ЗАКОН УКРАЇНИ Про націоналізацію. Проект 11384 від 25.10.2012

Цей Закон передбачає прядок націоналізації, компетенцію державних органів при здійснені націоналізації, а також права власників майна, що було примусово відчужене шляхом націоналізації

Проект 11384

                                                                                     вноситься народним

                                                                           депутатом України

                                                                           Лук’яновою К.Є.  (посв. № 380)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про націоналізацію

Цей Закон передбачає прядок націоналізації, компетенцію державних органів при здійснені націоналізації, а також права власників майна, що було примусово відчужене шляхом націоналізації.

ГЛАВА І. Загальні положення

Стаття 1. Терміни, які використовуються у Законі

1)    Містоутворюючі підприємства - підприємства в містах обласного або районного підпорядкування, кількість працівників яких (з урахуванням членів їх сімей) становить не менше половини населення адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони розташовані.

2)    Націоналізація – примусове оплатне вилучення з метою суспільної необхідності на користь держави підприємств з приватної власності.

3)    Масові звільнення – звільнення протягом місяця підприємством, установою,  організацією незалежно від форми власності більше 10 відсотків працівників, але не менше 20 осіб.

Стаття 2. Сфера дії закону

Цей Закон регулює суспільні відносини пов’язані з націоналізацією приватного майна.

Відповідно до цього Закону націоналізації може підлягати майно, що перебуває у власності  юридичних осіб, незалежно від їх організаційно-правової форми, а також майно фізичних осіб-підприємців.

Розташоване на території України майно, що перебуває у власності іноземної юридичної особи або фізичної особи-підприємця - нерезидента, підлягає націоналізації у порядку та на підставах, встановлених цим Законом, якщо інше не встановлено міжнародними договорами.

Дія цього Закону не поширюється на:

майно, що належить на праві власності фізичним особам і не призначене для використання у підприємницькій діяльності;

житловий фонд;

земельні ділянки, призначені для ведення дачного господарства, садівництва, індивідуального житлового будівництва, гаражного будівництва;

реквізицію майна;

конфіскацію майна;

вилучення, у тому числі шляхом викупу, земельних ділянок для державних і муніципальних потреб;

відчуження нерухомого майна у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій воно знаходиться;

звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

Стаття 3. Майно, щодо якого може бути проведена націоналізація

Під майном, щодо якого може бути проведена націоналізація розуміється майновий комплекс підприємства.

ГЛАВА ІІ. Порядок здійснення націоналізації

Стаття 4. Підстави та умови націоналізації

Націоналізація відбувається у виняткових випадках при наявності таких підстав:

масові звільнення, викликані діями власника майна місто утворюючого підприємства чи органу управління такого підприємства;

наявність заборгованості з виплати заробітної плати, матеріальних допоміг та інших встановлених законом виплат працівникам організації та особам, які раніше працювали в зазначеній організації, сума якої перевищує трьохмісячний фонд оплати праці працівників організації;

необґрунтоване зниження більш ніж на 10 відсотків заробітної плати працівникам організації, якщо таке зниження порушує укладені між працівниками і роботодавцями колективні договори і угоди;

порушення правил охорони навколишнього середовища при виробництві робіт, забруднення вод, забруднення атмосфери, псування землі, якщо це спричинило за собою заподіяння шкоди здоров'ю людини або навколишньому середовищі, істотної шкоди тварині чи рослинного світу, рибним запасам або сільському господарству;

рішення суду про визнання підприємства банкрутом.

підприємство займається виробництвом продукції, товарів або надає послуги, що мають стратегічне значення для забезпечення безпеки держави;

Націоналізація майна здійснюється за умови повного відшкодування Україною його власнику вартості майна та збитків заподіюваних власнику в результаті націоналізації.

Націоналізація не є мірою покарання або способом забезпечення виконання зобов'язань власника такого майна.

Націоналізоване майно не може бути приватизоване, передано в оренду або вітчуджене в інший спосіб протягом п’яти років з моменту його націоналізації.

Стаття 5. Визначення власника вилучається майна

Власником націоналізованого майна є юридична особа або фізична особа-підприємець, якому вилучаються майно належить на праві власності.

У разі якщо права власника не оформлені належним чином, такий власник встановлюється судом за позовом спеціально уповноваженого  органу виконавчої влади.

Відмова від права власності стосовно майна, що підлягає націоналізації, зміна власника (власників) такого майна, визнання власника – фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою, а також реорганізація, ліквідація, неспроможність (банкрутство) власника - юридичної особи не є підставою для призупинення процедури націоналізації майна.

Стаття 6. Рішення про націоналізацію

Націоналізація майна зазначеного в статті 3 цього закону відбувається на підставі спеціального Закону України.

Під час розробки законопроекту про націоналізацію майна, має бути створена спеціальна комісія, яка здійснює перевірку наявності встановлених цим Законом підстав для націоналізації конкретного майна.

Порядок здійснення перевірки наявності підстав націоналізації конкретного майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Власник майна, що підлягає націоналізації за підставами передбаченими абзацами 2 - 5 частини 1 статті 4 цього Закону має право представити в Кабінет Міністрів України план заходів, спрямованих на припинення дії обставин, що є націоналізації конкретного майна.

За результатами аналізу зазначеного плану Кабінет Міністрів України має право відкласти на термін, що не перевищує 30 днів, прийняття рішення про підтримку або не підтримку законопроекту про націоналізацію конкретного майна.

Рішення про не підтримку законопроекту націоналізації конкретного майна приймається Кабінетом Міністрів України у разі, якщо:

а) не підтвердилися підстави націоналізації майна, встановлені абзацами 2 - 5 частини 1 статті 4 цього Закону цього Закону;

б) держава не має можливості протягом п’яти років компенсувати власнику майна, що націоналізується його вартість.

Закон про націоналізацію конкретного майна повинен містити:

1) підставу націоналізації;

2) відомості про склад майна, що підлягає націоналізації, із зазначенням технічно-економічних характеристик та інших даних про стан вилучається майна, необхідних для визначення ринкової вартості майна, що націоналізується;

3) розмір відшкодування, що виплачується власнику майна, що націоналізується;

4) порядок і строк сплати власнику майна, що націоналізується відшкодування.

     Стаття 7. Оцінка вартості майна та збитків, що заподіюються власнику в результаті націоналізації

Розмір ринкової вартості майна, що націоналізується, а також збитків, що заподіюються власнику в результаті націоналізації, визначаються незалежним експертом відповідно до чинного законодавства про оціночну діяльність.

Оцінка вартості майна та визначення розміру збитків, які зазнає власник в результат націоналізації проводиться на підставі договору, укладеного спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з незалежним оцінювачем.

Розмір відшкодування власнику майна, що підлягає націоналізації встановлюється рівним сумі ринкової вартості такого майна та заподіюваних власнику в результаті націоналізації збитків.

У випадку, якщо націоналізація здійснюється на підставі, зазначеній в  абзаці 3 статті 4 цього Закону, розмір відшкодування власнику майна, що націоналізується встановлюється рівним сумі ринкової вартості майна, що вилучається та збитків, що заподіюються власнику в результаті націоналізації, за вирахуванням суми заборгованості з виплати заробітної плати, матеріальних допомог та інших встановлених законом виплат працівникам установи або організації, і особам, які раніше працювали в зазначеній організації, та виплат за податковими зобов’язаннями та обов'язковими внесками в державні фонди.

У випадку, якщо оплатне вилучення (націоналізація) здійснюється на підставі, зазначеному в абзаці 5 статті 4 цього Закону, розмір відшкодування власнику майна, що націоналізується встановлюється рівним сумі ринкової вартості такого майна та збитків, що заподіюються власнику в результаті націоналізації, за вирахуванням суми витрат державного бюджету на відшкодування шкоди, завданої довкіллю, шкоди тварині чи рослинного світу, рибним запасам або сільському господарству.

Розмір відшкодування власнику вилучається майна визначається на дату проведення оцінки в національній валюті.

Якщо власник або спеціально уповноважений орган виконавчої влади майна, яке підлягає націоналізації, не згодний з результатами незалежної оцінки такого майна, то вартість майна та збитків, які підлягають компенсації з боку держави встановлюється судом.

Стаття 8. Виплата компенсації власнику майна, що підлягає націоналізації

Виплата відшкодування власникові майна, що націоналізується проводиться в грошовій формі за рахунок коштів, передбачених законом про державний бюджет на черговий фінансовий рік.

Стаття 9. Особливості передачі майна, що націоналізується

Передача майна, що підлягає націоналізації відбувається після вступу в дії Закону України про націоналізацію конкретного майна.

Власник майна, що переходить у власність держави в результаті націоналізації зобов'язаний передати майно у складі, затвердженому в Законі про націоналізацію конкретного майна.

Порядок передачі майна, що націоналізується у власність держави встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З дня отримання власником копії рішення Кабінету Міністрів України про націоналізації конкретного майна власник такого майна повинен забезпечити його збереження, не допускати його відчуження або встановлення додаткових обтяжень щодо такого майна у порівнянні з наявними на дату прийняття рішення про націоналізацію конкретного майна, а також не приймати рішення про скорочення чисельності працівників підприємства організації.

Правочини, які укладені власником майна, що підлягає націоналізації в супереч абзацу 4 цієї статті, є нікчемними.

Власник майна забов’язаний забезпечити доступ до майна, що підлягає націоналізації.

Обмеження, встановлені абзацом четвертим цієї статті, припиняють свою дію в разі відхилення Верховною Радою України Закону України про націоналізацію конкретного майна або відмова підписання Президента України.

Стаття 10. Припинення процесу націоналізації конкретного майна

Процес націоналізації конкретного майна припиняється у разі, коли до дня прийняття Верховною Радою України закону про націоналізацію конкретного майна припинили діяти обставини, які були підставою націоналізації такого майна.

Прикінцеві положення.

1. Цей Закон набирає чинності з 01 січня 2015р.
2. Внести зміни до Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 13—17, ст.356):

1)      частину 1статті 326 доповнити підпунктом 12 такого змісту:

«12) націоналізації»;

2)    Главу 25 Розділу І Книги третьої доповнити статтею 354-1 такого змісту:

«Стаття 354-1 Націоналізація

1. До особи може бути застосовано оплатне позбавлення права власності на майно з мети суспільної необхідності згідно закону.

Націоналізоване майно переходить у власність держави на оплатній основі.

1. Порядок проведення націоналізації встановлюється законом».

1. Кабінету Міністрів України у трьох місячний термін з дня опублікування цього закону:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Голова Верховної Ради

          України                                                              В.ЛИТВИН