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;

5) на відшкодування збитків, завданих його майну, шкоди, заподіяної його життю чи здоров’ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних та інших послуг;

6) на усунення протягом строку, встановленого договором найму (оренди) соціального житла та законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних та інших послуг;

7) на зменшення розміру плати за надані житлово-комунальні та інші послуги в разі зменшення їх кількості або погіршення їх якості в порядку, визначеному договором найму (оренди) соціального житла та законодавством;

8) отримувати субсидії на житлово-комунальні послуги, користуватися пільгами з оплати житлово-комунальних послуг відповідно до законодавства;

9) на зменшення плати за житлово-комунальні послуги за період тимчасової відсутності наймача (орендаря) соціального житла та/або членів його сім’ї в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства відповідно до законодавства;

10) отримувати від виконавця житлово-комунальних послуг, послуг з управління майном відшкодування у розмірі, визначеному договором найму (оренди) соціального житла та законодавством, за перевищення нормативних строків проведення аварійно-відновлювальних робіт;

11) на перевірку обсягу та якості наданих (фактично спожитих) житлово-комунальних та інших послуг.

Наймач (орендар) соціального житла за договором найму (оренди) житла з житлового фонду соціального призначення має також інші права, визначені законодавством.

2. Наймач (орендар) соціального житла зобов’язаний:

1) використовувати соціальне житло виключно за призначенням;

2) забезпечувати належне утримання соціального житла, не допускати безгосподарного поводження з ним;

3) підтримувати належний стан соціального житла, своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов’язаних з отриманням житлово-комунальних та інших послуг, що виникли з його вини;

4) здійснювати поточний ремонт соціального житла, якщо інше не встановлено договором найму (оренди) соціального житла;

5) не допускати руйнувань та зміни конструкцій соціального житла (житлового, допоміжного, нежитлового приміщення), а також проведення робіт з перепланування соціального житла та переобладнання інженерних систем;

6) за власний рахунок ремонтувати та замінювати санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини;

7) своєчасно вносити плату за житлово-комунальні та інші послуги та за користування соціальним житлом у строки, встановлені договором найму (оренди) соціального житла та законодавством;

8) інформувати наймодавця (орендодавця) у встановлений договором найму (оренди) соціального житла строк про зміну підстав, що дають право на одержання соціального житла за договором найму (оренди) соціального житла;

9) додержуватися Правил утримання житлових будинків та їх прибудинкових територій, отримувати відповідні послуги.

Наймач (орендар) соціального житла за договором найму (оренди) житла з житлового фонду соціального призначення виконує також інші обов’язки, передбачені договором найму (оренди) соціального житла та законодавством.

 

Стаття 71. Порушення умов договору найму (оренди) соціального житла

 

1. Порушення наймачем (орендарем) або членами його сім’ї умов договору найму (оренди) соціального житла тягне за собою:

1) письмове попередження наймача (орендаря) та членів його сім’ї про порушення умов договору найму (оренди) соціального житла;

2) подання позову до суду про виселення наймача (орендаря) та членів його сім’ї з наданням йому іншого житлового приміщення;

3) подання позову до суду про виселення наймача (орендаря) та членів його сім’ї без надання йому іншого житлового приміщення.

 

Глава 5. Надання житла у найм (оренду), бронювання житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

Стаття 72. Надання житла у найм (оренду) з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

1. Житло з державного та комунального житлових фондів загального призначення надається у межах норми житлової площі 13,65 квадратного метра на людину, але не більше норми загальної площі 21 квадратний метр на людину та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю.

Порядок надання житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Надання громадянам житла з державного та комунального житлового фонду загального призначення здійснюється на підставі рішення власника цього житла або уповноваженого ним органу (особи).

Підставою для заселення житла з житлового фонду загального призначення є договір найму (оренди) житла з державного чи комунального житлового фонду загального призначення.

Власник державного чи комунального житлового фонду надає наймачу (орендарю) житло з державного чи комунального житлового фонду загального призначення у строкове користування відповідно до договору найму (оренди) житла.

3. Наймодавець (орендодавець) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору найму (оренди) житла може запропонувати наймачеві (орендареві) такого житла укласти новий договір на тих самих або інших умовах чи попередити наймача (орендаря) про відмову в укладенні з ним договору на новий строк.

Договір найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення може бути розірваний на вимогу наймодавця (орендодавця) у разі порушення наймачем (орендарем) умов договору найму (оренди) житла в судовому порядку з підстав, передбачених законом.

4. Наймач (орендар) житла з державного та комунального житлового фонду загального призначення за спільною згодою повнолітніх членів сім’ї та інших осіб, включених до договору найму (оренди) житла, вправі в будь-який час розірвати договір або відмовитися від укладення з наймодавцем (орендарем) договору на новий строк, попередивши про це наймодавця (орендодавця) не пізніше ніж за три місяці.

Спори щодо припинення дії договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення вирішуються в судовому порядку.

5. У разі якщо на день закінчення строку дії договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення від сторін договору або однієї з них не надійшло пропозицій щодо припинення його дії, договір вважається продовженим на той самий строк і на умовах, визначених цим договором.

 

Стаття 73. Договір найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

1. Договір найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення укладається в письмовій формі. Відомості про укладення договору найму (оренди) житла, що перебуває у приватній власності, подаються наймодавцем (орендарем) податковому органу та виконавцю послуг з управління житлом в установленому порядку.

2. У договорі найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення визначаються права та обов’язки сторін, а також членів сім’ї наймача (орендаря) та осіб, які постійно проживають разом з ним за його згодою, включених до договору найму (оренди) житла, умови користування наданим житлом і строк дії договору.

Обов’язки з технічного обслуговування і ремонту найманого (орендованого) житла визначаються договором найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення відповідно до законодавства.

3. Умови найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення, визначені договором, можуть бути змінені за спільною письмовою згодою наймача (орендаря), повнолітніх членів його сім’ї, осіб, які постійно проживають разом з ним, включених до договору найму (оренди) житла, та наймодавця (орендодавця). У разі відсутності спільної згоди умови найму (оренди) житла, визначені в договорі, можуть бути змінені в судовому порядку.

4. Громадяни, які проживають в одному садибному будинку або одній квартирі в багатоповерховому будинку на підставі окремо укладених з ними договорів про найм (оренду) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення, у разі об’єднання в одну сім’ю мають право вимагати від наймодавця (орендодавця) укладення з одним із них єдиного договору найму (оренди) житла, яке вони займають.

Відмова наймодавця (орендодавця) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення укласти зазначений договір може бути оскаржена в судовому порядку.

5. Форма типового договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 74. Обов’язки та права наймодавця (орендодавця) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

1. Наймодавець (орендодавець) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення зобов’язаний дотримуватися правил утримання, обслуговування, експлуатації житла, а також правил надання житлово-комунальних послуг, послуг з управління житлом та інших послуг відповідно до законодавства.

Житло, під’їзди, сходові клітини та інші конструктивні елементи житлових будівель облаштовуються з урахуванням вимог осіб з особливими потребами незалежно від того, чи проживають у них такі особи.

2. У разі несвоєчасного проведення робіт, пов’язаних з утриманням житла, або надання послуг не в повному обсязі чи неналежної якості наймодавець (орендодавець) зменшує розмір плати за житло на величину вартості ненаданих послуг і відшкодовує завдані наймачу (орендарю) збитки відповідно до законодавства.

3. Наймодавець (орендодавець) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення після письмового попередження наймача (орендаря) має право доступу до займаного наймачем (орендарем) житла для огляду елементів житлового будинку, його обладнання та проведення необхідного ремонту, а в разі виникнення аварійної ситуації – негайно з моменту звернення.

4. Наймодавець (орендодавець) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення може реконструювати належне йому житло і зобов’язаний проводити всі роботи, пов’язані із знесенням непридатного для проживання людей житлового будинку, будівлі, споруди.

5. Наймодавець (орендодавець) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення має право розірвати договір найму (оренди) житла у разі, якщо виникла потреба використання житла для проживання самого наймодавця (орендодавця) та членів його сім’ї, письмово попередивши про це наймача (орендаря) не пізніше ніж за два місяці.

На вимогу наймодавця (орендодавця) договір найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення може бути розірваний за рішенням суду.

6. Наймодавець (орендодавець) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення зобов’язаний проводити капітальний ремонт житла, переданого в найм (оренду), у строки, встановлені нормативно-правовими актами.

7. Наймодавець (орендодавець) має право вимагати в судовому порядку розірвання договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення і відшкодування завданих йому збитків, якщо наймач (орендар), незважаючи на письмове попередження наймодавця (орендодавця), використовує наймане (орендоване) житло не за призначенням або з порушенням умов договору і прав та інтересів сусідів.

 

Стаття 75. Обов’язки та права наймача (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

1. Наймач (орендар) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення зобов’язаний користуватися житлом відповідно до його призначення згідно з правилами користування житловими та нежитловими приміщеннями житлових будівель, затвердженими Кабінетом Міністрів України, своєчасно вносити плату за житло.

2. У разі проведення наймодавцем (орендодавцем) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення ремонту або реконструкції житлової будівлі, в якій розташоване наймане (орендоване) житло, наймач (орендар) і члени його сім’ї мають право одержати інше житло, якщо це передбачено домовленістю сторін.

3. На вимогу наймача (орендаря) та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця (орендодавця) наймач (орендар) у договорі найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем (орендарем), за згодою інших повнолітніх осіб, які проживають у цьому житлі.

У разі смерті наймача (орендаря) житла, оголошення судом померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним його обов’язки та права як наймача (орендаря) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення за згодою членів сім’ї переходять до іншої особи відповідно до законодавства.

Наймач (орендар) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення має право за згодою інших повнолітніх осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму (оренди), письмово попередивши про це наймодавця (орендодавця) за три місяці. Наймач (орендар) зобов’язаний звільнити займане ним житло та повернути його наймодавцю (орендодавцю) відповідно до умов договору.

4. Якщо наймач (орендар) розриває договір найму (оренди) житла з державного та комунального житлового фонду загального призначення без згоди повнолітніх членів сім’ї, права та обов’язки наймача (орендаря) переходять до одного з членів сім’ї, включених до договору найму (оренди) житла. У такому разі передача обов’язків та прав щодо користування найманим (орендованим) житлом здійснюється в порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті.

5. За згодою наймодавця (орендодавця) наймач (орендар) житла з державного та комунального житлового фонду загального призначення має право передати надане йому в найм (оренду) житло у піднайм (суборенду).

6. Після отримання письмового попередження наймодавця (орендодавця) наймач (орендар) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення зобов’язаний надати йому доступ до займаного житла для огляду елементів житлового будинку, його обладнання та проведення необхідного ремонту, а в разі виникнення аварійної ситуації – негайно з моменту звернення.

Наймач (орендар) і члени його сім’ї та особи, які постійно проживають разом з ним, несуть відповідальність перед наймодавцем (орендодавцем) за порушення умов договору найму (оренди) житла.

У випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна, може бути здійснено проникнення до житла для проведення в ньому огляду та ліквідації аварії без отримання згоди наймача (орендаря) - (несанкціонований доступ) представниками надавача житлово-комунальних послуг, виконавця послуг з управління житлом у порядку, встановленому законодавством.

 

Стаття 76. Вселення в житло наймача (орендаря) з державного та комунального житлових фондів загального призначення членів його сім’ї та інших осіб

 

1. Вселення в наймане (орендоване) житло з державного та комунального житлових фондів загального призначення членів сім’ї наймача (орендаря), не включених до договору найму (оренди) житла, проводиться за письмовою згодою інших повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ним, та наймодавця (орендодавця) з внесенням відповідних змін до договору найму (оренди) житла.

2. Вселення малолітніх та неповнолітніх осіб на займану їхніми батьками житлову площу та включення їх до договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення здійснюється без згоди наймодавця (орендодавця), наймача (орендаря) та інших повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з наймачем (орендарем).

3. Особи, які вселилися в житло як члени сім’ї наймача (орендаря) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення, набувають рівного з іншими членами його сім’ї права на користування житлом, якщо під час вселення між цими особами, наймачем (орендарем) та членами його сім’ї, які проживають разом з ним, не укладено іншого письмового договору про порядок користування житлом, наданим у найм (оренду).

4. Наймач (орендар) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення має право вселити в наймане ним житло інших осіб за письмовою згодою наймодавця (орендодавця) та інших повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ним. У разі відмови наймодавця (орендодавця) надати згоду на вселення таких осіб спори вирішуються в судовому порядку.

Особи, які вселилися в житло наймача (орендаря) як опікуни, піклувальники, але не є членами сім’ї наймача (орендаря), права на самостійне користування найманим (орендованим) житлом не набувають. Вони мають право проживати у такому найманому (орендованому) житлі протягом періоду виконання обов’язків опікуна, піклувальника і зобов’язані оплачувати житлово-комунальні та інші послуги.

 

Стаття 77. Припинення дії договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення

 

1. Дія договору найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення припиняється у разі:

1) закінчення строку дії такого договору;

2) згоди сторін, а також повнолітніх членів сім’ї наймача (орендаря) та осіб, які постійно проживають разом з ним, включених до договору найму (оренди) житла;

3) приватизації наймачем (орендарем) займаного ним житла відповідно до закону;

4) викупу наймачем (орендарем) займаного ним житла відповідно до закону;

5) смерті одинокого наймача (орендаря), оголошення його судом померлим або визнання безвісно відсутнім;

6) винесення рішення суду про припинення договору найму (оренди) житла на підставі закону.

 

Стаття 78. Право наймача (орендаря) житла на одержання меншого за розміром житла замість займаного

 

1. Наймач (орендар) житла за письмовою згодою повнолітніх членів його сім’ї та осіб, які постійно проживають разом з ним, включених до договору найму (оренди) житла, має право вимагати від наймодавця (орендодавця) одержання в установленому порядку меншого за розміром житла замість займаного ним, але у межах загальних норм надання житла, передбачених частиною першою статті 72 цього Кодексу.

2. Надаване наймодавцем (орендодавцем) житла менше за розміром житло замість займаного наймачем (орендарем) має розміщуватися у межах того самого населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

 

Стаття 79. Піднайм (суборенда) житла

 

1. Наймач (орендар) житла за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, включених до договору найму (оренди) житла, і за згодою наймодавця (орендодавця) має право здавати у піднайм (суборенду) житло в порядку, встановленому законодавством.

2. Наймач (орендар) може здати в піднайм (суборенду) частину житла, а в разі його тимчасового виїзду – все житло.

3. Для здачі в піднайм (суборенду) житла, в якому проживають два чи більше наймачів (орендарів), необхідна письмова згода цих наймачів (орендарів) і повнолітніх членів їхніх сімей, включених до договору найму (оренди) житла.

 

Стаття 80. Договір піднайму (суборенди) житла. Права та обов’язки піднаймача (суборендаря) житла

 

1. Договір піднайму (суборенди) житла укладається в письмовій формі і не може перевищувати строк договору найму (оренди) житла.

2. Піднаймач (суборендар) житла має права та виконує обов’язки, передбачені договором піднайму (оренди) житла і законодавством.

3. Умови договору піднайму (суборенди) житла, що обмежують права інших користувачів житла, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

4. Підстави для припинення договору піднайму (суборенди) житла:

1) згода сторін;

2) припинення дії договору найму (оренди) житла;

3) відмова піднаймача (суборендаря) від договору піднайму (суборенди);

4) рішення суду за вимогою наймодавця (орендодавця) у разі:

а) невнесення піднаймачем (суборендарем) плати за житло у строк, передбачений договором;

б) руйнування або псування житла піднаймачем (суборендарем) або іншими особами, за дії яких він несе відповідальність;

в) необхідність використання житла для проживання самого наймодавця (орендодавця) та членів його сім’ї, якщо предметом договору піднайму (суборенди) є частина житлової будівлі (квартири чи кімнати у житловому будинку або житлові блоки чи секції у гуртожитку);

г) використання житла піднаймачем (суборендарем) або іншими особами, за дії яких він несе відповідальність, не за призначенням або систематичне порушення ними прав та інтересів сусідів.

Порядок припинення договору піднайму (суборенди) житла визначається Цивільним кодексом України та цим Кодексом.

У разі розірвання договору піднайму (суборенди) житла піднаймач (суборендар) та інші особи, які проживали в помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду без надання їм іншого житла.

Дострокове припинення дії договору піднайму (суборенди) житла і виселення піднаймача (суборендаря) без його згоди здійснюються в судовому порядку.

 

Стаття 81. Надання житла для тимчасового проживання

 

1. Наймач (орендар) житла і повнолітні члени його сім’ї та особи, які постійно проживають разом з ним, включені до договору найму (оренди) житла, за взаємною письмовою згодою та згодою наймодавця (орендодавця) можуть дозволити тимчасово проживати в найманому (орендованому) житлі іншим громадянам (тимчасовим мешканцям), погодивши з наймодавцем (орендодавцем) кількість тимчасових мешканців та строк їх проживання.

2. Тимчасові мешканці зобов’язані звільнити житло після закінчення визначеного строку проживання, але не пізніше ніж протягом семи днів після пред’явлення їм наймачем (орендарем) або наймодавцем (орендодавцем) вимоги про звільнення житла. У разі відмови звільнити займане житло наймач (орендар) або інший повнолітній член його сім’ї можуть вимагати в судовому порядку виселення тимчасових мешканців без надання їм іншого житла. Тимчасові мешканці також підлягають виселенню без надання іншого житла у разі розірвання або припинення дії договору найму (оренди) житла.

 

Стаття 82. Переселення осіб з житла, перебування в якому загрожує їхньому здоров’ю або безпеці

 

1. У разі виявлення в установленому порядку в житлі обставин, що загрожують здоров’ю або безпеці осіб, які в ньому проживають, власник (співвласник) житла на час усунення небезпеки має невідкладно за власні кошти переселити їх у житло в маневреному або іншому житловому фонді.

2. Після усунення обставин, що загрожують здоров’ю або безпеці осіб у житлі, наймачам (орендарям) повертається житло, яке вони раніше займали на підставі договору найму (оренди) житла.

3. Якщо внаслідок недотримання наймодавцем (орендодавцем) Правил утримання житлових будівель та їх прибудинкових територій виникли небезпечні обставини, що призвели до необхідності відселення з житла, наймач (орендар) має право на відшкодування завданих йому у зв’язку з цим збитків відповідно до законодавства.

 

Стаття 83. Заселення звільненої в державному чи комунальному житловому фонді частини житла спільного використання

 

1. У разі звільнення неізольованого житлового приміщення у житлі спільного використання таке житлове приміщення надається наймачеві (орендареві) суміжного приміщення, який відповідно до законодавства має переважне право на поліпшення житлових умов, якщо він перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

2. Звільнена ізольована частина житла спільного використання надається наймачеві (орендареві), який відповідно до законодавства потребує поліпшення житлових умов. При цьому розмір загальної площі житла не може перевищувати норм забезпечення житлом, передбачених частиною першою статті 72 цього Кодексу.

3. У разі відмови наймодавця (орендодавця) у наданні житла, що звільнилося, наймачу (орендарю) або в разі продажу власникам (співвласникам) іншої ізольованої частини квартири звільненої ізольованої частини квартири чи відмови власників (співвласників) іншої ізольованої частин квартири викупити звільнену ізольовану частину квартири в установленому цією статтею порядку спір вирішується в судовому порядку.

4. Якщо інший наймач (орендар), який проживає (проживають) у квартирі, де звільнилася ізольована частина квартири, не має права на поліпшення житлових умов, звільнене ізольоване житлове приміщення надається іншій особі (особам), яка має право на поліпшення житлових умов.

 

Стаття 84. Строк зберігання житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми особами

 

1. У разі тимчасової відсутності без поважної причини наймача (орендаря) або членів його сім’ї, включених до договору найму (оренди) житла, за ними зберігається житло протягом шести місяців, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі відсутності наймача (орендаря) або членів його сім’ї з поважних причин більше шести місяців цей строк за їхньою заявою може бути подовжено наймодавцем (орендодавцем). Спори з цього питання вирішуються в судовому порядку.

2. За тимчасово відсутніми наймачем (орендарем) і членами його сім’ї житло зберігається більше шести місяців у разі:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу; призову офіцерів із запасу на військову службу строком до трьох років – протягом усього часу проходження зазначеної служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців, які уклали контракт, або перебування на кадровій військовій службі – протягом перших п’яти років перебування на військовій службі;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи чи служби або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти та інші), у тому числі за кордон, - протягом усього часу роботи чи служби або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання у дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу – протягом усього часу її (їх) перебування у закладі, родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, якщо в житловому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї.

Якщо з житлового будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти), і членів її (їх) сім’ї в житлі не залишилося, це житло може бути надано за договором найму (оренди) житла іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, в окремих випадках – до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для осіб, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, повернення з місць позбавлення волі;

4) виїзду у зв’язку з виконанням обов’язків опікуна чи піклувальника – протягом усього часу виконання таких обов’язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинок-інтернат та іншу установу соціальної допомоги – протягом усього часу перебування в цих установах;

6) виїзду на лікування до лікувально-профілактичного закладу - протягом усього часу перебування в такому закладі;

7) взяття під варту або засудження до позбавлення волі – протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому житлі залишилися проживати інші члени сім’ї.

Якщо в житлі не залишилися проживати інші члени сім’ї наймача (орендаря), це житло може бути надано за договором найму (оренди) житла в установленому законодавством порядку іншій особі – до звільнення з під варти або до відбуття покарання наймачем (орендарем);

8) зникнення особи – до дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення громадянина померлим або визнання його безвісно відсутнім.

3. У випадках, передбачених пунктами 1-8 частини другої цієї статті, право на користування житлом зберігається за відсутньою особою протягом наступних шести місяців після закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

 

Стаття 85. Право тимчасово відсутніх громадян на одержання охоронного свідоцтва (броні) на житло в державному чи комунальному житловому фонді

 

1. У разі направлення наймача (орендаря) на роботу чи службу за кордон житлове приміщення, яке займав наймач (орендар) і члени його сім’ї та особи, які постійно проживають разом з ним, бронюється на весь час його роботи чи служби за кордоном.

Охоронне свідоцтво (броня) на житло в державному чи комунальному житловому фонді, видане згідно з цим Кодексом, є документом, що підтверджує збереження права на користування житлом за тимчасово відсутньою особою.

2. Охоронне свідоцтво (броня) видається на житло, яке наймається (орендується) з державного та комунального житлового фонду.

Охоронне свідоцтво (броня) на зазначене житло видається органами місцевого самоврядування або уповноваженими ними особами.

3. Особам, стосовно яких висунуто вимогу щодо зміни або визнання договору найму (оренди) житла недійсним, охоронне свідоцтво (броня) на житло в державному чи комунальному житловому фонді не видається до вирішення спору в судовому порядку.

4. Особи, які виїхали за кордон за умовами і характером роботи чи служби і мали оформлене в установленому порядку охоронне свідоцтво (броню) на житло в державному чи комунальному житловому фонді України (Української РСР), мають право на переоформлення зазначеного охоронного свідоцтва (броні) за умови набуття (поновлення) громадянства України.

 

Стаття 86. Заява про видачу охоронного свідоцтва (броні) на житло в державному чи комунальному житловому фонді

 

1. Для одержання охоронного свідоцтва (броні) на житло в державному чи комунальному житловому фонді особи до виїзду з найманого (орендованого) житла подають органу місцевого самоврядування відповідну заяву.

2. До заяви про видачу охоронного свідоцтва (броні) на житло в державному чи комунальному житловому фонді додаються:

1) копія договору найму (оренди) житла, засвідчена в установленому порядку;

2) документ, який підтверджує наявність обставин, що дають право на бронювання житла.

3. Заява про видачу охоронного свідоцтва (броні) на житло в державному чи комунальному житловому фонді вважається поданою з дня надходження всіх зазначених у частині другій цієї статті документів.

Заяву про видачу зазначеного охоронного свідоцтва (броні) житла підписують наймач (орендар) і всі повнолітні члени його сім’ї та особи, які постійно проживають разом з ним.

 

Стаття 87. Видача охоронного свідоцтва (броні) на житло в державному та комунальному житлових фондах, строк його дії та підстави для визнання його недійсним

 

1. Охоронне свідоцтво (броня) на житло в державному та комунальному житлових фондах видається наймачу (орендарю) житла в одному примірнику у десятиденний строк з дня подання заяви та документів, зазначених у частині другій статті 86 цього Кодексу, на весь час перебування за кордоном.

2. Порядок бронювання житла в державному та комунальному житлових фондах та умови подовження строку дії охоронного свідоцтва (броні) на житло затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Охоронне свідоцтво (броня) на житло в державному та комунальному житлових фондах може бути визнано недійсним у судовому порядку в разі виявлення у поданих документах неправдивих відомостей про причину тимчасової відсутності особи, а також неправомірних дій посадових осіб під час вирішення питання про видачу охоронного свідоцтва (броні) на житло.

4. Якщо наймач (орендар) житла та члени його сім’ї не повернулися у заброньоване житлове приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії охоронного свідоцтва (броні) на житло, договір найму (оренди) житла за позовом наймодавця (орендодавця) може бути розірвано в судовому порядку.

 

Стаття 88. Порядок визнання тимчасово відсутнього наймача (орендаря) або членів його сім’ї такими, що втратили право на користування житлом

 

1. Визнання наймача (орендаря) або членів його сім’ї такими, що втратили право на користування житлом у зв’язку з відсутністю понад строки, встановлені статтею 84 цього Кодексу, здійснюється в судовому порядку.

 

Стаття 89. Обов’язки та права тимчасово відсутніх наймача (орендаря) і членів його сім’ї

 

Обов’язки та права, передбачені договором найму (оренди) житла з державного та комунального житлових фондів, зберігаються за тимчасово відсутніми наймачем (орендарем) і членами його сім’ї на строки, встановлені статтями 84 і 87 цього Кодексу.

 

Глава 6. Володіння, користування і розпорядження житлом, що перебуває у приватній власності

 

Стаття 90. Обов’язки та права власника житла, що перебуває у приватній власності

 

1. Житло може перебувати у приватній власності відповідно до Цивільного кодексу України та цього Кодексу.

2. Кількість житлових будинків (у тому числі багатоквартирних), квартир (їх частин), а також житлових приміщень розташованих у нежитлових спорудах, що можуть перебувати у приватній власності однієї фізичної чи юридичної особи, не обмежується.

3. Власник (співвласник) приватного житла зобов’язаний дотримуватися Правил користування житловими та нежитловими приміщеннями житлових будівель, Правил утримання житлових будівель та їх прибудинкових територій, правил експлуатації житлових приміщень у нежитлових будівлях, правил надання послуг з управління житлом, не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування і держави.

3. Власник (співвласник) приватного житла не може бути позбавлений права власності на своє житло, крім випадків, визначених законом.

4. Власник (співвласник) приватного житла несе відповідальність за належне його збереження.

Невиконання власником (співвласником) передбачених договором найму (оренди) житла обов’язків щодо утримання, обслуговування, експлуатації житла дає наймачу (орендарю) право вимагати в судовому порядку від власника (співвласника) житла виконання умов, передбачених таким договором.

5. Спори з питань порушення прав власника (співвласника) приватного житла на володіння, користування і розпорядження належним йому житлом вирішуються в судовому порядку.

6. Власник (співвласник) житла може проводити ремонт і зміни в належному йому житловому приміщенні в порядку, встановленому законодавством, за умови що ці зміни не загрожуватимуть життю і здоров’ю осіб, які у такому житлі проживають, не призведуть до порушення прав власників (співвласників) інших приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації житлового будинку.

Дозвіл на проведення ремонту і змін у житлових і нежитлових приміщеннях, передбачений статтями 170, 171 цього Кодексу, надається власнику (співвласнику) приватного житла в установленому законодавством порядку органами місцевого самоврядування.

7. Збитки, завдані власникам (співвласникам) приватного житла внаслідок порушення їхніх прав, підлягають відшкодуванню відповідно до законодавства.

 

Стаття 91. Користування приватним житлом членами сім’ї власника (співвласника)

 

1. Члени сім’ї власника (співвласника) приватного житла, які вселилися у таке житло за його згодою, користуються житлом нарівні з ним, якщо інше не передбачено домовленістю між власником (співвласником) і членами його сім’ї.

2. За згодою власника (співвласника) приватного житла члени його сім’ї вправі вселяти в займане ними житло інших членів своєї сім’ї. На вселення в житло до батьків їх неповнолітніх дітей згода власника (співвласника) приватного житла не вимагається.

3. Повнолітні члени сім’ї власника (співвласника) приватного житла несуть однакову з власником (співвласником) майнову відповідальність за зобов’язаннями щодо користування житлом.

4. Члени сім’ї власника (співвласника) приватного житла зобов’язані дотримуватися правил користування житловими та нежитловими приміщеннями житлових будівель, Правил утримання житлових будинків та їх прибудинкових територій, правил експлуатації житлових приміщень у нежитлових будівлях, правил надання послуг з управління житлом.

Повнолітні члени сім’ї власника (співвласника) приватного житла зобов’язані брати участь у спільних витратах на утримання житла, якщо інше не передбачено договором між ними.

Спори між власником (співвласником) приватного житла і повнолітніми членами його сім’ї щодо розміру частки у спільних витратах вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 92. Особливості реалізації права власності на житло

 

1. Право власності на житловий будинок, квартиру (їх частини) виникає з моменту їх державної реєстрації.

2. Договір про відчуження (продаж, дарування тощо) житла підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до закону. Істотною умовою договору про відчуження (продаж, дарування тощо) житлового будинку, квартири (їх частини) є перехід усіх прав та обов’язків за договірними відносинами з постачальниками житлово-комунальних послуг (житлових, комунальних послуг, інвестиційних договорів з управителем тощо), виконавцями послуг з управління житлом до нового власника житла.

Під час оформлення договору про відчуження (продаж, дарування тощо) житла попередній власник (відчужувач) житла зобов’язаний надати письмове підтвердження (довідку, акт) про відсутність/наявність заборгованості з оплати житлово-комунальних та інших послуг на день укладення такого договору.

Нотаріально посвідчена копія договору про відчуження житла у місячний строк з дня підписання договору передається власником житла виконавцю послуг з управління житлом.

3. Право спільної власності на житло реалізується відповідно до цього Кодексу та Цивільного кодексу України.

 

Стаття 93. Особливості найму (оренди) житла у приватному житловому фонді для використання його не за призначенням

 

1. Не допускається передача в найм (оренду) приватного житла для провадження господарської та іншої не забороненої законодавством діяльності у разі недотримання вимог, встановлених цим Кодексом (пунктом другим частини третьої, частиною п’ятою статті 7, частиною першою, пунктами другим і четвертим частини другої, частинами четвертою і сьомою статті 11), або якщо це може спричинити обмеження прав інших власників (співвласників) житлових і нежитлових приміщень чи заподіяти шкоду довкіллю. Спори щодо припинення (заборони) використання житла для провадження зазначеної діяльності вирішуються в судовому порядку.

 

Глава 7. Надання житла з житлового фонду спеціального призначення і користування ним

 

Стаття 94. Житловий фонд спеціального призначення

 

1. Житловий фонд спеціального призначення використовується для надання житла для проживання на умовах найму (оренди) окремим категоріям осіб у порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

2. Житловий фонд спеціального призначення може створюватися у житлових будинках державного, комунального та приватного житлових фондів.

3. Житло з житлового фонду спеціального призначення не підлягає приватизації.

 

Стаття 95. Склад житлового фонду спеціального призначення

 

1. До житлового фонду спеціального призначення належить:

1) службове житло;

2) гуртожитки, у тому числі спеціальні;

3) житлові будинки (квартири) маневреного житлового фонду;

4) житлові приміщення дитячих будинків сімейного типу;

5) житлові приміщення готелів-притулків;

6) житло для тимчасового проживання.

 

Стаття 96. Службове житло

 

1. Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до законодавства мають право працювати або навчатися в Україні.

2. Службове житло формується в порядку, встановленому статтею 10 цього Кодексу.

3. У заселених житлових будинках переведення житла до категорії службового допускається лише у разі, якщо це житло звільнено в установленому порядку.

4. Перелік категорій осіб, яким надається службове житло, затверджується:

1) у державному та комунальному житлових фондах – Кабінетом Міністрів України;

2) у приватному житловому фонді – власником житла або уповноваженим ним органом.

 

Стаття 97. Надання службового житла

 

1. Службове житло надається на підставі договору найму (оренди) службового житла:

1) у приватному житловому фонді – власником (співвласником) житла або уповноваженим ним органом;

2) у державному житловому фонді – за рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації;

3) у комунальному житловому фонді – за рішенням органу місцевого самоврядування.

2. Порядок надання службового житла та користування ним затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 98. Укладення договору найму (оренди) службового житла

 

1. Підставою для вселення у службове житло та користування службовим житлом є договір найму (оренди) службового житла.

2. Договір найму (оренди) службового житла укладається власником або уповноваженою ним особою і особою, яка має право на отримання службового житла та якій надається в користування службове житло.

 

Стаття 99. Створення гуртожитків, у тому числі спеціальних, та користування ними

 

1. Для проживання робітників, службовців, аспірантів, докторантів, слухачів, студентів, учнів, а також інших категорій громадян на період виконання роботи, проходження служби або навчання створюються гуртожитки.

Гуртожитками можуть користуватися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

2. Вселення до гуртожитку здійснюється за рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації.

Виселення з гуртожитку здійснюється в добровільному або примусовому порядку. У разі якщо особа, яка підлягає виселенню з гуртожитку відповідно до положення про гуртожиток, відмовляється від виселення або не виселяється в установлений строк, вона підлягає примусовому виселенню за рішенням суду.

3. Особам, звільненим з місць позбавлення волі, які не мають житла, після прибуття до обраного місця проживання на період до отримання житла згідно із законодавством органи місцевого самоврядування надають місця для тимчасового проживання у спеціальних гуртожитках, що створюються такими органами.

4. Типове положення про гуртожиток затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 100. Надання житла у будівлях маневреного житлового фонду та користування ним

 

1. Маневрений житловий фонд створюється органами місцевого самоврядування і призначається для проживання на час проведення ремонту або реконструкції житла громадян, які є власниками (співвласниками) цього житла або займають його на підставі договору найму (оренди) або піднайму (суборенди) житла.

2. Житлові приміщення маневреного житлового фонду (квартири та кімнати в житлових будинках, житлові блоки та секції в гуртожитках) повинні відповідати вимогам законодавства та розміщуватися в межах того самого населеного пункту.

3. Житлові приміщення маневреного житлового фонду надаються громадянам відповідно до законодавства згідно з нормою не менш як 8 квадратних метрів житлової площі на одну особу.

Власник маневреного житлового фонду зобов’язаний забезпечити належні умови зберігання майна осіб, яким надано право проживання в житлі маневреного житлового фонду, в окремих (нежитлових) приміщеннях. Зберігання майна мешканців житла маневреного житлового фонду здійснюється безоплатно, з дотриманням вимог Цивільного кодексу України та договору зберігання.

4. Витрати громадян, пов’язані з переселенням з житла, що підлягає ремонту або реконструкції, відшкодовуються замовником робіт з ремонту або реконструкції житла.

5. Особи, які проживають у житлових будівлях маневреного житлового фонду, вносять плату за житло.

Обов’язок внесення плати за житло виникає з моменту фактичного заселення на законних підставах у приміщення маневреного житлового фонду (квартиру, кімнату, житловий блок чи секцію).

6. Порядок надання житла в житлових будівлях маневреного житлового фонду та умови користування ним встановлюються Кабінетом Міністрів України.

7. Спори щодо відселення наймачів (орендарів) чи власників (співвласників) квартир або кімнат з житлових будинків, житлових блоків чи секцій в гуртожитках, що підлягають ремонту або реконструкції, і надання їм житла в житлових будівлях маневреного житлового фонду вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 101. Надання житла у дитячих будинках сімейного типу та користування ним

 

1. Під час прийняття в установленому Кабінетом Міністрів України порядку рішення про організацію дитячого будинку сімейного типу особам, які призначені батьками-вихователями, для спільного проживання з дітьми, переданими їм на виховання, надається садибний будинок або багатокімнатна квартира.

2. Порядок надання та користування житлом у дитячих будинках сімейного типу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 102. Створення готелів-притулків та користування житлом у них

 

1. Готелі-притулки створюються в разі виникнення надзвичайної ситуації з використанням існуючих готелів, гуртожитків, баз відпочинку, пансіонатів та інших приміщень, що можуть бути пристосовані для тимчасового проживання осіб, які постраждали внаслідок стихійного лиха або іншої надзвичайної ситуації.

2. Рішення про створення готелів-притулків та умови користування ними, умови відшкодування витрат власникам (співвласникам) приміщень, у яких такі притулки створені, приймаються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до Положення про готелі-притулки, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

3. Особи, які постраждали внаслідок стихійного лиха або іншої надзвичайної ситуації, користуються готелями-притулками безоплатно до отримання ними передбаченої законодавством компенсації.

4. Після ліквідації наслідків стихійного лиха чи іншої надзвичайної ситуації та переселення потерпілих осіб, які проживали у відповідних приміщеннях у готелях-притулках, готелях, гуртожитках, базах відпочинку, пансіонатах, що були пристосовані для тимчасового проживання людей, повертаються їх власникам (співвласникам) для використання за призначенням.

 

Стаття 103. Житло для тимчасового проживання

 

1. До житла для тимчасового проживання належать приміщення, пристосовані для тимчасового проживання людей, що надаються особам, які втратили житло через не залежні від них обставини.

Житло для тимчасового проживання надається особам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на житло, що було придбано ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, якщо повернення кредиту (позики) було забезпечене цим житлом, у порядку, встановленому законодавством.

2. Житло для тимчасового проживання також надається біженцям та особам, які вимушені залишити житлове приміщення через його аварійний стан внаслідок стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці такого приміщення, у порядку, встановленому законодавством.

3. Житло для тимчасового проживання людей повинно відповідати санітарним і технічним вимогам до житла. Житлова площа у житлових приміщеннях для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання у гуртожитках.

 

Стаття 104. Заклади та установи, що надають тимчасовий притулок

 

1. Заклади та установи, що надають тимчасовий притулок, будуються (створюються) та утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів і перебувають у комунальній власності.

2. Архітектурно-планувальні, технічні норми та санітарно-гігієнічні вимоги до закладів та установ, що надають тимчасовий притулок, визначаються державними будівельними нормами та державними стандартами.

3. Бездомна особа може бути виселена із закладу або установи, що надає тимчасовий притулок, лише:

1) за власним бажанням;

2) у разі одержання житлового приміщення у соціальному гуртожитку або квартири чи садибного будинку з житлового фонду соціального призначення;

3) за рішенням суду.

 

Стаття 105. Надання житла для тимчасового проживання і користування ним

 

1. Житло для тимчасового проживання надається у вигляді житлових приміщень тимчасового призначення особам, для яких таке житлове приміщення є єдиним місцем проживання, за умови що сукупний дохід таких осіб недостатній для самостійного придбання або найму житла. Першочергове право на забезпечення житловим приміщенням для тимчасового проживання мають:

1) сім’ї з дітьми;

2) вагітні жінки;

3) особи, які втратили працездатність;

4) пенсіонери.

2. Житло для тимчасового проживання створюється та надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

3. Особи, яким надано житлове приміщення для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ такого житлового приміщення, здавати його в найм (оренду) та піднайм (суборенду) або вселяти в нього інших осіб.

4. Житло для тимчасового проживання надається на строк до одного року з можливістю подовження цього строку в разі неспроможності особи придбати чи отримати альтернативне житло.

Підставою для дострокового припинення користування житлом для тимчасового проживання є:

1) надання особі або придбання нею іншого житлового приміщення;

2) підвищення доходів особи до рівня, що дає їй змогу укласти договір найму (оренди) альтернативного житла;

3) порушення особою правил користування житловим приміщенням для тимчасового проживання;

4) непридатність житлового приміщення для тимчасового проживання для подальшого використання з вини особи, яка використовує це приміщення.

5. Порядок надання житлового приміщення для тимчасового проживання та користування ним встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Глава 8. Плата за житло

 

Стаття 106. Види плати за житло

 

1.                Плата за житло включає плату за:

1) найм (оренду) житла у державному та комунальному житлових фондах загального призначення відповідно до умов договору найму (оренди) житла;

2) управління житлом;

3) утримання житлової будівлі та прибудинкової території;

4) комунальні послуги;

5) капітальний ремонт житлової будівлі чи ії частини, споруд, призначених для технічного обслуговування житлової будівлі, елементів благоустрою, розташованих на прибудинковій території.

2. Види плати за житло, що сплачуються особою, визначаються залежно від підстав та умов користування житлом, рівня його облаштованості, способу управління житлом, його утримання та забезпечення комунальними послугами, проведення капітального ремонту.

 

Стаття 107. Виникнення зобов’язань щодо плати за житло

 

1. У наймачів (орендарів) житлових приміщень обов’язок внесення плати за надане їм у користування житло виникає з дня, визначеного договором найму (оренди) житла.

2. У власників житлових приміщень обов’язок внесення плати за житло виникає з часу набуття права приватної власності на житло, а у спадкоємців – з часу відкриття спадщини відповідно до Цивільного кодексу України.

Плата за житло, що входить до складу спадщини, вноситься спадкоємцем, який прийняв спадщину, за весь період з часу відкриття спадщини.

3. У разі незаселення житлового приміщення з державного і комунального житлового фонду його власник несе всі витрати, пов’язані з управлінням житлом, його утриманням, експлуатацією, оплатою комунальних та інших послуг, капітальним ремонтом за період, коли житлове приміщення не було заселене.

 

Стаття 108. Визначення розміру плати за найм (оренду) житла

 

1. Розмір плати за найм (оренду) житла у приватному житловому фонді встановлюється власником житла в договорі про найм (оренду) житла, а у державному та комунальному житлових фондах визначається уповноваженим органом в установленому законодавством порядку.

 

Стаття 109. Плата за житло у житловому фонді соціального призначення

 

1. Плата за житло у житловому фонді соціального призначення включає плату за:

1) найм (оренду) житла;

2) утримання житлового будинку та прибудинкової території;

3) комунальні послуги.

2. Порядок розрахунку плати за найм (оренду) житла у житловому фонді соціального призначення затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Під час встановлення розміру плати за найм (оренду) житла у житловому фонді соціального призначення враховується:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача (орендаря) та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу, вартість майна, що перебуває у власності (співвласності) громадянина та членів його сім’ї, інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа соціального житла, що надається особі;

3) кількість осіб, які проживають у соціальному житлі;

4) місце розташування житлового будинку, в якому надано соціальне житло.

4. Плата за житло у житловому фонді соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем (орендарем), та яка сплачується за рахунок державної допомоги, що надається особі, якій надано у користування житло з житлового фонду соціального призначення відповідно до законодавства.

Розмір плати за житло у житловому фонді соціального призначення, що вноситься безпосередньо наймачем (орендарем) житла у житловому фонді соціального призначення, визначається законом.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють внесення коштів на проведення капітального ремонту соціального житла балансоутримувачу відповідного житлового будинку пропорційно до площі житлового фонду соціального призначення у відповідному житловому будинку.

6. Умови відрахування внесків на проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором відповідно до закону.

Умови сплати внесків на проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за житло з житлового фонду соціального призначення, що перебуває у приватній власності, здійснюється за письмовою угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо відповідним договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм (оренду) житла з житлового фонду соціального призначення, що перебуває у комунальній власності, використовується органом місцевого самоврядування виключно на формування та проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування для осіб з особливими потребами.

9. Спори щодо плати за житло у житловому фонді соціального призначення вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 110. Розмір плати за житло у житловому фонді спеціального призначення

 

1. Розмір плати за житло у житловому фонді спеціального призначення встановлює власник (співвласник) житла відповідно до статті 108 цього Кодексу з урахуванням рівня якості та комфортності житла.

2. Розмір плати за проживання в гуртожитках сімей, яким надано в користування одну чи кілька кімнат, установлюється з розрахунку за один квадратний метр житлової площі з урахуванням загальної площі місць загального користування.

Розмір плати за проживання в гуртожитках, якщо житловою площею користуються кілька осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, установлюється з розрахунку за один квадратний метр житлової площі з урахуванням загальної площі місць загального користування та визначається пропорційно до чисельності зазначених осіб.

Підприємство, установа, організація, навчальний заклад, у якому працює, служить або навчається особа, яка проживає в гуртожитку у зв’язку з роботою, службою, навчанням, можуть відшкодовувати різницю між фактичними витратами на утримання, обслуговування, експлуатацію гуртожитку і платою за проживання в ньому.

3. Розмір плати за службове житло встановлюється з розрахунку за один квадратний метр загальної площі.

4. Розмір плати за проживання у спеціальних гуртожитках, готелях-притулках, дитячих будинках сімейного типу визначається законодавством.

 

Стаття 111. Загальний принцип визначення розміру плати за житло

 

1. Загальний принцип визначення розміру плати за житло - залежність від капітальності житлової споруди, рівня облаштування та благоустрою житла.

Розмір плати за житло розраховується у порядку та на умовах, визначених в установчих документах відповідно об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), житлового кооперативу, товариства власників житла, або визначається виконавцем послуг з управління житлом самостійно згідно із законодавством, з урахуванням розміру плати за послуги з управління житлом, відповідно до цін/тарифів, затверджених у встановленому законодавством порядку.

2. Членам об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), житлового кооперативу, товариства власників малоповерхових житлових будинків, у яких витрати на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених абзацом другим частини першої цієї статті, та на здійснення внесків на проведення капітального ремонту відповідного житлового будинку (будинків) перевищують установлений законодавством розмір, надається державна допомога відповідно до законодавства, виходячи з установленого органами місцевого самоврядування розміру та граничної межі плати за такі послуги та з розміру внесків на проведення капітального ремонту зазначеного житлового будинку, що розраховуються в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 112. Внесення плати за житло

 

1. Наймач (орендар) та власник (співвласник) житлових приміщень зобов’язані вносити передбачену плату за житло у строк, визначений договором про плату за житло або договором про отримання послуг з управління житлом. У разі несвоєчасного внесення плати за житлово-комунальні послуги нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі несвоєчасного внесення плати за інші (додаткові) послуги нараховується пеня в розмірі, передбаченому договором про надання відповідної додаткової послуги.

2. Власники (співвласники) окремих житлових та нежитлових (допоміжних) приміщень багатоквартирного будинку (житлового комплексу), які передали їх в оренду фізичним чи юридичним особам, беруть пайову участь у витратах на утримання, обслуговування, експлуатацію та проведення ремонту спільного майна багатоквартирного будинку (житлового комплексу) у розмірі, встановленому законодавством та статутом відповідного об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), житлового кооперативу, товариства власників малоповерхових житлових будинків.

Невикористання власниками (співвласниками) житлових і нежитлових приміщень, що їм належать, або відмова у користуванні спільним майном не є підставою для звільнення власника (співвласника) від участі у спільних витратах на отримання послуги з управління житлом та проведення ремонту спільного майна в житловій будівлі (житловому комплексі).

 

Стаття 113. Захист прав споживачів житлово-комунальних послуг

 

1. Порушення наймодавцем (орендодавцем) або підприємством, організацією, установою, що надає житлово-комунальні чи інші послуги, передбачених договором умов надання відповідних послуг або їх невідповідність установленим нормам, стандартам і правилам дає споживачу (орендарю), власнику (співвласнику) приватного житлового будинку, квартири (їх частини) право на зменшення розміру плати за відповідні послуги в установленому законодавством порядку.

2. У разі ненадання понад установлений строк послуг з водопостачання, водовідведення, енергопостачання, а також теплопостачання в опалювальний період постачальник послуги має відшкодувати кожному споживачу збитки за кожен день ненадання відповідної послуги (послуг). Сума такого відшкодування може зараховуватися на поточний рахунок споживача відповідної послуги (послуг) або на відповідну суму може знижуватися плата за такі послуги у наступних місяцях. Інформація про відшкодування надається споживачу в письмовій формі у місячний строк, якщо інше не передбачено договором про надання відповідної послуги.

3. Спори щодо плати за житло, житлово-комунальні послуги та послуги з управління житлом, з утримання, обслуговування, експлуатації житла вирішуються в судовому порядку.

 

Глава 9. Приватизація житла з державного та комунального житлових фондів

 

Стаття 114. Зміст та мета приватизації житла з державного та комунального житлових фондів

 

1. Приватизація житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення (далі – приватизація житла) – відчуження одноквартирних житлових будинків, садибних будинків, квартир (ізольованих кімнат) у багатоквартирних будинках, житлових блоків (секцій) у гуртожитках (призначених для проживання сімей та одиноких осіб), де мешкають два і більше наймача (орендаря), та належних до зазначених житлових приміщень господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв, горищ і тощо) державного та комунального житлових фондів на користь громадян України за їх письмовою згодою.

2. Метою приватизації житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення є створення умов для реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреби у житлі, залучення громадян до участі в утриманні, обслуговуванні, експлуатації житла і збереженні наявного житлового фонду, формування ринкових відносин у житловій сфері.

 

Стаття 115. Умови та порядок приватизації житла з державного та комунального житлових фондів

 

Умови та порядок приватизації житла з державного та комунального житлових фондів визначаються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та розробленим відповідно до нього положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 116. Об’єкти та суб’єкти приватизації житла з державного та комунального житлових фондів

 

1. До об’єктів приватизації житла з державного та комунального житлових фондів належать квартири в багатоквартирних будинках, садибні будинки, житлові приміщення (кімнати, блоки, секції) у гуртожитках, кімнати у квартирах, кімнати в одноквартирних житлових будинках державного та комунального житлових фондів загального призначення спільного використання (далі – житло, що може бути приватизовано), які використовуються громадянами на умовах найму (оренди).

2. До суб’єктів приватизації житла з державного та комунального житлових фондів належать громадяни України, які отримали житло з державного чи комунального житлового фонду загального призначення до набрання чинності цим Кодексом.

 

Стаття 117. Житло з державного та комунального житлових фондів, що підлягає приватизації та що не підлягає приватизації

 

1. Підлягає приватизації житло з державного та комунального житлових фондів у житлових будівлях державного та комунального житлових фондів загального призначення, збудованих і введених в експлуатацію до набрання чинності цим Кодексом:

1) житло в житлових будинках, отримане громадянами в найм (оренду) з державного та комунального житлових фондів загального призначення до набрання чинності цим Кодексом;

2) житло в гуртожитках, отримане громадянами на підставі ордера для вселення в гуртожиток для малосімейних або одиноких громадян, які на законних підставах проживають у таких гуртожитках більше п’яти років.

2. Не підлягає приватизації житло з державного та комунального житлових фондів:

1) отримане громадянами у найм (оренду) після набрання чинності цим Кодексом;

2) службове житло;

3) квартири-музеї, квартири (житлові будівлі), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків - пам’яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників;

4) житлові приміщення (кімнати, блоки, секції) в гуртожитках та квартири (житлові будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);

5) квартири (кімнати, житлові будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (житлові будинки), розташовані в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

6) житлові приміщення, розташовані у нежитлових будівлях, спорудах.

 

Стаття 118. Способи приватизації житла

 

1. Приватизація житла здійснюється шляхом:

а) безоплатної передачі громадянам кімнат, квартир, житлових будинків – з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю;

б) продажу надлишків житлової площі кімнат, квартир, загальної площі житлових будинків громадянам України, які мешкають у них або перебувають у черзі на поліпшення житлових умов.

 

Стаття 119. Особливості використання місць загального користування у разі приватизації житла

 

Приватизація кімнат у багатоквартирних будинках та кімнат у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею у спільну часткову власність громадян місць (площ) загального користування.

Строки приватизації житла з державного та комунального житлових фондів загального призначення визначаються законом.

 

Глава 10. Обмін житла

 

Стаття 120. Право на обмін житла

 

1. Наймач (орендар) житла в житлових будинках житлового фонду загального призначення має право за письмовою згодою повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ним, у тому числі тимчасово відсутніх, здійснити обмін займаного житла з іншим наймачем (орендарем) житла у житловому фонді загального призначення за письмовою згодою наймодавця (орендодавця).

2. Власник (співвласник) житла приватного житлового фонду має право здійснити обмін житла з іншим власником (співвласником) відповідно до договору міни згідно з Цивільним кодексом України.

3. Обмін житла здійснюється без обмеження кількості учасників обміну.

 

Стаття 121. Предмет і порядок здійснення обміну житла

 

1. Предметом обміну житла є:

1) садибний будинок;

2) багатоквартирний будинок;

3) квартира;

4) житло, що складається з однієї чи кількох ізольованих кімнат у квартирі.

2. Обмін житла може здійснюватися між особами, які проживають в одному чи в різних населених пунктах України.

3. Спори щодо обміну житла вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 122. Випадки примусового обміну житла з державного та комунального житлових фондів

 

1. У разі виникнення обставин, що унеможливлюють спільне проживання громадян у житлі з державного та комунального житлових фондів загального призначення, такі громадяни за їх взаємною письмовою згодою можуть здійснити обмін житла на кілька окремих житлових приміщень.

У разі недосягнення згоди стосовно обміну житла заінтересована особа може вимагати здійснення обміну займаного житла в судовому порядку (примусовий обмін).

2. У разі прийняття рішення про примусовий обмін житла суд виходить з рівності часток житла кожного з учасників обміну, крім випадків, якщо:

1) між учасниками обміну житла досягнуто згоди щодо визначення порядку користування житлом, який передбачає інший розподіл займаного ними житла;

2) за одним з учасників обміну житла судом визнано право на більшу (меншу) частку житла.

 

Стаття 123. Умови, за яких обмін житла не допускається

 

1. Обмін житла не допускається, якщо:

1) право володіння, користування чи розпорядження житлом, що підлягає обміну, оскаржується в судовому порядку;

2) житло є предметом іпотеки за відсутності згоди іпотекодержателя на обмін;

3) на житло, що перебуває у приватній власності, накладено в установленому порядку арешт;

4) проти наймача (орендаря) подано позов щодо розірвання чи зміни умов договору найму (оренди) житла;

5) в обмінюваному житлі виникли обставини, що загрожують здоров’ю або безпеці осіб, які в ньому проживають, або житло визнано таким, що перебуває в аварійному стані;

6) житловий будинок або його частина, в якому розміщене обмінюване житло, підлягає знесенню, на що отримано дозвіл або рішення органів місцевого самоврядування;

7) житло є соціальним, спеціальним (службовим) або розташоване в гуртожитку;

8) житло перебуває у спільному використанні, і після обміну передбачається вселення особи, яка хворіє на тяжку форму хронічного захворювання, включеного до переліку, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;

9) внаслідок обміну житла розмір площі, що припадатиме на кожну особу сім’ї наймача (орендаря), буде менший, ніж норма прийняття на житловий облік, встановлена органом місцевого самоврядування згідно з частиною першою статті 22 цього Кодексу.

 

Глава 11. Виселення громадян із займаного ними житла

 

Стаття 124. Підстави для виселення наймача (орендаря), членів його сім’ї та інших осіб, які проживають разом з ним

 

1. Підставою для виселення наймача (орендаря), членів його сім’ї та інших осіб, які проживають разом з ним, з житлового будинку, квартири (їх частини) є припинення дії договору найму (оренди) житла.

2. Підстави для припинення дії договору найму (оренди) житла визначаються статтею 77 цього Кодексу.

3. У разі відмови наймача (орендаря), членів його сім’ї та інших осіб, які проживають разом з ним, від виселення питання про їх виселення вирішується в судовому порядку.

 

Стаття 125. Підстави для розірвання договору найму соціального житла та виселення із соціального житла без надання іншого житла

 

1. Примусове виселення наймача (орендаря) соціального житла без надання іншого житла здійснюється виключно за рішенням суду відповідно до закону.

2. Підставами для розірвання договору найму (оренди) соціального житла та виселення із соціального житла без надання іншого житла є:

1) надання наймачу (орендарю) або придбання ним іншого житлового приміщення;

2) підвищення доходів наймача (орендаря) до рівня, який дає можливість укласти договір найму (оренди) іншого житлового приміщення, що не належить до житлового фонду соціального призначення;

3) подання наймачем (орендарем) недостовірних даних про середньомісячний сукупний дохід за попередній рік, приховування реальних доходів;

4) систематичне порушення наймачем (орендарем) правил користування житловим приміщенням;

5) порушення умов договору найму (оренди) соціального житла після застосування до наймача (орендаря) заходів впливу, визначених законом.

 

Стаття 126. Підстави для виселення піднаймача (суборендаря) у разі припинення договору найму (оренди) житла

 

1. Піднаймач (суборендар) житла незалежно від строку проживання в найманому (орендованому) житлі не набуває самостійного права на користування таким житлом.

2. У разі припинення договору найму (оренди) житла одночасно припиняється дія договору піднайму (суборенди) і піднаймач (суборендар) та члени його сім’ї зобов’язані добровільно звільнити займане житло в передбачений договором найму (оренди) житла строк.

У разі відмови добровільного виселення, передбаченого цією частиною, піднаймач (суборендар) і члени його сім’ї підлягають примусовому виселенню без надання іншого житла за рішенням суду відповідно до закону.

 

Стаття 127. Підстави для виселення осіб, які самовільно зайняли житло

 

1. Особи, які самовільно зайняли житло, на вимогу власника (співвласника) житла або уповноваженої ним особи зобов’язані негайно звільнити займане житло.

У разі відмови такі особи підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житла.

 

Стаття 128. Підстави для виселення наймача (орендаря) та членів його сім’ї і осіб, які проживають разом з ним, із займаного житла

 

1. У разі якщо наймач (орендар), члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують елементи житлового будинку або об’єкти спільного користування, порушують установлений порядок оплати житла та послуг з управління житлом, житлово-комунальних послуг або використовують житло не за призначенням та своєю поведінкою створюють для інших мешканців умови, за яких спільне проживання з ними в житловому будинку, квартирі (їх частині) є неможливим, а вжиті запобіжні заходи виявилися безрезультатними, власник (співвласник) або уповноважена ним особа подає позов до суду про дострокове розірвання договору найму.

2. Особам, яких примусово виселяють із житла за рішенням суду відповідно до закону, одночасно надається тимчасове житлове приміщення, крім випадків, визначених частиною другою статті 126, статтею 127, статтею 129, частиною першою статті 130, частиною третьою статті 133 цього Кодексу.

Житлове приміщення, що надається особам, яких примусово виселяють із житлових приміщень, визначається в рішенні суду.

3. Осіб, позбавлених батьківських прав, може бути виселено з житла за рішенням суду з одночасним наданням іншого житла, якщо спільне проживання таких осіб з дітьми, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим відповідно до законодавства.

4. Осіб, які створили умови, за яких спільне з ними проживання неможливе, за рішенням суду можуть виселити без надання іншого житла або зобов’язати здійснити примусовий обмін займаного житла відповідно до законодавства.

 

Стаття 129. Підстави для виселення з житла, придбаного у кредит, у разі неповернення кредиту

 

1. Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх осіб, які мешкають у ньому, крім випадків, установлених законодавством. Після прийняття кредитором у порядку позасудового врегулювання на підставі договору рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі особи, які мешкають у ньому, зобов’язані на письмову вимогу кредитора добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо особи не звільняють житлове приміщення в установлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду відповідно до законодавства.

 

Стаття 130. Підстави для виселення з гуртожитку

 

1. Сезонні, тимчасові працівники і службовці та особи, які працювали чи служили за строковим трудовим чи службовим договором і припинили роботу чи службу у зв’язку із закінченням строку дії такого договору, а також особи, які навчалися у навчальних закладах, аспірантурі, докторантурі та вибули з них, підлягають виселенню з гуртожитку, який їм було надано у зв’язку з прийняттям на роботу чи службу або вступом на навчання, без надання іншого житлового приміщення.

2. Інші працівники (службовці) підприємств, установ, організацій, яким надано місце в гуртожитку у зв’язку з прийняттям на роботу (службу), можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової (службової) дисципліни або вчинення злочину.

3. Особи, які проживають у гуртожитках, виселяються з гуртожитку також у разі знесення або переобладнання гуртожитку в нежитловий об’єкт (споруду), у разі виникнення загрози обвалу гуртожитку. При цьому особам, яких примусово виселяють із житлових приміщень у гуртожитку, надається житло в іншому гуртожитку або інше житлове приміщення. Надане громадянам у зв’язку з виселенням з гуртожитку інше житлове приміщення має розміщуватися в межах того самого населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, а також його розмір не може бути меншим за розмір приміщення, з якого виселяється громадянин.

4. Особи, визначені у статті 134 цього Кодексу, можуть бути виселені лише з наданням їм іншого житлового приміщення.

5. Підстави для виселення з соціальних гуртожитків визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 131. Підстави для виселення громадян у разі визнання договору найму (оренди) житла недійсним

 

1. У разі визнання в судовому порядку договору найму (оренди) житла недійсним наймач (орендар), члени його сім’ї та інші особи, які постійно проживають разом з ним, підлягають виселенню.

2. Особам, які підлягають виселенню з житла державного або комунального житлових фондів внаслідок визнання договору найму (оренди) недійсним, повертається житло, яке вони раніше займали, або надається інше житло за згодою сторін, крім випадків, визначених законом.

 

Стаття 132. Виселення з житла, розташованого в закритих військових містечках, з наданням іншого житла

 

1. Особи, звільнені з військової служби в запас або у відставку, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, підлягають виселенню з житла, розташованого в закритих військових містечках, з попереднім наданням органами місцевого самоврядування іншого житла або за бажанням зазначених осіб - грошової компенсації за належне їм для отримання житло згідно із законом.

У такому самому порядку підлягають виселенню з житла, розташованого в закритих військових містечках, інші особи, які втратили зв’язок із Збройними Силами України.

 

Стаття 133. Надання громадянам іншого житла у зв’язку з виселенням з житла, що належить до державного чи комунального житлового фонду

 

1. Громадянам, яких відповідно до закону виселяють з житла, що належить до державного чи комунального житлового фонду, надається інше житло.

У разі якщо наймач (орендар) займав частину квартири, в якій проживало двоє і більше осіб, йому надається окрема квартира в межах норми житлової площі та загальної площі, передбаченої частиною першою статті 72 цього Кодексу.

У разі виселення з житла, що за розміром менше, ніж передбачена нормою надання загальна площа житла, громадянинові надається квартира чи садибний будинок у межах норми житлової площі та загальної площі згідно з частиною першою статті 72 цього Кодексу.

2. У рішенні суду про виселення зазначається площа квартири (її частини), що надається наймачу (орендарю), який виселяється.

3. У разі якщо після закінчення строку дії договору найму (оренди) службового житла або припинення трудових, службових чи інших передбачених законодавством відносин з підприємством, установою та організацією наймач (орендар) або члени його сім’ї і особи, які постійно проживають з ним, відмовляються звільнити житло, виселення здійснюється в судовому порядку без надання іншого житла.

 

Стаття 134. Виселення із службового житла з наданням іншого житла

 

1. Не можуть бути виселені із службового житла, що належить до державного чи комунального житлового фонду загального призначення, без надання у найм (оренду) житла (тимчасового чи постійного) громадяни та члени їхніх сімей, які не мають у власності чи користуванні іншого житла та належать до таких категорій, які потребують соціального захисту:

1) інваліди I і II групи або члени їхніх сімей, які є інвалідами I і II групи та/або дітьми-інвалідами;

2) ветерани Великої Вітчизняної війни та інші особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

3) батьки-вихователі – у разі ліквідації дитячого будинку сімейного типу, крім випадку, якщо ліквідація здійснюється за рішенням суду, яким установлено факт протиправних дій батьків-вихователів;

4) особи, які пропрацювали не менш як десять років на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм таке житло;

5) особи, звільнені з посади, у зв’язку з призначенням на яку їм було надано службове житло, але які не припинили трудових відносин з підприємством, установою чи організацією, що надали їм таке житло;

6) особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи чи організації або скороченням чисельності чи штату працівників;

7) пенсіонери за віком;

8) члени сім’ї загиблого під час виконання службових обов’язків або померлого внаслідок професійного захворювання працівника, якому було надано службове житло;

9) одинокі особи з малолітніми та неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними, - до досягнення дітьми повноліття;

10) особи, які отримали каліцтво на виробництві;

11) військовослужбовці, які прослужили на військовій службі не менш як 20 років, звільнені з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров’я, а також у зв’язку із скороченням штату або проведенням інших організаційних заходів, у разі відсутності в них або членів їхніх сімей іншого житла.

 

Стаття 135. Надання житла у зв’язку з виселенням з аварійного житла

 

1. У разі якщо стан багатоквартирного будинку, квартири (ізольованої кімнати) в ньому, садибного будинку, житлової секції/блоку в гуртожитку визнано аварійним, громадянам, які підлягають негайному виселенню з такого житла, інше житло надається тимчасово:

1) мешканцям багатоквартирного будинку, квартири в ньому – власником усього будинку, а в разі його відсутності – органом місцевого самоврядування;

2) власнику садибного будинку – органом місцевого самоврядування.

Інше житло надається власникам (співвласникам) квартир (їх частин) у багатоквартирних будинках, садибних будинках, стан яких визнано аварійним, за умови, що аварійний стан таких житлових будівель не спричинений навмисними діями (бездіяльністю) їх власників (співвласників).

2. Порядок визнання стану житла (квартири, ізольованої кімнати, житлового блоку/секції) в житлових будівлях аварійним затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та з урахуванням державних норм і стандартів.

3. Відчуження громадянами квартир (їх частин) у багатоквартирних будинках, садибних будинків, що належать їм на праві приватної власності та стан яких визнано аварійним, за час проживання у житлі, наданому відповідно до частини першої цієї статті, при взятті таких громадян на житловий облік вважається штучним погіршенням житлових умов.

 

Розділ IV. Управління житловим фондом, утримання, обслуговування, експлуатація та реконструкція житла

 

Глава 12. Відносини співвласності у багатоквартирному житловому будинку. Спільне майно власників приміщень у багатоквартирному будинку. Загальні збори співвласників багатоквартирного будинку

 

Стаття 136. Відносини співвласності у багатоквартирному будинку

 

1. У разі якщо у багатоквартирному будинку окремі квартири та нежитлові приміщення є окремими об’єктами права власності, власникам квартир та співвласникам таких нежитлових приміщень належить на праві спільної сумісної власності спільне майно, визначене частиною другою статті 137 цього Кодексу.

Відносини між співвласниками спільного майна у багатоквартирному будинку регулюються цивільним законодавством, цим Кодексом та виданими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.

 

Стаття 137. Право власності на спільне майно співвласників приміщень у багатоквартирному будинку

 

1. Спільне майно у багатоквартирному будинку перебуває у спільній сумісній власності співвласників приміщень (житлових і нежитлових) у багатоквартирному будинку.

Співвласники приміщень у багатоквартирному будинку володіють, користуються і в межах установлених цивільним законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, розпоряджаються таким майном.

У разі відчуження житлового чи нежитлового приміщення в житловому будинку право на частку спільного майна у житловому будинку підлягає відчуженню разом з відповідним приміщенням без виділення частки в натурі.

Об’єкти права спільної власності на житло як на майно можуть бути передані в користування фізичній чи юридичній особі або групі осіб, за умови що це не порушує охоронюваних законом прав та інтересів інших співвласників спільного майна.

2. Співвласникам приміщень у багатоквартирному житловому будинку на праві спільної сумісної власності належать нежитлові приміщення такого будинку, що не є частками квартир та призначені для обслуговування більше ніж одного житлового або нежитлового приміщення будинку (далі – спільне майно у багатоквартирному будинку), зокрема:

1) загальні коридори, сходи та міжквартирні сходові клітини;

2) ліфти, ліфтові та інші шахти;

3) технічні поверхи, горища та підвали;

4) інженерні комунікації та інше обладнання, що обслуговує більше ніж одне житлове та нежитлове приміщення в такому будинку;

5) покрівлі;

6) огороджувальні та несучі конструкції будинку;

7) механічне, електричне, санітарно-технічне та інше обладнання будинку, розміщене у приміщеннях або зовні, що обслуговує більше ніж одне приміщення в такому будинку;

8) інші об’єкти, призначені для обслуговування, експлуатації та благоустрою цього будинку, розташовані на прибудинковій території.

3. Земельна ділянка, на якій розташовано багатоквартирний будинок, належить співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено законом.

4. Зменшення розміру спільного майна у складі багатоквартирного будинку можливе під час реконструкції такого будинку виключно за згодою власників житлових і нежитлових (у тому числі допоміжних) приміщень у такому будинку відповідно до рішення, прийнятого загальними зборами власників (співвласників) такого будинку.

5. За рішенням власників усіх житлових і нежитлових (у тому числі допоміжних) приміщень у багатоквартирному будинку, прийнятим загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку, об’єкти спільного майна в такому будинку можуть бути надані в користування іншим особам, за умови що це не порушує охоронюваних законом прав та законних інтересів інших співвласників спільного майна.

 

Стаття 138. Визначення частки у праві спільної часткової власності на спільне майно у багатоквартирному будинку

 

1. Частка власника (співвласника) окремого приміщення (житлового чи нежитлового) у складі багатоквартирного будинку у праві спільної часткової власності на спільне майно у багатоквартирному будинку визначається як відношення загальної площі зазначеного приміщення до загальної площі усіх приміщень у такому будинку.

2. Право власності на частку у праві спільної часткової власності на спільне майно у багатоквартирному будинку невід’ємне від права власності на окреме приміщення (житлове чи нежитлове) у такому будинку.

Частка у спільній частковій власності на спільне майно у багатоквартирному будинку, яка належить власнику (співвласнику) приміщення (житлового чи нежитлового) у цьому будинку, підлягає державній реєстрації відповідно до закону і зазначається у свідоцтві про державну реєстрацію його права власності на відповідне житлове та/або нежитлове приміщення.

3. Власник (співвласник) окремого приміщення (житлового чи нежитлового) у складі багатоквартирного будинку не має права:

1) здійснювати виділення в натурі своєї частки у праві спільної часткової власності на спільне майно в такому будинку;

2) відчужувати свою частку у праві спільної часткової власності на спільне майно в такому будинку без відчуження відповідного житлового чи нежитлового приміщення;

3) вчиняти інші дії, які тягнуть за собою передачу своєї частки у праві спільної часткової власності на спільне майно в такому будинку відокремлено від права власності на відповідне приміщення;

4) вимагати поділу майна, що перебуває у спільній частковій власності в такому будинку.

4. Визначення часток обов’язкових платежів на утримання, експлуатацію та проведення ремонту спільного майна у складі багатоквартирного будинку здійснюється таким чином:

1) частка в загальному обсязі обов’язкових платежів на утримання і проведення ремонту спільного майна у такому будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень у такому будинку, що перебувають у власності чи користуванні фізичних або юридичних осіб;

2) частка витрат співвласника квартири, власника (співвласника) кімнати (кімнат) у квартирі, де проживають два і більше власники житлових приміщень (співвласники нежитлового приміщення), на утримання і проведення ремонту визначається відповідно до його частки як співвласника приміщення.

5. Облік розміру часток власників (співвласників) окремих приміщень у складі багатоквартирного будинку у праві спільної власності на багатоквартирний будинок та розрахунок часток обов’язкових платежів на утримання, експлуатацію та проведення ремонту спільного майна, що перебуває у спільній власності, здійснює виконавець послуг з управління житлом.

У разі якщо послуги з управління житлом надаються тимчасовим виконавцем послуг з управління житлом, облік розміру часток власників (співвласників) окремих приміщень у складі багатоквартирного будинку здійснюється органом місцевого самоврядування.

Спори щодо визначення частки в обов’язкових платежах на утримання і проведення ремонту спільного майна, в інших спільних витратах вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 139. Зміна меж приміщень у багатоквартирному будинку

 

1. Власник (співвласник) відповідного приміщення у складі багатоквартирного будинку в разі придбання у власність приміщення, суміжного з належним йому на праві власності житловим чи нежитловим приміщенням у багатоквартирному будинку, має право об’єднати такі приміщення в одне в установленому законодавством порядку, за умови що житлове приміщення приєднується до житлового, а нежитлове – до нежитлового.

Межі між відповідними суміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку можуть бути змінені або такі приміщення можуть бути розділені на два чи більше приміщень без згоди власників (співвласників) інших приміщень, якщо такі зміни або поділ не спричиняють зміни інших приміщень, меж та розміру спільного майна у багатоквартирному будинку або зміни частки у праві спільної часткової власності на спільне майно в такому будинку.

2. У разі якщо реконструкція, переобладнання та/або перепланування приміщень у складі багатоквартирного будинку неможливі без приєднання до них частки спільного майна у такому будинку, на таку реконструкцію, переобладнання та/або перепланування відповідних приміщень має бути надана згода власників (співвласників) інших приміщень у такому будинку.

 

Стаття 140. Право власності на спільне майно власників кімнат у житлі спільного використання

 

1. Власникам кімнат у житлі спільного використання на праві спільної часткової власності належить спільне майно - приміщення в такому житлі, які використовуються для обслуговування більше ніж однієї кімнати (квартири).

2. Зміна розміру спільного майна у житлі спільного використання можлива виключно за згодою усіх власників кімнат (квартир) у такому житлі шляхом його переобладнання та/або перепланування відповідно до законодавства.

 

Стаття 141. Визначення частки у праві спільної часткової власності на спільне майно у житлі спільного використання

 

1. Частка власника житла у житлі спільного використання у праві спільної часткової власності на спільне майно у такому житлі є пропорційною до загальної площі відповідної кімнати (квартири).

Ідеальна частка власника житла у житлі спільного використання у праві спільної часткової власності на спільне майно у такому житлі визначається як відношення загальної площі зазначеного житла до загальної площі усіх приміщень у цьому житлі (кімнаті, квартирі).

2. Частка власника житла у житлі спільного використання у праві спільної часткової власності на спільне майно у багатоквартирному будинку, в якому розташоване це житло, є пропорційною до загальної площі такого житла та площі приміщень спільного майна зазначеного житла (кімнати, квартири), визначеної відповідно до частки такого власника у праві спільної часткової власності на спільне майно у такому житлі.

Ідеальна частка власника житла у житлі спільного використання у праві спільної часткової власності на спільне майно у складі багатоквартирного будинку, в якому розташоване це житло, визначається як відношення суми загальної площі зазначеного житла та площі приміщень спільного майна зазначеного житла, встановленої відповідно до частки такого власника у праві спільної часткової власності на спільне майно у цьому житлі (кімнаті, квартирі), до загальної площі усіх приміщень у багатоквартирному будинку.

3. Право власності на частку у праві спільної часткової власності на спільне майно у житлі спільного використання та у багатоквартирному будинку, в якому розташоване таке житло, невід’ємне від права власності на відповідну частину такого житла (кімнату, квартиру).

Частка у спільній частковій власності у складі багатоквартирного будинку та у житлі спільного використання, яке належить власнику відповідної її частки (кімнати, квартири), підлягає державній реєстрації відповідно до закону і зазначається у свідоцтві про державну реєстрацію його права власності на кімнату чи квартиру у житлі спільного використання.

4. При переході права власності на частину житла спільного використання (кімнату у квартирі спільного використання) частка нового власника зазначеної частки житла у праві спільної часткової власності на спільне майно в такому житлі та у відповідному житловому будинку дорівнює частці у праві спільної часткової власності на зазначене спільне майно попереднього власника такого житла.

5. Власник частки житла (кімнати, квартири) у житлі спільного використання у багатоквартирному будинку не має права:

1) здійснювати виділення в натурі своєї частки у праві спільної часткової власності на спільне майно в такій квартирі;

2) відчужувати свою частку у праві спільної часткової власності на спільне майно в цій квартирі та без відчуження зазначеної кімнати;

3) вчиняти інші дії, які тягнуть за собою передачу його частки у праві спільної часткової власності на спільне майно в цій квартирі та будинку відокремлено від права власності на зазначену кімнату;

4) вимагати поділу майна, що перебуває у спільній частковій власності у багатоквартирному будинку.

6. У разі продажу кімнати у квартирі спільного використання інші власники кімнат у цій квартирі мають переважне право купівлі кімнати, що відчужується, у порядку та на умовах, визначених цивільним законодавством з урахуванням вимог цього Кодексу.

 

Стаття 142. Управління спільним майном у квартирі спільного використання та утримання такого майна

 

1. Власники приміщень у квартирі спільного використання беруть участь у здійсненні витрат на управління спільним майном у зазначеній квартирі та у відповідному багатоквартирному будинку і на утримання такого майна.

2. Частка обов’язкових витрат на управління спільним майном у квартирі спільного використання та у відповідному багатоквартирному будинку і на утримання такого майна, тягар яких несе власник кімнати, визначається пропорційно до частки у праві спільної часткової власності на спільне майно у такій квартирі та у відповідному багатоквартирному будинку.

 

Глава 13. Управління житловим фондом

 

Стаття 143. Управління багатоквартирним житловим будинком та утримання спільного майна

 

1. Власники (співвласники) житлових приміщень та власники (співвласники) нежитлових приміщень (спільного майна) у багатоквартирному житловому будинку є співвласниками відповідного багатоквартирного будинку.

Власники (співвласники) житлових приміщень у багатоквартирному будинку здійснюють витрати на управління та утримання належним їм на праві приватної власності майна.

Власники (співвласники) нежитлових приміщень (спільного майна) у багатоквартирному будинку беруть участь у здійсненні витрат на управління належного їм на праві спільної приватної власності майна

2. Частка обов’язкових витрат на управління спільним майном у багатоквартирному будинку і на утримання такого майна, у здійсненні яких бере участь власник (співвласник) приміщень у багатоквартирному будинку, визначається пропорційно до його частки у праві спільної часткової власності у відповідному багатоквартирному будинку

3. У разі якщо багатоквартирний будинок має одного власника приміщень у багатоквартирному будинку, рішення про управління багатоквартирним будинком приймає такий власник одноособово відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо багатоквартирний будинок має двох і більше власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку, які не створили передбачену цим Кодексом організацію для представництва їхніх спільних інтересів та управління житлом (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, товариство власників житла, житлово-обслуговуючий кооператив), повноважним органом щодо прийняття рішення про форму управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією вважаються загальні збори власників (співвласників) житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку в порядку, визначеному цим Кодексом.

Якщо власники (співвласники) відповідних приміщень у багатоквартирному будинку створили відповідно до вимог цього Кодексу організацію для представництва їхніх спільних інтересів та управління житлом (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, товариство власників житла, житлово-обслуговуючий кооператив), порядок прийняття рішення про форму управління таким багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією визначається законом і статутом такої організації.

Протягом року з моменту набуття чинності цим Кодексом власник (співвласники) багатоквартирного будинку (будинків) зобов’язані прийняти рішення щодо способу управління багатоквартирним житловим будинком з урахуванням вимог цього Кодексу.

Якщо протягом року з моменту набрання чинності цим Кодексом, власником (співвласниками) не було прийнято рішення щодо способу управління багатоквартирним будинком, або якщо прийняті рішення власників (співвласників) не відповідають вимогам діючого законодавства та цього Кодексу, права та обов’язки з прийняття рішення щодо способу управління багатоквартирним будинком переходять до органів місцевого самоврядування на території якого розташований такий будинок.

Якщо власники (співвласники) відповідних житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, у разі припинення виконання функцій з управління таким багатоквартирним будинком особою, яка ці функції виконувала, не прийняли протягом одного року з дня набрання чинності цим Кодексом рішення щодо способу управління багатоквартирним будинком або, якщо прийняті ними рішення не відповідають вимогам законодавства та цього Кодексу, тоді право щодо прийняття рішення щодо способу управління таким багатоквартирним будинком переходить до органу місцевого самоврядування.

Орган місцевого самоврядування зобов’язаний протягом трьох місяців з дня виникнення умов, передбачених абзацом четвертим цієї частини, прийняти рішення щодо способу управління багатоквартирним будинком шляхом проведення конкурсу з визначення виконавця послуг з управління житлом для такого багатоквартирного будинку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства відповідно до вимог цього Кодексу.

Орган місцевого самоврядування на час відсутності прийнятих рішень щодо способу управління багатоквартирним будинком та про визначення виконавця послуг з управління житлом, але не більше трьох місяців, визначає тимчасового виконавця послуг з управління житлом для такого багатоквартирного будинку. У такому разі виконавчий орган органу місцевого самоврядування продовжує здійснювати повноваження щодо обліку майна багатоквартирного будинку, ведення балансу і загального обліку витрат, необхідних на утримання такого багатоквартирного будинку.

Орган місцевого самоврядування за бездіяльність стосовно непризначення виконавця послуг з управління житлом для багатоквартирного будинку (у тому числі тимчасового та за конкурсом) несе відповідальність згідно із законом.

4. Для власника, який набув право власності на приміщення у багатоквартирному будинку, є обов’язковими прийняті раніше власником (співвласниками) багатоквартирного будинку рішення про форму управління таким будинком, у тому числі про визначення виконавця житлово-комунальних послуг для такого будинку, способу управління таким будинком, які надалі можуть змінюватися або скасовуватися в порядку, встановленому цим Кодексом та цивільним законодавством для прийняття рішень про управління багатоквартирним будинком, що перебуває у спільній власності.

5. Правила управління спільним майном у багатоквартирному будинку та утримання такого майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

6. Держава, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування надають підтримку власникам (співвласникам), які прийняли рішення відповідно до цього Кодексу про управління багатоквартирним будинком, шляхом:

1) часткової участі у фінансуванні робіт з проведення першого після приватизації житла капітального ремонту відповідно до зобов’язань колишнього власника житла, встановлених законодавством;

2) фінансування заходів з енергозбереження відповідно до законодавства.

 

Стаття 144. Загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку

 

1. Загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку є повноважним органом щодо прийняття рішень співвласниками багатоквартирного будинку з реалізації спільних прав та обов’язків стосовно користування і розпорядження майном, що перебуває в їхній спільній власності, крім випадків, коли свої права та обов’язки з користування і розпорядження власники (співвласники) передають створеній ними відповідно до цього Кодексу організації для представництва їхніх спільних інтересів та управління житлом (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, товариство власників житла, житлово-обслуговуючий кооператив).

До компетенції загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку належать функції з прийняття рішень про вибір форми управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією, про визначення осіб, які від імені співвласників багатоквартирного будинку уповноважені на укладення договору про виконання послуги з управління багатоквартирним будинком, або про делегування особі, обраній загальними зборами, права визначення виконавця послуг з управління житлом та прибудинковою територією і укладення з ним відповідного договору та інші функції, визначені законом.

 

Стаття 145. Порядок проведення загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку

 

1. Власники (співвласники) багатоквартирного будинку проводять загальні збори щороку.

Перші загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку скликаються за ініціативою двох та більше власників (співвласників) житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Другі та наступні загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку співвласників можуть бути скликані також за ініціативою виконавця послуги з управління житлом.

Строки та порядок проведення щорічних загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку співвласників, а також порядок повідомлення про прийняті ними рішення встановлюються такими загальними зборами.

У разі непроведення власниками (співвласниками) багатоквартирного будинку загальних зборів протягом більш як 13 місяців орган місцевого самоврядування зобов’язаний протягом наступних трьох місяців організувати та провести загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку.

2. Крім річних загальних зборів, власники (співвласники) житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку у разі необхідності проводять також позачергові загальні збори. Позачергові загальні збори скликаються за ініціативою двох і більше власників (співвласників) житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку або виконавця послуг з управління житлом для вирішення питань, віднесених цим Кодексом до їх компетенції.

3. Загальні збори власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку вважаються правомочними (мають кворум), якщо в них узяли участь власники (співвласники) житлових і нежитлових приміщень у такому будинку (їх уповноважені представники), які мають понад дві третини загальної кількості голосів. У разі відсутності кворуму для проведення річних загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку такі загальні збори проводяться повторно.

4. Власники (співвласники) приміщень у багатоквартирному будинку, за ініціативою яких скликаються загальні збори, зобов’язані повідомити інших власників (співвласників) житлових і нежитлових приміщень у зазначеному будинку про проведення таких зборів не пізніше ніж за десять календарних днів до дня їх проведення. Повідомлення про проведення загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку має бути надіслане у зазначений строк кожному власнику (співвласнику) приміщень у багатоквартирному будинку рекомендованим листом (якщо рішенням загальних зборів не передбачено інший спосіб надсилання такого повідомлення) або вручено кожному власнику (співвласнику) приміщень у багатоквартирному будинку під розписку чи розміщено у приміщенні багатоквартирного будинку, яке визначено рішенням загальних зборів та є загальнодоступним для всіх власників (співвласників).

5. У повідомленні про проведення загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку зазначаються:

1) відомості про осіб, за ініціативою яких скликаються загальні збори;

2) форма проведення загальних зборів (збори чи заочне голосування);

3) місце, дата і час проведення загальних зборів, а в разі проведення загальних зборів у формі заочного голосування - день закінчення прийому рішень власників (співвласників) з питань, винесених на голосування, а також місце та адреса, на яку мають надсилатися такі рішення;

4) порядок денний загальних зборів;

5) порядок ознайомлення з інформацією та матеріалами, які виносяться для розгляду на загальних зборах, а також місце, де можна з ними ознайомитися.

 

Стаття 146. Вимоги до рішення загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку

 

1. Рішення загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку з винесених на розгляд питань приймаються простою більшістю голосів власників (співвласників) багатоквартирного будинку, які особисто або через уповноважених представників узяли участь у загальних зборах, крім рішень з питань, передбачених статтею 56 цього Кодексу.

При проведенні перших загальних зборів для вирішення питання про управління багатоквартирним будинком у разі відсутності належним чином визначених даних (на момент проведення загальних зборів) щодо частки кожного власника (співвласника) приміщень у праві спільної власності в цьому багатоквартирному будинку допускається проведення загальних зборів власників (співвласників) та прийняття ними рішення шляхом поіменного голосування. При цьому кожен власник (співвласник) приміщень у багатоквартирному будинку або уповноважена ним особа має один голос.

Загальні збори власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку співвласників вважаються правомочними, якщо на них присутні не менше двох третин власників (співвласників) або їх повноважних представників від загальної кількості власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку або їх повноважних представників.

Рішення загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку оформляється протоколом у порядку, встановленому загальними зборами.

2. На загальних зборах власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку не можуть прийматися рішення з питань, не включених до порядку денного загальних зборів.

3. Рішення, прийняті загальними зборами власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку, а також результати голосування не пізніше ніж через десять календарних днів з дня прийняття рішень доводяться до відома усіх власників (співвласників) багатоквартирного будинку особою (особами), за ініціативою якої (яких) скликалися загальні збори, шляхом розміщення відповідного повідомлення у приміщенні такого будинку, яке визначено рішенням загальних зборів та є загальнодоступним для всіх власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку.

4. Протоколи загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку та прийняті на загальних зборах рішення з винесених на розгляд питань зберігаються у місці або за адресою що визначені рішенням загальних зборів.

Протоколи загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку з питань способів управління багатоквартирним будинком протягом десяти днів з дня прийняття рішення загальними зборами, мають бути передані виконавчому органу відповідного органу місцевого самоврядування.

5. Рішення загальних зборів власників (співвласників) приміщень у багатоквартирному будинку з питань, що належать до їх компетенції, прийняті в порядку, визначеному цим Кодексом та законом, обов’язкові для виконання всіма власниками (співвласниками) житлових і нежитлових приміщень, які особисто або через своїх уповноважених представників брали участь у загальних зборах і які особисто або через своїх уповноважених представників не брали участі у таких загальних зборах.

6. Будь-який власник (співвласник) житлового та/або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку має право оскаржити рішення, прийняте на загальних зборах, якщо таке рішення прийнято, на його думку, з порушенням вимог цивільного чи земельного законодавства, цього Кодексу та порушує його права і законні інтереси, у судовому порядку.

7. У багатоквартирному будинку, усі приміщення якого (житлові та нежитлові) належать одному власнику, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, приймаються зазначеним власником одноособово та оформлюються у прийнятній для нього формі.

 

Стаття 147. Загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку у формі заочного голосування

 

1. У разі якщо загальні збори власників (співвласників) багатоквартирного будинку з одних і тих самих питань не відбулися два рази підряд внаслідок відсутності кворуму, тоді рішення загальних зборів може бути прийнято без проведення безпосередніх зборів (особистої присутності власників, співвласників чи їх повноважних представників для обговорення питань порядку денного, винесених на голосування загальних зборів), а шляхом проведення заочного голосування - передачі за місцем або адресою, зазначеними в письмовому повідомленні про проведення загальних зборів письмового рішення власників (співвласників) з питань, включених до порядку денного загальних зборів та винесених на голосування.

2. Власники (співвласники) багатоквартирного будинку вважаються такими, що взяли участь у загальних зборах власників (співвласників) багатоквартирного будинку, що проводилися у формі заочного голосування, якщо їхні письмові рішення з питань, винесених на голосування, надійшли до завершення дня закінчення прийому таких рішень.

3. У письмовому рішенні власників (співвласників) зазначеному в частині другій цієї статті з питань, винесених на заочне голосування, вказується:

1) відомості про особу, яка бере участь у заочному голосуванні;

2) відомості про документ, що підтверджує право власності (співвласності) на житлові та/або нежитлові приміщення у відповідному багатоквартирному будинку особи, яка бере участь у заочному голосуванні;

3) рішення з кожного питання порядку денного загальних зборів співвласників, винесеного на заочне голосування, із зазначенням “за”, “проти” або “утримався”.

 

Стаття 148. Голосування на загальних зборах власників (співвласників) багатоквартирного будинку

 

1. Право голосу на загальних зборах власників (співвласників) багатоквартирного будинку з питань, винесених на голосування на загальних зборах, мають виключно власники (співвласники) житлових та/або нежитлових приміщень у такому будинку.

Під час голосування на загальних зборах власників (співвласників) багатоквартирного будинку кожен власник (співвласник) має стільки голосів, яким є чисельник його ідеальної частки у праві спільної власності на спільне майно в такому будинку. У разі якщо приміщення перебуває у спільній власності кількох осіб, вони мають визначити особу, уповноважену представляти їхні інтереси під час голосування на загальних зборах.

Голосування на загальних зборах власників (співвласників) багатоквартирного будинку здійснюється власником (співвласником) відповідного приміщення особисто або через уповноваженого представника.

2. Уповноважений представник на загальних зборах власників (співвласників) багатоквартирного будинку діє в межах повноважень, визначених актами органів державної влади та органів місцевого самоврядування або письмовою довіреністю відповідного власника (співвласника).

Довіреність на голосування на загальних зборах має містити відомості про власника (співвласника) приміщення у багатоквартирному будинку, інтереси якого представляються, та його уповноваженого представника (повні паспортні дані фізичної особи або повні реквізити юридичної особи) і оформляється відповідно до цивільного законодавства.

3. Якщо чисельник ідеальної частки у праві спільної власності на спільне майно у будинку одного власника приміщень дорівнює або перевищує 50, на загальних зборах співвласників він має не більше 50 відсотків усієї кількості голосів осіб, які мають право бути присутніми на таких зборах з правом голосу.

4. Результати голосування з питань порядку денного загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку оформляються протоколом загальних зборів, який підписується усіма власниками (співвласниками) приміщень у багатоквартирному будинку (їх уповноваженими представниками), які брали участь у голосуванні.

5. Заочне голосування з питань порядку денного загальних зборів власників (співвласників) багатоквартирного будинку здійснюється виключно шляхом письмового оформлення рішень, прийнятих власниками (співвласниками) (їх повноваженими представниками) з таких питань.

6. Під час заочного голосування, що здійснюється шляхом письмового оформлення рішень власників (співвласників) багатоквартирного будинку (їх уповноважених представників), голос вважається зарахованим, якщо власник (співвласник) чи його повноважний представник, обрав лише один передбачений цим Кодексом можливих варіантів голосування. Рішення, оформлені з порушенням цієї вимоги, визнаються недійсними та голоси з цих питань не зараховуються. У разі якщо рішення власника (співвласника) чи його повноважного представника містить результати голосування з кількох питань, винесених на голосування, порушення зазначеної вимоги для голосування за одним чи кількома такими питаннями не тягне за собою визнання зазначеного рішення недійсним у цілому.

 

Стаття 149. Визначення поняття послуги з управління багатоквартирним будинком

 

1. Надання послуг з управління багатоквартирним будинком - діяльністю з виконання окремих повноважень власника (співвласників) багатоквартирного будинку з обслуговування багатоквартирного будинку в межах, визначених цим Кодексом та окремими дорученнями (рішеннями) власників (співвласників) такого будинку, та утримання його прибудинкової території, а також нежитлових приміщень загального користування у такому будинку з метою забезпечення його належної експлуатації, утримання, ремонту та надання особам, які проживають у такому будинку чи використовують приміщення в ньому, житлових, комунальних та інших необхідних послуг відповідного рівня та якості згідно з договором.

 

Стаття 150. Послуги з управління багатоквартирним будинком

 

1. Послуги з управління багатоквартирним будинком - окремий вид житлово-комунальних послуг, що включає виконання таких функцій та здійснення таких видів діяльності:

1) адміністративно-бухгалтерське супроводження послуг з управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією, що передбачає:

збереження та підтримку в належному стані технічної і правоустановчої документації на будинок та його прибудинкову територію;

облік часток власників окремих приміщень багатоквартирного будинку у праві спільної власності на багатоквартирний будинок;

відображення відомостей про багатоквартирний будинок та його прибудинкову територію у даних обов’язкового обліку;

складання і подання передбаченої законодавством звітності про такий будинок;

ведення бухгалтерського та/або управлінського обліку операцій, пов’язаних з наданням житлово-комунальних та інших послуг співвласникам будинку;

2) адміністративно-інженерне супроводження робіт, проведення чергових та позачергових оглядів, пропозиції щодо оцінки технічного стану будівельних конструкцій та інженерного обладнання багатоквартирного житлового будинку, цілодобової роботи аварійної служби, надання пропозицій щодо можливості реконструкції будинку чи його частини, капітального ремонту, проведення енергозберігаючих та інших заходів в інтересах співвласників;

3) організацію постійної роботи із співвласниками багатоквартирного будинку з питань, пов’язаних з управлінням таким будинком та його прибудинковою територією, що передбачає:

консультаційне, інформаційне забезпечення з питань надання житлово-комунальних та інших послуг;

складання і видачу довідок у передбачених законодавством випадках;

цілодобову роботу диспетчерської служби;

виконання за дорученням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади до повноважень якого належать повноваження щодо ведення списків реєстрації громадян за постійним місцем проживання тощо;

4) забезпечення нагляду за роботами з реконструкції багатоквартирного будинку, його частини або окремого житлового чи нежитлового приміщення, об’єктів, розташованих на прибудинковій території цього будинку, якщо вони пов’язані із змінами у конструктивних елементах, інженерних конструкціях такого будинку, підготовка висновків і складання актів у межах повноважень;

5) виконання функцій контролю за дотриманням правил та норм використання житла, що перебуває у спільній частковій власності, та правил проживання у багатоквартирному будинку в межах своїх повноважень;

6) забезпечення відповідно до встановлених норм і правил ефективного та цільового використання житлових і нежитлових (у тому числі допоміжних) приміщень;

7) накопичення коштів співвласників багатоквартирного будинку для відшкодування витрат з проведення капітальних та аварійних ремонтів;

8) організацію збору платежів за житлово-комунальні послуги, спожиті співвласниками багатоквартирного будинку та його прибудинкової території, та створення зручних для співвласників умов щодо їх оплати та перерахунку;

9) забезпечення (виключно за договорами з підрядними організаціями, що мають відповідні дозволи та/чи ліцензії) проведення енергоаудиту багатоквартирного будинку;

10) забезпечення надання послуг (з можливістю залучення за договорами підрядних організацій) з утримання багатоквартирного будинку та його прибудинкової території;

11) забезпечення виконання робіт (з можливістю залучення за договорами підрядних організацій) з капітального ремонту багатоквартирного будинку, споруд та елементів благоустрою на його прибудинковій території;

12) забезпечення виконання робіт (з можливістю залучення за договорами підрядних організацій) з вивезення твердого побутового сміття;

13) забезпечення надання співвласникам багатоквартирного житлового будинку комунальних послуг відповідно до умов, передбачених цим Кодексом та іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами;

14) організацію надання соціально та економічно доцільних для власників (співвласників) багатоквартирного будинку послуг/діяльності з використанням спільної власності співвласників за рішенням співвласників відповідно до законодавства для отримання додаткових коштів на утримання багатоквартирного будинку та його прибудинкової території згідно з договорами, укладеними відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

2. Надання послуг з управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією здійснюється виключно виконавцем послуг з управління житлом, визначеним власниками (співвласниками) такого будинку.

Види діяльності (функції), передбачені частиною першою цієї статті, не можуть здійснюватися іншими особами, крім визначеного власниками (співвласниками) багатоквартирного будинку виконавця послуг з управління житлом.

3. Для надання послуг з управління кожним багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією може бути призначено лише одного виконавця послуг з управління житлом, який відповідає вимогам, передбаченим частиною п’ятою статті 151 цього Кодексу.

 

Стаття 151. Суб’єкти надання послуги з управління багатоквартирними будинками

 

1. Суб’єктом надання послуги з управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією є виконавець послуг з управління житлом, визначений власником (співвласниками) багатоквартирного будинку згідно із законом.

2. Рішення про надання послуги з управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією приймається власником (співвласниками) багатоквартирного будинку або уповноваженою ними організацією чи особою виключно відповідно до цього Кодексу.

Такі рішення є обов’язковими для всіх власників (співвласників) багатоквартирного будинку.

3. У багатоквартирному будинку, усі приміщення якого належать одному власнику, рішення про форму управління багатоквартирним будинком, а також про надання іншій особі повноважень на виконання функції з управління майном такого будинку чи на виконання послуги з управління житлом, приймаються таким власником одноосібно та оформлюються письмово у прийнятній для нього формі.

4. Виконавець послуг з управління житлом має відповідати спеціальним кваліфікаційним вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України з урахуванням таких критеріїв:

1) кадрове забезпечення кваліфікованим персоналом;

2) фінансова спроможність, наявність інвестиційного потенціалу управителя;

3) наявність нормативно-правових актів та нормативно-технічної документації, необхідних для послуг з управління житлом;

4) технологічні вимоги до матеріально-технічної бази.

Надання тимчасовим виконавцям послуг з управління житлом права провадити діяльність з управління житлом здійснюється виконавчим органом відповідного органу місцевого самоврядування, на території якого розташовано багатоквартирний будинок, з дотриманням вимог цього Кодексу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Виконавці послуги з управління житлом, які не відповідають вимогам, встановленим цим Кодексом, не мають права здійснювати управління житлом та відповідною прибудинкової територією з розташованими на ній об’єктами, а також укладати договори щодо управління житлом.

 

Стаття 152. Надання послуг з управління багатоквартирними будинками

 

1. Власники (співвласники) багатоквартирного будинку або уповноважені ними особи зобов’язані обрати один з таких способів управління житлом:

1) безпосереднє управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією власниками (співвласниками) такого будинку або уповноваженою власниками (співвласниками) такого будинку особою за умови, що такий власник (співвласники) або уповноважена ним (ними) особа відповідає вимогам щодо виконавця послуг з управління житлом, визначеним частиною п’ятою статті 151 цього Кодексу та іншими актами законодавства;

2) делегування функції надання послуг з управління багатоквартирним будинком та його прибудинковою територією сторонньому виконавцю послуг з управління житлом на підставі договору, укладеного відповідно до цього Кодексу, за умови, що визначена власниками (співвласниками) такого будинку особа відповідає вимогам до виконавця послуг з управління житлом, визначеним частиною п’ятою статті 151 цього Кодексу та іншими актами законодавства.

2. Виконавцем послуги з управління житлом може бути суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання послуг з управління житлом (надання житлово-комунальних та інших послуг), який відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

3. Власники (співвласники) багатоквартирного будинку або уповноважені ними особи самостійно визначають виконавця послуги з управління житлом та укладають з ним відповідно до цього Кодексу договір про надання послуг з управління житлом (багатоквартирним будинком, декількома розташованими поряд багатоквартирними будинками, житловим комплексом).

4. У разі визначення органом місцевого самоврядування тимчасового виконавця послуги з управління житлом власники (співвласники) багатоквартирного будинку або уповноважені ними особи зобов’язані укласти з ним договір про надання послуг з управління житлом (багатоквартирним будинком, декількома розташованими поряд багатоквартирними будинками, житловим комплексом).

Після укладання такого договору власники (співвласники) багатоквартирного будинку в будь-який момент можуть прийняти рішення про форму управління багатоквартирним будинком та самостійно обрати спосіб управління житлом і визначити виконавця послуги з управління житлом у такому будинку, розірвати договір з тимчасовим виконавцем послуги з управління житлом та укласти договір з виконавцем послуг з управління житлом. У разі розірвання договору з тимчасовим виконавцем послуги з управління житлом власники (співвласники) багатоквартирного будинку або уповноважені ними особи вирішують з ним спірні питання за взаємною згодою. Невирішені спірні питання вирішуються в судовому порядку.

5. Послуги з управління житлом власникам (співвласникам) багатоквартирного будинку може надавати тільки один виконавець таких послуг.

6. Незалежно від обраного власниками (співвласниками) багатоквартирного будинку способу управління житлом діяльність з управління житлом у багатоквартирному будинку провадиться відповідно до Правил надання послуги з управління житлом (житловими будівлями, житловими приміщеннями у нежитлових будівлях), затверджених Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 153. Договір про надання послуги з управління житлом

 

1. Згідно з договором про надання послуги з управління житлом одна сторона - власник (співвласники) або уповноважена ним (ними) особа доручає іншій стороні – виконавцю такої послуги надавати послуги з управління житлом, а інша сторона – виконавець послуг зобов’язується за плату протягом визначеного строку надавати послуги з управління житлом (включно з прибудинковою територією) в інтересах власника (співвласників), що включає забезпечення власника (співвласників) комунальними послугами, послугами з утримання будинку та прибудинкової території, забезпечення дотримання правил користування нежитловими (у тому числі допоміжними) приміщеннями загального користування та іншими послугами.

Договорі про надання послуги з управління житлом не підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

2. У разі якщо послуги з управління житлом надаються сторонньою особою - виконавцем послуг з управління житлом згідно з частиною першою статті 151 цього Кодексу, умови договору про надання послуг з управління житлом, укладеного між власником (співвласниками) або уповноваженими ними особами і таким виконавцем послуг з управління житлом, є обов’язковими при укладанні відповідних договорів між таким виконавцем послуг та кожним власником (співвласником) житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

3. У разі якщо функції з управління багатоквартирним будинком виконуються безпосередньо власником (співвласниками) або уповноваженою ним (ними) особою згідно з частиною першою статті 151 цього Кодексу, умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком затверджуються загальними зборами власників (співвласників) багатоквартирного будинку або вищим органом управління створеної власником (співвласниками) організації (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлового кооперативу, товариства власників житла тощо), після чого відповідний договір про надання послуги з управління житлом укладається з кожним власником (співвласником) багатоквартирного будинку.

4. У разі якщо функції з надання послуги з управління житлом відповідно до цього Кодексу виконуються тимчасовим виконавцем послуг з управління житлом, умови договору про виконання послуг з управління житлом визначаються відповідним органом місцевого самоврядування, після чого визначений органом місцевого самоврядування тимчасовий виконавець послуг з управління житлом укладає відповідний договір з кожним власником (співвласником) багатоквартирного будинку.

5. Договір про виконання послуги з управління житлом, умови якого визначені відповідно до вимог частин другої-четвертої цієї статті, між виконавцем послуги з управління житлом та кожним власником (співвласником) багатоквартирного будинку може бути укладено як у вигляді індивідуально договору з пропозиціями споживачу (що підлягає письмовому оформленню) – шляхом укладання такого індивідуального договору, так і у вигляді публічно запропонованого договору з пропозиціями споживачу (що не підлягає письмовому оформленню) – шляхом публікації пропозиції в місцевих засобах масової інформації.

6. Укладання передбачених цим Кодексом договорів про надання послуги з управління житлом і умови таких договорів є обов’язковим для власників (співвласників) житла та власників (співвласників) нежитлових споруд, у яких розташовані житлові приміщення, незалежно від форми власності.

7. Договір про надання послуги з управління житлом з виконавцем послуг з управління житлом укладається на один рік з подальшою пролонгацією за згодою сторін на строки до десяти років.

8. Договір про надання послуги з управління житлом з тимчасовим виконавцем послуг з управління житлом укладається на шість місяців з подальшою пролонгацією за згодою сторін на строк до одного року.

9. Договір про надання послуги з управління житлом з тимчасовим виконавцем послуг з управління житлом може бути розірвано у будь-який момент у випадках та на умовах, передбачених цим Кодексом та виданими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

10. Договір про надання послуги з управління житлом багатоквартирного будинку та/або об’єктів, розташованих на його прибудинковій території, обов’язково включає такі істотні умови:

1) опис багатоквартирного будинку, що потребує надання послуги з управління житлом та опис його прибудинкової території (разом з розташованими на ній об’єктами);

2) права і обов’язки сторін договору;

3) перелік житлово-комунальних послуг, що мають надаватися, та строки, порядок і умови їх надання;

4) перелік інших послуг, що мають надаватися, та строки, порядок і умови їх надання;

5) розмір плати, яку має отримувати виконавець послуг з управління житлом за договором надання послуги з управління житлом, строки, порядок і умови її виплати;

6) порядок накопичення та використання виконавцем послуги з управління житлом коштів на капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку та/або об’єктів, розташованих на його прибудинковій території;

7) порядок і строки звітування виконавця послуг з управління житлом перед власником (співвласниками) житла про виконання умов договору про надання послуги з управління житлом;

8) відповідальність сторін за невиконання, неналежне чи несвоєчасне виконання умов договору про надання послуг з управління житлом;

9) строк дії договору про надання послуги з управління житлом, умови та порядок його пролонгації, зупинення, тимчасового припинення та розірвання;

10) перелік технічної документації, що надається виконавцю послуг з управління житлом.

11. Договір про надання послуги з управління житлом, укладений з власником (співвласниками), які не скористалися правом прийняття рішення про спосіб надання послуги з управління житлом у передбачені цим Кодексом строки, або в яких немає приміщень, що перебувають у приватній власності, укладається з тимчасовим виконавцем послуг з управління житлом, визначеним органом місцевого самоврядування (для житла, що перебуває у комунальній власності), або органом державної влади (для житла, що перебуває у державній власності), або з виконавцем послуги з управління житлом, що став переможцем конкурсу, проведеного відповідними органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Вимоги та порядок проведення конкурсів серед виконавців послуги з управління житлом власників (співвласників) малоквартирних житлових будинків та багатоквартирних будинків, а також гуртожитків і житлових комплексів визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу.

12. Договір про надання послуги з управління житлом укладається на основі типового договору, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 154. Права і обов’язки виконавця послуги з управління житлом

 

1. Виконавець послуги з управління житлом має право:

1) визначати виконавців житлово-комунальних послуг та інших послуг і укладати договори відповідно до типових договорів;

2) залучати для належного надання передбачених договором послуг інших юридичних та фізичних осіб, залишаючись при цьому повністю відповідальним перед власником (співвласниками) житла за виконання умов договору про надання послуг з управління житлом;

3) на умовах та в порядку, визначених договором, надавати послуги з управління житлом, одержувати плату за фактично надані послуги.

2. Виконавець надання послуги з управління житлом зобов’язаний забезпечувати:

1) надання послуг, передбачених договором;

2) утримання житла у належному стані;

3) надання власнику (співвласникам) житла та визначеним ним (ними) особам, які проживають у багатоквартирному будинку чи використовують приміщення в ньому, житлових і комунальних та інших необхідних послуг належного рівня та якості відповідно до встановлених правил, нормативів і норм;

4) своєчасне та повне проведення розрахунків з виробниками/виконавцями житлових і комунальних та інших послуг, що споживаються власником (співвласниками) житла та визначеними ним (ними) особами, які проживають у багатоквартирному будинку чи використовують приміщення в ньому, іншим споживачам відповідних послуг на умовах договорів, укладених згідно з типовим договором;

5) ефективне та за призначенням використання коштів власника (співвласників) житла та визначених ним (ними) осіб, які проживають у багатоквартирному будинку чи використовують приміщення в ньому, іншими споживачами відповідних послуг, цільовим призначенням яких є оплата за спожиті житлові, комунальні та інші послуги згідно з умовами відповідних договорів, укладених відповідно до законодавства;

6) належне зберігання технічної документації, отриманої у зв'язку з виконанням функцій виконавця послуг з управління житлом, та її передачу власнику (співвласникам) у разі припиненні договору.

3. Виконавець послуги з управління житлом має також інші права та обов’язки, які можуть бути передбачені укладеним відповідно до цього Кодексу договором про надання послуг з управління житлом або укладеним відповідно до Цивільного кодексу України договором про управління майном, за умови що вони не суперечать законодавству.

 

Стаття 155. Права та обов’язки власника (співвласників) житла за договором про надання послуг з управління житлом

 

1. Власник (співвласник) житла має право:

1) здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг з управління житлом умов договору;

2) визначати та змінювати відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України положення структуру та розмір плати за отримання (споживання) послуг з управління житлом;

3) визначати та змінювати відповідно до договору структуру та розмір плати за отримання (споживання) додаткових послуг.

2. Власник (співвласник) житла зобов’язаний:

1) забезпечити передачу виконавцю послуг з управління житлом технічної документації, необхідної і достатньої згідно з законодавством для надання на належному рівні послуг з управління житлом (у тому числі в багатоквартирному будинку, житловому комплексі);

2) сплачувати кошти за фактично спожиті житлові, комунальні та інші послуги на умовах та в порядку, передбачених відповідними договорами, укладеними згідно з цим Кодексом;

3) відраховувати кошти на проведення капітального та/або аварійного ремонту в розмірі, порядку та строки, передбачені договором;

4) відшкодовувати виконавцю послуг з управління житлом на умовах та в порядку, передбачених договором, витрати у зв’язку з виконанням умов договору про надання послуг з управління житлом;

5) брати участь відповідно до законодавства у витратах, пов’язаних з приведенням житла у стан, що відповідає нормативним вимогам.

3. Власник (співвласник) житла має також інші права та виконує інші обов’язки, передбачені договором про надання послуг з управлінням житлом, якщо це не суперечать законодавству.

 

Стаття 156. Дострокове припинення дії договору про надання послуги з управління житлом

 

1. Дія договору про надання послуги з управління житлом може бути достроково припинена за погодженням сторін та/або на вимогу однієї із сторін на умовах та в порядку, передбачених таким договором, якщо інше не передбачено законодавством.

2. Законодавством та договором про надання послуг з управління житлом можуть бути передбачені інші підстави та порядок дострокового припинення його дії.

3. Спори, що виникають у разі дострокового припинення дії договору про надання послуг з управління житлом, вирішуються за погодженням сторін або в судовому порядку.

 

Стаття 157. Особливості надання житлово-комунальних послуг споживачам у багатоквартирних будинках

 

1. Договори про надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладаються між виконавцями відповідних послуг та кожним власником (співвласником) житлового чи нежитлового приміщення у такому будинку відповідно до типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

2. За домовленістю сторін договір про надання послуги з управління житлом може передбачати обов'язок виконавця такої послуги надавати всі чи частину інших житлово-комунальних послуг.

Виконавець послуги з управління житлом зобов'язаний забезпечити укладання договорів про надання житлово-комунальної послуги, виконавцем якої він не є за договором про надання послуги з управління житлом, за дорученням власників (співвласників) багатоквартирного будинку чи уповноважених ними осіб.

3. Якщо договором про надання житлово-комунальних послуг не встановлено інше або якщо його укладено на невизначений строк, співвласники багатоквартирного будинку або об'єднання співвласників багатоквартирного будинку вправі в будь-який час у порядку, встановленому цим Кодексом, прийняти рішення про відмову від послуг виконавця певних житлово-комунальних послуг, про що письмово повідомити виконавцю. У такому разі договори про надання відповідної житлово-комунальної послуги, укладені виконавцем з власниками (співвласниками) житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, вважаються розірваними через місяць з дня надання письмового повідомлення виконавцю про відмову від його послуг.

 

Стаття 158. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо виконання послуги з управління житлом

 

1. У разі якщо до органу місцевого самоврядування надійшов висновок державної житлово-комунальної інспекції про те, що власники (співвласники) житла у багатоквартирному будинку, розташованому на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, або визначений власниками (співвласниками) житла виконавець надання послуги з управління житлом не забезпечують належного надання такої послуги, внаслідок чого виникла загроза заподіяння шкоди життю, здоров’ю та майну осіб, які проживають у такому будинку чи використовують приміщення в ньому для інших потреб, або інших осіб, орган місцевого самоврядування може вимагати припинення зазначеними особами договору про надання послуги з управління житлом або вимагати припинення здійснення функції виконавця послуги з управління житлом у судовому порядку.

2. У разі прийняття судом рішення про припинення виконання власниками (співвласниками) житла або визначеним ними виконавцем послуги з управління житлом функції з надання послуги з управління житлом та розірвання відповідного договору, орган місцевого самоврядування визначає тимчасового виконавця послуг з управління житлом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3.                Органи місцевого самоврядування:

1) забезпечують реєстрацію протоколів рішень власників (співвласників) житла щодо вибору способу надання послуг з управління житлом, складають та подають звітність центральному органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства за встановленими ним формами;

2) беруть участь у голосуванні на загальних зборах власників (співвласників) житла відповідно до своєї ідеальної частки у неподільному майні багатоквартирного будинку, житлового комплексу, ініціюють проведення загальних зборів власників (співвласників) житла.

4. Орган місцевого самоврядування як колишній власник житлового фонду у тримісячний строк з дня прийняття рішення власниками (співвласниками) багатоквартирного будинку про спосіб управління таким будинком забезпечує передачу передбаченої законодавством належним чином оформленої технічної документації щодо цього житлового будинку власнику (співвласникам) або уповноваженій ним (ними) особі чи виконавцю послуг з управління житлом, визначеному згідно з цим Кодексом.

 

Стаття 159. Страхування житла та фінансових ризиків з надання послуг з управління житлом

 

1. З метою забезпечення фінансових гарантій відшкодування збитків, що можуть бути завдані житлу, власник (співвласники) житла, організація, створена власником (співвласники) житла для представництва спільних інтересів та управління житлом (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-обслуговуючий кооператив, товариство власників житла) або за його (їх) дорученням виконавець послуги з управління житлом може здійснити добровільне страхування житла та фінансових ризиків з надання послуги з управління житлом на користь власників (співвласників) житла та створеної ними для представництва спільних інтересів та управління житлом організації.

2. Страхування багатоквартирного будинку та страхування фінансових ризиків з надання послуги з управління житлом здійснюється на підставі договору відповідно до Закону України «Про страхування».

 

Глава 14. Утримання та реконструкція багатоквартирного будинку

 

Стаття 160. Утримання багатоквартирного будинку

 

1. Утримання багатоквартирного будинку є житлово-комунальною послугою, складові якої визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 161. Обов’язок з утримання багатоквартирного будинку

 

1. Обов’язок з утримання багатоквартирного будинку несе його власник (співвласники) та виконавець послуги з управління житлом.

2. Виконавець послуги з управління житлом може здійснювати послуги з утримання житла самостійно, на договірних засадах залучати до виконання робіт, необхідних для утримання багатоквартирного будинку, інших юридичних і фізичних осіб або доручати виконання зазначених робіт одній особі за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

3. Особи, які проживають у багатоквартирному будинку чи використовують приміщення в ньому для інших потреб, укладають з виконавцем послуги з управління житлом договір про надання послуг з утримання житла та прибудинкової території.

 

Стаття 162. Договір про надання послуги з утримання житла та прибудинкової території

 

1. За договором про надання послуги з утримання житла та прибудинкової території одна сторона - замовник (власник чи співвласник житла або уповноважена ним/ними особа) доручає, а друга сторона - виконавець послуги з управління житлом зобов’язується за плату здійснювати утримання житла (житлового будинку, гуртожитку, житлового комплексу, житлових приміщень у нежитлових будівлях і спорудах).

2. До істотних умов договору про надання послуги з утримання житла та прибудинкової території належить:

1) опис багатоквартирного будинку та його прибудинкової території з розташованими на ній об’єктами;

2) права та обов’язки сторін договору;

3) перелік робіт з утримання житлового будинку, які повинні виконуватися, критерії оцінювання якості їх виконання, а також затверджених у встановленому порядку цін/тарифів на кожен вид робіт;

4) порядок і умови надання послуг з утримання житла та прибудинкової території;

5) розмір плати, яку отримуватиме виконавець послуг з утримання житла, строки, порядок та умови її сплати;

6) порядок і строки звітування виконавця послуг з утримання житла перед замовником про виконання умов договору про утримання житлового будинку;

7) відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору;

8) строк дії договору, умови та порядок його продовження і припинення.

3. Договір про послуги з утримання житла та прибудинкової території укладається у письмовій формі відповідно до цього Кодексу в порядку, встановленому законодавством.

4. Якщо у багатоквартирному будинку визначено виконавця послуги з управління житлом, умови надання послуги з утримання житла є складовою частиною договору про надання послуг з управління житлом. У такому разі окремий договір про утримання житла не укладається.

5. Договір про надання послуги з утримання житла та прибудинкової території укладається відповідно до типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 163. Капітальний ремонт житлових будівель

 

1. Капітальний ремонт житлової будівлі передбачає виконання комплексу будівельних робіт, спрямованих на відновлення житлової будівлі (житлового будинку, гуртожитку), з можливим поліпшенням експлуатаційних показників його елементів.

Капітальний ремонт житлової будівлі, у тому числі під’їзду, та облаштування прибудинкової території проводяться з урахуванням вимог осіб з особливими потребами незалежно від того, чи проживають у конкретному житловому будинку або гуртожитку такі особи.

Кошти на капітальний ремонт житлового фонду накопичуються на банківських рахунках відповідно до Правил надання послуг з управління житлом, затвердженого Кабінетом Міністрів України, і використовуються в установленому законодавством порядку.

2. Порядок проведення капітального ремонту житлового фонду (житлових будівель та житлових приміщень у нежитлових будівлях) затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Державна підтримка проведення капітального ремонту житлового фонду здійснюється відповідно до законодавства.

 

Стаття 164. Фінансування капітального ремонту житлових будинків

 

1. Співвласники багатоквартирних будинків щомісяця сплачують внески на проведення капітального ремонту житлових будинків.

Порядок розрахунку розміру внесків на проведення капітального ремонту багатоквартирних будинків, їх накопичення та використання визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Власники окремих житлових та нежитлових приміщень, що перебувають у наймі (оренді), мають право покласти обов’язки із сплати внесків на проведення капітального ремонту житлового будинку, в якому розташовані такі приміщення, на наймачів (орендарів) цих приміщень, обумовивши це у договорах найму (оренди).

3. Одноосібний власник житлового будинку самостійно планує накопичення та використання коштів на капітальний ремонт у разі укладання відповідного договору.

4. Витрати співвласників багатоквартирного будинку на проведення його капітального ремонту розподіляються між ними пропорційно до загальної площі приміщень, що належать кожному власнику в такому будинку.

 

Стаття 165. Участь попередніх власників житлового фонду в першому після приватизації окремих квартир комплексному капітальному ремонті багатоквартирних будинків

 

1. Держава та територіальні громади як попередні власники житлового фонду беруть участь у фінансуванні першого після приватизації окремих квартир комплексного капітального ремонту багатоквартирних будинків (далі - перший капітальний ремонт будинку) шляхом надання цільової адресної допомоги з державного та місцевого бюджетів для проведення капітального ремонту багатоквартирного будинку.

2. Порядок надання цільової адресної допомоги на перший капітальний ремонт багатоквартирного будинку затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. До обов’язкових умов надання цільової адресної допомоги на перший капітальний ремонт будинку належать:

1) фінансування робіт, пов’язаних з проведенням першого капітального ремонту будинку за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів співвласників багатоквартирного будинку та інших коштів;

2) передача багатоквартирного будинку, який перебував на балансі попереднього власника, виконавцю послуг з управління житлом або в самоуправління співвласників такого будинку, що відповідають вимогам до виконавців послуг з управління житлом, встановленим частиною п’ятою статті 151 цього Кодексу;

3) наявність висновку про необхідність капітального ремонту житлового будинку;

4) проведення енергоаудиту житлового будинку;

5) наявність належним чином затвердженої проектно-кошторисної документації на виконання робіт, пов’язаних з проведенням капітального ремонту житлового будинку;

6) прийняття на загальних зборах співвласників житла рішення про проведення першого капітального ремонту будинку, сплату співвласниками житла їх частки у його фінансуванні, про взяття кредиту (у разі потреби), а також про делегування створеній ними організації чи виконавцю послуг з управління житлом відповідних повноважень.

4. Під час проведення першого капітального ремонту будинку виконуються роботи, пов’язані з усуненням виявлених несправностей та пошкоджень усіх елементів житлового будинку та його приміщень.

5. До складу робіт, що підлягають виконанню під час проведення першого капітального ремонту будинку, включаються також роботи, спрямовані на підвищення рівня благоустрою житлового будинку та його прибудинкової території у визначених межах, встановлення нового технічного обладнання, поліпшення експлуатаційних показників житлового будинку, підвищення його енергетичної ефективності.

 

Стаття 166. Комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду шляхом реалізації інвестиційних проектів

 

1. Реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду з викупом земельних ділянок або без нього здійснюється відповідно до закону.

2. Під час реалізації інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду, передбаченої генеральним планом відповідного населеного пункту, мають виконуватися такі умови:

1) своєчасне оприлюднення в засобах масової інформації рішення органу місцевого самоврядування про реалізацію проекту комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду - протягом одного місяця з дня його прийняття, але не пізніш як за рік до початку реалізації проекту;

2) письмове попередження усіх власників (співвласників) і наймачів (орендарів) житла, розташованого в межах кварталів (мікрорайонів), у яких передбачається комплексна реконструкція застарілого житлового фонду, про вилучення відповідного житла для реалізації інвестиційного проекту;

3) пропонування власнику (співвласникам) житла іншого упорядженого житла, передбаченого частиною третьою цієї статті, в межах кварталів (мікрорайонів) комплексної реконструкції застарілого житлового фонду або в межах суміжних з ними кварталів (мікрорайонів).

3. Наймачеві (орендареві) житла має бути запропоновано інше упоряджене житло в межах норм забезпечення житлом відповідно до цього Кодексу та умов договору найму (оренди) житла, що розташовується в межах кварталів (мікрорайонів) комплексної реконструкції застарілого житлового фонду або в межах суміжних з ними кварталів (мікрорайонів).

Особам, які займали окрему квартиру, має бути надана окрема квартира. Якщо наймач (орендар) займав більш як одну кімнату, йому надається житлове приміщення з такою самою кількістю кімнат незалежно від числа осіб, які проживали в цьому житловому приміщенні. За площею нове житлове приміщення не може бути меншим того, що займав наймач (орендар). У разі неможливості надати таке саме за площею житло наймачу (орендарю) житла має бути запропоновано житло більшої площі.

Якщо наймач (орендар) житла або члени його сім’ї, які постійно проживають разом з ним, мають право на додаткову житлову площу і фактично користуються нею, житлове приміщення надається з урахуванням норми додаткової житлової площі.

4. Компенсація власникам (співвласникам) та наймачам (орендарям) житлових (нежитлових) приміщень, земельних ділянок та іншого майна, відчуженого під час комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду, надається в порядку, встановленому законом.

5. Положення цієї статті застосовуються у разі:

1) проведення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду;

2) надання компенсації за втрату житла через вилучення земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю.

6. Спори щодо переселення в інше житло у випадках, передбачених цією статтею, вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 167. Надання житла у зв’язку із знесенням житлового будинку

 

1. Якщо житловий будинок визнано аварійним, непридатним для проживання і таким, що підлягає знесенню або вилученню для задоволення суспільних потреб, наймачам (орендарям), які з нього виселяються, надається в позачерговому порядку інше упоряджене житло.

2. Власники (співвласники) житлових будинків (їх частин), квартир у таких будинках, що підлягають знесенню з мотивів суспільної необхідності, відселяються за їх згодою відповідно до закону. Таким власникам (співвласникам) житла забудовник житла надає компенсацію відповідно до статті 166 цього Кодексу.

Забудовник житла здійснює також відшкодування громадянам витрат, пов’язаних з їх переїздом на нове місце проживання у нове житло.

Ринкова вартість житлових будинків, що підлягають знесенню, а також квартир (їх частин) у таких будинках визначається незалежним оцінювачем відповідно до законодавства.

Орган місцевого самоврядування видає забудовникові житла дозвіл на знесення житлового будинку (будинків, гуртожитку, житлового комплексу) та початок будівництва лише після відселення всіх мешканців із житлових будинків, що підлягають знесенню.

3. Спори, що виникають з питань, зазначених у частинах першій і другій статті 167 цього Кодексу, вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 168. Надання громадянам житла у зв’язку з реконструкцією житлової будівлі

 

1. У разі реконструкції житлової будівлі (житлового будинку, гуртожитку, житлового комплексу), яка не може бути проведена без відселення громадян, наймодавець (орендодавець) житла з комунального або державного житлового фонду зобов’язаний надати наймачам (орендарям) і членам їхніх сімей на час проведення реконструкції інше житло в маневреному житловому фонді.

За пропозицією наймодавця (орендодавця) та за наявності письмової згоди наймача (орендаря) і повнолітніх членів його сім’ї їм може бути надано для постійного проживання інше упоряджене житло.

У разі проведення реконструкції, необхідність якої визначається власником приватного житлового будинку, співвласниками багатоквартирного будинку, таким власникам (співвласникам) і членам їхніх сімей на період реконструкції зазначених будинків за їх згодою надається житло в маневреному житловому фонді.

Якщо власник (співвласник) приватного житлового будинку, квартири, кімнати, в багатоквартирному будинку, наймач (орендар) і члени їхніх сімей відмовляються від переселення, питання про їх відселення вирішується в судовому порядку.

2. Після закінчення реконструкції житлового будинку, гуртожитку наймач (орендар) та члени його сім’ї мають право вселитися в житло, яке вони займали до реконструкції житлового будинку.

Витрати, пов’язані з переселенням мешканців житлового будинку, гуртожитку, майнового комплексу, відшкодовуються замовником реконструкції відповідного житла.

 

Стаття 169. Надання іншого упорядженого житла в разі неможливості збереження житла (його частини) чи зміни його розміру в результаті реконструкції багатоквартирного будинку

 

1. У разі якщо в результаті реконструкції багатоквартирного будинку квартира (її частина) державного або комунального житлового фонду, яку займає наймач (орендар) і члени його сім’ї, не може бути збережена чи її житлова площа збільшується або зменшується, наймачу (орендарю) і членам його сім’ї за їх згодою до початку реконструкції житла надається наймодавцем інше упоряджене житло.

2. Якщо в результаті реконструкції багатоквартирного будинку з державного або комунального житлового фонду житлова площа квартири (кімнати) зменшується, власникам (співвласникам) житла надається інше упоряджене житло. У разі збільшення житлової площі квартири (кімнати) власник (співвласник) житла має право одержати інше упоряджене житло, за розміром не менше займаного, або сплатити за різницю площі за собівартістю.

 

Стаття 170. Реконструкція житлових будинків, гуртожитків, житлових комплексів

 

1. Реконструкція житлових будинків проводиться їх власниками (співвласниками) з дозволу органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Роботи з реконструкції багатоквартирних будинків проводяться спеціалізованою підрядною організацією за договором (контрактом) на замовлення виконавця послуг з управління житлом за дорученням (погодженням) власників (співвласників) житла за умови надання дозволу органом місцевого самоврядування.

2. Виготовлення проектної документації та проведення робіт з реконструкції багатоквартирного будинку здійснюються відповідно до законодавства.

3. Відселення власників (співвласників) квартири, кімнати в багатоквартирному будинку, наймачів (орендарів) і членів їхніх сімей для проведення реконструкції багатоквартирного будинку здійснюється органом місцевого самоврядування відповідно до затвердженого плану реконструкції житлових будівель (житлових комплексів, житлових будинків, гуртожитків) у порядку, визначеному законом.

У разі якщо реконструкція житлових будівель (житлових комплексів, житлових будинків, гуртожитків) проводиться без відселення мешканців, підрядник робіт з реконструкції житла зобов’язаний забезпечити безпечне їх проживання відповідно до затвердженої проектної документації реконструкції житлових будівель.

4. Реконструкція житлових будівель, у тому числі під’їздів, сходових кліток та житла, прибудинкової території проводиться з урахуванням потреб осіб з особливими потребами незалежно від того, чи проживають у них зазначені особи.

5. У разі якщо житло (квартира, кімната, садибний будинок) інваліда (дитини-інваліда) не відповідає висновку медико-соціальної експертизи і немає можливості пристосувати його до потреб інваліда (дитини-інваліда), за згодою інваліда (сім’ї, в якій виховується дитина-інвалід), може проводитися заміна житла в порядку, визначеному законом.

 

Стаття 171. Реконструкція житлових приміщень

 

1. Реконструкція будь-яких житлових приміщень (в житлових будівлях та в нежитлових будівлях) без дозволу органу місцевого самоврядування забороняється, якщо:

1) змінюється площа будь-якого з приміщень квартири, кімнати, блоку, секції;

2) змінюється функціональне призначення приміщення в житловій будівлі;

3) здійснюється втручання в несучі або зовнішні захисні конструкції, внутрішньобудинкові інженерні мережі, обладнання, комунікації;

4) проводиться будь-яке переобладнання, перепланування в житловій будівлі.

Документація про виконані роботи, пов’язані з ремонтом, переобладнанням квартири (кімнати, житлового блоку чи секції), має бути зареєстрована в бюро технічної інвентаризації протягом трьох місяців з дня завершення таких робіт.

2. У разі якщо власник (співвласник) житла має намір виконати роботи, зазначені в частині першій цієї статті, самостійно, він зобов’язаний отримати дозвіл на будівництво та виконання будівельних робіт в органах місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

3. Власник (співвласник) житла, який самовільно здійснив перепланування або переобладнання житла, зобов’язаний за власні кошти привести таке житло у попередній стан відповідно до затвердженої проектної документації.

 

Стаття 172. Вилучення житла, що перебуває у приватній власності, у зв’язку з суспільною необхідністю

 

1. Вилучення житла у зв’язку з суспільною необхідністю відбувається за згодою його власників (співвласників), виключно за умови попереднього надання компенсації власнику (співвласнику) такого житла.

2. Вилучення житла у зв’язку з суспільною необхідністю може здійснюватися лише в порядку, встановленому законом для відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, за рішенням суду відповідно до закону.

 

Стаття 173. Компенсація збитків, пов’язаних з реконструкцією чи капітальним ремонтом багатоквартирного будинку

 

1. У разі якщо в результаті проведення реконструкції чи капітального ремонту житло не може бути збережено або його розмір істотно зміниться, власник (співвласник) житла, який проживає в ньому, має бути письмово попереджений не менш як за рік до початку будівельно-відновлюваних робіт.

2. У разі якщо під час проведення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду чи капітального ремонту житла житло не може бути збережено чи його розмір істотно зміниться:

1) наймачу (орендарю) житла та особам, які проживають разом з ним, надається за їх згодою інше житло, передбачене статтею 168 цього Кодексу;

2) власнику (співвласнику) житла за його згодою та вибором надається позачергово:

а) інше упоряджене житло, передбачене статтею 169 цього Кодексу;

б) земельна ділянка для будівництва садибного будинку з відшкодуванням вартості його будівництва відповідно до законодавства;

в) грошова компенсація за ринковою або договірною ціною (за угодою сторін);

г) інше упоряджене житло, передбачене статтею 168 цього Кодексу.

3. Ринкова ціна та вартість відтворення житла визначається незалежним оцінювачем відповідно до законодавства. Така оцінка проводиться за кошти замовника реконструкції чи капітального ремонту житла.

4. Власник (співвласник) житла має бути попереджений про умови надання визначеної підпунктом 2 частини другої цієї статті компенсації не пізніш як за шість місяців до початку робіт.

5. Спори щодо проведення реконструкції чи капітального ремонту житла, а також умов компенсації за втрачене житло вирішуються в судовому порядку.

 

Стаття 174. Державний нагляд і контроль за використанням та утриманням житлового фонду і об’єктів комунального господарства

 

1. Державний нагляд і контроль за утриманням, обслуговуванням, експлуатацією та використанням житлового фонду і об’єктів комунального господарства здійснюються Державною житлово-комунальною інспекцією (далі - Держжитлокомунінспекція).

2. Держжитлокомунінспекція має територіальні органи, які утворюють єдину систему державного контролю за додержанням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами, іноземцями, та особами без громадянства вимог законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо утримання, використання, обслуговування, експлуатації житлового фонду, ведення обліку, обстеження та паспортизації житлового фонду, утримання, обслуговування, експлуатації об’єктів комунального господарства, надання населенню житлово-комунальних послуг, формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Держжитлокомунінспекція здійснює державний нагляд і контроль за:

1) дотриманням власниками (співвласниками) житлових будинків порядку і правил щодо утримання, користування, експлуатації, ведення їх обліку, обстеження, інвентаризації та паспортизації;

2) використанням житлового фонду та прибудинкових територій;

3) технічним станом житлового фонду та його інженерного обладнання, своєчасним виконанням робіт з його утримання, ремонту відповідно до стандартів, нормативів, норм, порядків і правил;

4) виконанням заходів з підготовки житлового фонду та його інженерного обладнання до опалювального сезону;

5) раціональним використанням у житловому фонді енергетичних ресурсів та води;

6) дотриманням суб'єктами сфери житлово-комунального господарства законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядку і правил стосовно утримання, обслуговування, експлуатації систем водо-, теплопостачання, водовідведення, газопостачання та іншого інженерного обладнання житлового фонду, утримання, обслуговування і використання житлового фонду, кількості та якості житлово-комунальних послуг, формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги;

7) наявністю і дотриманням договорів між власниками (співвласниками) житлового фонду, виконавцями, виробниками та споживачами житлово-комунальних послуг;

8) дотриманням виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг стандартів, нормативів, норм, порядку і правил у сфері житлово-комунального господарства.

Держжитлокомунінспекція має право:

1) безперешкодного доступу в установленому порядку до об'єктів житлового фонду та житлово-комунального господарства незалежно від форми власності;

2) складати в установлених законом випадках протоколи про адміністративні правопорушення, видавати приписи щодо усунення виявлених порушень, приймати рішення про накладення штрафів та застосовувати інші санкції до громадян, власників (співвласників) та користувачів житлового фонду, суб'єктів господарювання у сфері житлово-комунального господарства;

3) призначати проведення експертизи, технічної діагностики обладнання (окремих частин обладнання), об’єктів житлового фонду, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час здійснення державного контролю (нагляду);

4) у встановленому порядку брати участь у роботі комісій з розслідування причин і наслідків аварій, що сталися на об'єктах житлового фонду та житлово-комунального господарства;

5) вносити пропозиції щодо притягнення посадових осіб та громадян до відповідальності.

Держжитлокомунінспекція відповідно до законодавства має інші права щодо запобігання та припинення порушень законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил у житловій сфері та сфері житлово-комунального господарства.

Порядок здійснення державного нагляду і контролю у сфері житлово-комунального господарства визначається центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Держжитлокомунінспекція відповідно до законів забезпечує вирішення також інших питань.

Держжитлокомунінспекція може проводити перевірку виконання договорів та надання послуг з управління житлом та надавати відповідні висновки за власною ініціативою або за зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників (співвласників) житла або уповноважених ними осіб.

3. Положення про Держжитлокомунінспекцію затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 175. Громадський контроль за управлінням житлом (житловим фондом)

 

1. Органи самоорганізації населення та громадські організації відповідно до своїх статутів здійснюють громадський контроль за управлінням, утриманням, обслуговуванням, експлуатацією житла, його реконструкцією та капітальним ремонтом.

2. За результатами громадського контролю за управлінням, утриманням, обслуговуванням, експлуатацією житла, його реконструкцією та капітальним ремонтом, облаштуванням відповідних прибудинкових територій органи самоорганізації населення, професійні спілки, інші громадські організації можуть залучати на добровільних засадах населення до здійснення заходів щодо охорони довкілля, пам’яток історії та культури, проведення робіт з благоустрою та утримання в належному стані дворів, вулиць, об’єктів благоустрою загального користування, обладнання дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо.

3. Результати здійснення громадського контролю за управлінням, утриманням, обслуговуванням, експлуатацією житла, його реконструкцією та капітальним ремонтом, облаштуванням відповідних прибудинкових територій підлягають оголошенню на зборах мешканців житлових будинків (житлових комплексів) та оприлюдненню в засобах масової інформації в порядку, визначеному законодавством.

 

Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства

 

Стаття 176. Відповідальність за порушення житлового законодавства

 

1. Притягаються до відповідальності особи, винні у:

1) порушенні прав власника (співвласника) житла;

2) порушенні порядку взяття на житловий облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі осіб, які мають право на отримання соціального житла, зняття з такого обліку і надання особам житла та відведення земельних ділянок для житлового будівництва;

3) прийнятті рішень, що порушують установлений порядок проведення реконструкції багатоквартирних будинків;

4) створенні умов, що призвели до порушення строків реконструкції багатоквартирних будинків;

5) порушенні Правил утримання житлових будинків та їх прибудинкових територій, правил експлуатації житлових приміщень у нежитлових будівлях, правил користування житловими та нежитловими приміщеннями житлових будівель, правил надання послуг з управління житлом;

6) несвоєчасному проведенні ремонту багатоквартирних будинків;

7) самовільному переобладнанні житлових будинків, квартир (їх частин) та використанні їх не за призначенням, крім випадків, передбачених законодавством;

8) неналежному утриманні житлових будинків, квартир (їх частин) та/або прибудинкової території;

9) пошкодженні житлових будинків, квартир (їх частин), елементів будинків та об’єктів упорядження прибудинкових територій;

10) порушенні умов договору найму (оренди) житла;

11) створенні несприятливих умов для спільного проживання у будинках, квартирах (їх частинах);

12) порушенні встановленого порядку оплати житла і комунальних, житлових та інших послуг;

13) порушенні вимог цього Кодексу щодо облаштування житлових будинків і житла відповідно до вимог осіб з особливими потребами;

14) недотриманні умов, визначених у пункті 2 частини третьої статті 7 цього Кодексу, що тягне за собою відмову в наданні дозволу на використання такого приміщення для провадження господарської діяльності або скасування рішення про переведення житла у встановленому порядку до складу нежитлових приміщень чи надання дозволу для використання такого приміщення для провадження господарської діяльності;

15) неподанні відомостей, зазначених у частині четвертій статті 146 цього Кодексу, або їх поданні з порушенням десятиденного строку.

 

Стаття 177. Відповідальність за порушення законодавства про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку

 

1. Цивільну, кримінальну, адміністративну відповідальність згідно із законодавством несуть особи, винні у:

1) невиконанні вимог цього Кодексу;

2) порушенні прав власників (співвласників), наймачів (орендарів), користувачів житла, їх об’єднань і асоціацій;

3) порушенні статуту об’єднання співвласників багатоквартирних будинків та протидії його виконанню;

4) створенні, організації діяльності або ліквідації об’єднання співвласників багатоквартирних будинків з порушенням законодавства, державних стандартів і норм;

5) незаконному привласненні або захопленні майна, що перебуває у спільній власності;

6) недотриманні умов договорів, укладених відповідно до цього Кодексу та законодавства.

Законом може бути встановлена відповідальність також за інші види порушень житлового законодавства.

 

Стаття 178. Відшкодування збитків, завданих житловому фонду

 

1. Підприємства, установи, організації, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також особи, дії яких призвели до пошкодження житлових будинків, квартир (їх частин), елементів житлових будівель або нежитлових споруд, у яких розташовані житлові приміщення, об’єктів упорядження і зелених насаджень на прибудинкових територіях, зобов’язані відшкодувати власникам (співвласникам) та наймачам (орендарям) житла завдані збитки.

2. Особи, з вини яких підприємства, установи, організації, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зазнали втрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків згідно з частиною першою цієї статті, несуть відповідальність, передбачену законом.

3. У разі невиконання або неналежного виконання наймодавцем (орендодавцем) обов’язків щодо своєчасного проведення капітального ремонту зданого в найм (оренду) житлового приміщення, допоміжних приміщень, нежитлових приміщень багатоквартирного будинку та інженерних мереж наймач за своїм вибором має право вимагати зменшення плати за користування займаним житловим приміщенням, допоміжними приміщеннями, нежитловими приміщеннями багатоквартирного будинку або відшкодування своїх витрат на усунення недоліків житлового приміщення та/або допоміжних чи нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, або відшкодування збитків, завданих невиконанням чи неналежним виконанням зазначених обов’язків наймодавцем (орендодавцем).

4. Наймодавець (орендодавець) житлового приміщення за договором найму (оренди) соціального житла, який не виконує обов’язки, передбачені житловим законодавством і договором найму (оренди) соціального житла, несе відповідальність згідно із законом.

5. Власник (співвласник) житла і особа, якій передано житло для провадження господарської та іншої не забороненої законодавством діяльності, несуть солідарну відповідальність за завдані ними збитки іншим особам.

Власник (співвласник) житла має право зворотної вимоги (регресу) до винної у завданні шкоди та збитків особи в розмірі завданого збитку згідно із законодавством.

6. Підстави та порядок відповідальності за збитки та шкоду, завдану житловому фонду, визначаються Цивільним кодексом України.

7. Особи, винні в порушенні житлового законодавства, несуть відповідальність згідно із законом.

 

Розділ VI. Вирішення житлових спорів

 

Стаття 179. Порядок вирішення житлових спорів

 

1. Житлові спори вирішуються відповідно до законодавства в судовому порядку.

2. Виселення осіб із займаного ними житлового приміщення допускається добровільно або на підставі судового рішення з підстав, установлених законом.

 

Розділ VII. Міжнародні відносини у житловій сфері

 

Стаття 180. Міжнародні договори у сфері житлового законодавства

 

Якщо міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

 

Стаття 181. Міжнародне співробітництво в житловій сфері

 

Україна здійснює міжнародне співробітництво в житловій сфері відповідно до національного законодавства та основних принципів і загальновизнаних норм міжнародного права.

 

Розділ VIII. Прикінцеві та перехідні положення

 

1. Цей Кодекс набирає чинності з дня його опублікування, крім частини другої статті 63, яка набирає чинності з 1 січня 2014 року, абзацу другого частини сьомої статті 109, який набирає чинності з 1 липня 2011 року.

2. Цей Кодекс застосовується до житлових правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

3. Стосовно житлових правовідносин, що виникли до набрання чинності цим Кодексом, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

4. Громадяни України, які правомірно перебувають на квартирному обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до Житлового кодексу Української РСР, але на день набрання чинності цим Кодексом житло не отримали, не втрачають права на одержання житла на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом, і підлягають взяттю за їх заявами на житловий облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, відповідно до цього Кодексу із урахуванням дати взяття на квартирний облік.

5. Статтю 379 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) викласти в такій редакції:

«Стаття 379. Поняття житла. Особливості виникнення, реалізації і припинення права власності на житло

1. Житлом фізичної особи є житловий будинок (садибний, багатоквартирний), гуртожиток, квартира, кімната (у квартирі, садибному будинку), житловий блок чи секція в гуртожитку, інші житлові приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них людей.

2. Відносини виникнення, реалізації і припинення права власності на житло регулюються цим Кодексом.

3. Особливості виникнення, реалізації і припинення права власності на житло регулюються Житловим кодексом України».

6. У зв’язку з набранням чинності цим Кодексом вважати такими, що втрачають чинність:

1) Житловий кодекс Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573 із наступними змінами);

2) Постанова Верховної Ради Української РСР від 30 червня 1983 року „Про введення в дію Житлового кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., №28, ст. 574);

3) Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 21 грудня 1983 року „Про порядок введення в дію Житлового кодексу Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., №1, ст. 2).

7. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Кодексом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів що випливають із цього Кодексу;

затвердити положення про сплату колишніми власниками житла з державного та комунального житлових фондів коштів до державного та місцевого бюджетів на цільову адресну допомогу для проведення капітального ремонту колишнього житлового фонду;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.

8. Органам місцевого самоврядування:

забезпечити проведення до 1 січня 2011 року інвентаризації та обліку житла, яке може використовуватися як соціальне;

протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Кодексом, провести інвентаризацію основних фондів (адміністративних та виробничих приміщень), що перебувають у комунальній власності та використовуються для надання послуг з управління житловим фондом, з обов’язковим наданням звітності до центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства про наявність таких основних фондів. Відчуження та використання не за призначенням такого майна забороняється;

у тримісячний строк з дня прийняття рішення власниками (співвласниками) багатоквартирного будинку про спосіб управління таким будинком забезпечити передачу передбаченої законодавством належним чином оформленої технічної документації щодо цього житлового будинку власнику (співвласникам) або уповноваженій ним (ними) особі чи виконавцю послуги з управління житлом.

9. Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних і міських рад протягом року з дня набрання чинності цим Кодексом забезпечити упорядкування черги на житло відповідно до вимог цього Кодексу.

Для упорядкування черги на житло органи місцевого самоврядування утворюють тимчасові спеціальні комісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тимчасові спеціальні комісії утворюються не пізніш як через два місяці і припиняють діяльність не пізніш як через дванадцять місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Тимчасові спеціальні комісії за письмовим зверненням осіб, зазначених у пункті 10 цього розділу, зобов’язані брати таких осіб на облік для отримання соціального житла без зняття їх з квартирного обліку.

10. Списки осіб, які перебувають на квартирному обліку для поліпшення житлових умов, на день набрання чинності цим Кодексом є основою для їх упорядкування. На підставі таких списків відповідно до цього Кодексу формуються списки осіб, які беруться на житловий облік. Зазначені списки публікуються на офіційних веб-сайтах відповідних органів місцевого самоврядування та у місцевих засобах масової інформації не пізніш як протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Кодексом. Копія зазначених списків на день набрання чинності цим Кодексом у встановленому законодавством порядку здається на зберігання до архіву.

11. Приватизація житла здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.

12. Строки та особливості створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків визначаються законом з урахуванням вимог цього Кодексу та відповідно до Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 47-48, ст.720)

13. Особам, у яких витрати на оплату в межах середніх норм споживання житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива перевищують встановлений законодавством розмір, надається державна допомога відповідно до законодавства.

14. Порядок надання населенню державної допомоги для відшкодування витрат на оплату в межах середніх норм споживання житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива визначається Кабінетом Міністрів України.

15. Кабінету Міністрів України та органам місцевого самоврядування щорічно передбачати в державному та місцевих бюджетах кошти на фінансування першого після приватизації окремих квартир комплексного капітального ремонту багатоквартирних будинків.

Источник: rada.gov.ua

Читать еще материалы этого раздела...
Читать еще материалы на эту тему...