Законы, кодексы, проекты
ЗАКОН УКРАЇНИ Про основні засади державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру (проект)
Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру, спрямованої на забезпечення безпечних умов життя людини.
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення понять і термінів
1. У цьому Законі наведені нижче поняття і терміни вживаються в такому значенні:
1) безпека життєдіяльності — стан середовища життєдіяльності людини, при якому ризик спричинення будь-якої шкоди для життя та здоров’я людини, пов’язаний з повсякденною діяльністю, обмежений до прийнятного рівня;
2) індивідуальний ризик — міра загрози заподіяння шкоди життю і здоров’ю окремої людини внаслідок травмування;
3) нещасний випадок невиробничого характеру — ушкодження здоров’я або настання смерті людини, не пов’язане з виконанням нею трудових обов’язків, внаслідок транспортних нещасних випадків, тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, отруєння, самогубства, утоплення, падіння, ураження електричним струмом та інших причин;
4) прийнятний рівень ризику — рівень індивідуального ризику, виправданий з точки зору економічного, соціального та екологічного стану розвитку країни;
5) профілактика травматизму невиробничого характеру — це діяльність органів державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру із застосуванням правових, соціально-економічних, організаційних, загальних і спеціальних заходів, спрямована на запобігання ризикам у сфері, не пов’язаній з виробництвом, ліквідацію причин та умов, що їх викликають;
6) ризик у сфері профілактики травматизму невиробничого
характеру — імовірність негативного впливу факторів життєвого середовища на життя і здоров’я людини;
7) система державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру — це управлінська діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямована на організацію безпечних умов життєдіяльності людини у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
8) середовище життєдіяльності людини — сукупність факторів життєвого середовища (природного і штучно створеного), що безпосередньо оточують людину і визначають умови її проживання, харчування, відпочинку, навчання, виховання тощо;
9) сфера, не пов’язана з виробництвом (невиробнича сфера) — сфера діяльності людини, яка не пов’язана з виконанням нею трудових обов’язків;
10) травматизм невиробничого характеру — явище, спричинене негативним впливом факторів життєвого середовища, що призвели до нещасного випадку невиробничого характеру, яке визначається їх кількістю на певній території за певний відрізок часу.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на відносини, які мають вплив на створення безпечних умов для життєдіяльності людини з метою забезпечення прав людини на безпеку життя і здоров’я у сфері, не пов’язаній з виробництвом.
Стаття 3. Правова основа профілактики травматизму
невиробничого характеру
1. Правову основу профілактики травматизму невиробничого характеру становлять Конституція України, цей Закон та інші нормативно-правові акти України, а також міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 4. Принципи державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Державна політика у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру базується на принципах:
безперечного пріоритету безпеки людини як найважливішої умови для забезпечення життя і здоров’я людини та соціального прогресу суспільства;
визнання профілактики травматизму невиробничого характеру пріоритетом діяльності держави;
забезпечення реалізації прав людини на безпеку життя і здоров’я у сфері, не пов’язаній з виробництвом, та відповідних державних гарантій;
прозорості і публічності діяльності суб’єктів профілактики травматизму невиробничого характеру;
комплексності, системності, безперервності та послідовності здійснення заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру;
впровадження результатів інноваційних наукових і науково-дослідних розробок у сферу профілактики травматизму невиробничого характеру;
використання на основі міжнародного співробітництва світового досвіду організації роботи з поліпшення умов життя та діяльності людини.
Стаття 5. Існуючі та імовірні джерела небезпеки життєвого середовища
1. Існуючі та імовірні джерела небезпеки визначаються природними (геологічні, метеорологічні, гідрологічні, рослини, тварини, що можуть завдати шкоду, тощо), техногенними (небезпеки, пов’язані з транспортом, пожежами, експлуатацією обладнання, з використанням горючих речовин та матеріалів, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання тощо), соціальними (наркоманія, пияцтво, алкоголізм, злочинність тощо) та іншими факторами життєвого середовища, вплив яких створює загрозу здоров’ю, життю або працездатності людини чи здоров’ю майбутніх поколінь.
Стаття 6. Інформування про стан профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Населення забезпечується достовірною та об’єктивною інформацією про стан профілактики травматизму невиробничого характеру, результати розслідування, облік та аналіз нещасних випадків, не пов’язаних з виробництвом, і про заходи, яких вжито для їх усунення та забезпечення безпеки життєдіяльності відповідно до законодавства.
2. Органи державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до законодавства інформують населення України про реалізацію державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру, виконання загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цих питань, про рівень і причини травматизму, не пов’язаного з виробництвом, про виконання заходів щодо забезпечення безпеки життя та здоров’я людини.
Стаття 7. Звітність та облік нещасних випадків невиробничого характеру
1. Ведення статистичної звітності, збір адміністративної інформації (даних), розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру, аналіз причин їх виникнення та надання звітності здійснюються відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. Основний перелік зовнішніх причин захворюваності і смертності, які спричинили нещасний випадок невиробничого характеру, визначається з урахуванням Міжнародної статистичної класифікації хвороб і затверджується Кабінетом Міністрів України.
II. ЦІЛІ ТА ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ ТРАВМАТИЗМУ
НЕВИРОБНИЧОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 8. Цілі державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Цілями державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру є:
створення умов для реалізації прав людини на безпеку життя і здоров’я;
зменшення людських і матеріальних втрат від травматизму невиробничого характеру шляхом підвищення рівня безпеки людини у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
профілактика травматизму невиробничого характеру на всіх рівнях: загальнодержавному, місцевому, об’єктовому, шляхом чіткого визначення і закріплення їх прав, обов’язків та відповідальності.
Стаття 9. Пріоритети державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Пріоритетами державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру є:
забезпечення безпеки життя і діяльності людини у сфері, не пов’язаній з виробництвом, шляхом створення сприятливого середовища життєдіяльності людини та усунення існуючих та імовірних джерел небезпеки;
посилення соціального захисту людини, яка потерпіла від нещасного випадку у сфері, не пов’язаній з виробництвом, шляхом відшкодування шкоди та спрощення механізму цього відшкодування;
здійснення заходів щодо поліпшення стану економіки, соціального захисту та здоров’я людини у зв’язку з дією небезпечних факторів життєвого середовища;
ратифікація Україною відповідних міжнародних угод та адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
III. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ЗАХОДИ РЕАЛІЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ
ТРАВМАТИЗМУ НЕВИРОБНИЧОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 10. Основні напрями державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Основними напрямами державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру є:
управління — впровадження програмно-цільового методу, принципів прозорості, публічності, системності, ефективності та інноваційності державної політики;
організація — створення системи державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру шляхом визначення повноважень органів державного управління та впровадження кращого світового досвіду;
нормативно-правове регулювання — створення належної нормативно-правової бази;
фінансування — створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення розвитку профілактики травматизму невиробничого характеру;
інформування — формування цілісного інформаційного простору України з питань профілактики травматизму невиробничого характеру;
освіта — виховання у свідомості людей культури безпеки, розуміння важливості забезпечення безпеки у суспільному житті;
навчання — формування у людини фундаментальних знань, умінь і навичок щодо забезпечення власної безпеки і безпеки оточуючих;
соціально-економічне забезпечення — сприяння суспільній стабільності та прогресу шляхом пропагування і забезпечення безпеки життєдіяльності як основи сталого розвитку країни.
Стаття 11. Заходи реалізації державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. З метою ефективної реалізації напрямів державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру здійснюються такі заходи:
1) організаційні:
створення ефективної системи державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру на всіх рівнях;
здійснення координації та консолідації зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, установ та організацій щодо реалізації основних засад і завдань з розвитку безпеки життєдіяльності населення в Україні;
формування дієвого механізму контролю за дотриманням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань створення безпечних умов для життя і діяльності людини;
виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки і життя людини у сфері, не пов’язаній з виробництвом, інших державних програм, спрямованих на запобігання травматизму невиробничого характеру;
забезпечення взаємозв’язку між заходами державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру з іншими програмами соціально-економічної спрямованості;
забезпечення безпеки життя і діяльності населення шляхом усунення негативного впливу факторів життєвого середовища;
визначення переліку існуючих та імовірних джерел небезпеки — негативних факторів життєвого середовища, вплив яких створює загрозу здоров’ю, життю або працездатності людини чи здоров’ю майбутніх поколінь;
оцінка рівня небезпеки та моніторинг джерел небезпеки середовища життєдіяльності людини;
2) нормативно-правові:
нормативно-правове забезпечення державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
внесення пропозицій щодо розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів і внесення змін до існуючих у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
нормативне визначення прийнятного рівня ризику;
розроблення національних норм, правил і стандартів з питань запобігання травматизму невиробничого характеру та забезпечення дотримання прийнятного рівня ризику, створення страхової системи соціального захисту потерпілих внаслідок неусунення джерел небезпеки середовища життєдіяльності людини та фінансування відповідних профілактичних заходів;
3) фінансово-економічні:
створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення розвитку системи органів державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
фінансування заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру;
створення умов для надходження державних, приватних та іноземних інвестицій з метою забезпечення безпеки життєдіяльності;
4) соціальні:
запровадження фінансово-економічного механізму відшкодування шкоди, завданої здоров’ю людини;
розвиток та впровадження системи страхування на випадок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я від травматизму невиробничого характеру;
5) наукові:
проведення наукових досліджень та розробок у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
проведення аналізу причин і наслідків травматизму невиробничого характеру та підготовка пропозицій щодо запобігання негативному впливу факторів життєвого середовища;
6) кадрові:
створення системи підготовки кадрів у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з профілактики травматизму невиробничого характеру;
7) освітні:
впровадження безперервної освіти з питань безпеки життєдіяльності починаючи з дошкільного віку;
проведення безперервного та постійного навчання всіх верств населення з питань безпеки життєдіяльності;
формування свідомого та відповідального ставлення кожної людини до особистої безпеки та безпеки середовища життєдіяльності;
8) інформаційні:
організація та проведення систематичної і цілеспрямованої популяризації безпеки життєдіяльності для формування у людини прагнення до здорового та безпечного способу життя;
інформування населення та проведення просвітницько-роз’яснювальної роботи із запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру.
2. Заходи з профілактики травматизму невиробничого характеру є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, особами, які відповідно до законодавства мають вплив на забезпечення прав людини на безпеку життя і здоров’я у сфері, не пов’язаній з виробництвом, створення безпечних умов для життя та діяльності людини, та здійснюються за адміністративно-територіальним принципом.
ІV. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ ТРАВМАТИЗМУ НЕВИРОБНИЧОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 12. Органи державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Державне управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру здійснюють:
Кабінет Міністрів України;
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.
Стаття 13. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Кабінет Міністрів України:
забезпечує реалізацію державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
формує цілісну систему державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру з чітким розподілом повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, а також систему управління ризиками у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
спрямовує і координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади щодо профілактики травматизму невиробничого характеру;
здійснює нормативне визначення прийнятного рівня ризику та забезпечує його дотримання;
розробляє і забезпечує виконання загальнодержавних програм в порядку, встановленому законодавством, та у межах своєї компетенції здійснює контроль за виконанням державних цільових програм у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
забезпечує формування цілісного інформаційного простору України та пропагування безпеки життєдіяльності, здорового способу життя, підвищення рівня культури безпеки громадян у сфері, не пов’язаній з виробництвом, способів запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру;
здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Стаття 14. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру:
бере участь у реалізації державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
проводить оцінку рівня небезпеки та моніторинг джерел
небезпеки середовища життєдіяльності людини;
вносить пропозиції щодо нормативного визначення прийнятного рівня ризику;
здійснює комплексні профілактичні заходи відповідно до компетенції, спрямовані на усунення існуючих та потенційних джерел небезпеки, фінансування зазначених заходів на належному рівні;
визначає відповідальний структурний підрозділ;
здійснює заходи щодо:
- формування цілісної системи державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру з чітким розподілом повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, а також системи управління ризиками у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
- формування системи соціального захисту потерпілих внаслідок неусунення джерел небезпеки середовища життєдіяльності людини;
- розроблення та виконання державних цільових програм у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
сприяє організації інформування та проведення просвітницько-роз’яснювальної роботи із запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру, у тому числі через засоби масової інформації, з метою формування у людини прагнення до здорового та безпечного способу життя;
сприяє підвищенню рівня науково-технічного забезпечення розв’язання проблем профілактики травматизму невиробничого характеру, координації науково-технічної діяльності у цій сфері та забезпечення впровадження в практику нових технологій за результатами такої діяльності;
вносить пропозиції щодо удосконалення механізму правового регулювання відносин між суб’єктами системи профілактики травматизму невиробничого характеру, розроблення національної системи норм, правил і стандартів, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у цій сфері;
здійснює в межах, визначених законодавством, нормативне регулювання у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
контролює організацію виконання заходів, спрямованих на профілактику травматизму невиробничого характеру, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;
бере участь у координації роботи міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
розробляє за участю заінтересованих міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади загальнодержавну програму профілактики травматизму невиробничого характеру і контролює її виконання;
здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
2. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань профілактики травматизму невиробничого характеру в межах компетенції, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим.
Стаття 15. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень:
забезпечують вирішення питань у сфері безпеки життєдіяльності населення;
проводять оцінку рівня небезпеки та моніторингу джерел
небезпеки середовища життєдіяльності людини;
вносять спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру пропозиції щодо нормативного визначення прийнятного рівня ризику;
здійснюють комплексні профілактичні заходи відповідно до компетенції, спрямовані на усунення існуючих та потенційних джерел небезпеки, фінансування зазначених заходів на належному рівні;
беруть участь у формуванні:
- цілісної системи державного управління у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до законодавства;
- системи управління ризиками у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
- системи соціального захисту потерпілих внаслідок неусунення джерел небезпеки середовища життєдіяльності людини;
здійснюють заходи з виконання державних цільових програм у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
організовують і проводять інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань безпеки життєдіяльності для формування у людини прагнення до здорового та безпечного способу життя;
сприяють підвищенню рівня науково-технічного забезпечення розв’язання проблем профілактики травматизму невиробничого характеру;
вносять пропозиції щодо удосконалення механізму правового регулювання відносин між суб’єктами системи профілактики травматизму невиробничого характеру, розроблення національної системи норм, правил і стандартів, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у цій сфері;
розробляють і виконують галузеві програми у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств, установ та організацій у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
розробляють та затверджують галузеві нормативно-правові акти у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до компетенції;
беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
визначають структурний підрозділ, відповідальний за питання профілактики травматизму невиробничого характеру;
забезпечують виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
здійснюють відомчий контроль за виконанням заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру відповідної галузі;
здійснюють інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування
1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень:
забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
проводять оцінку рівня небезпеки та моніторингу джерел
небезпеки середовища життєдіяльності людини;
забезпечують виконання комплексних профілактичних заходів, спрямованих на усунення існуючих та потенційних джерел небезпеки, фінансування зазначених заходів на належному рівні;
вносять пропозиції щодо нормативного визначення прийнятного рівня ризику;
забезпечують здійснення заходів з виконання державних цільових програм у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
здійснюють контроль за додержанням законів та інших нормативно-правових актів у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до законодавства;
визначають структурний підрозділ, відповідальний за питання профілактики травматизму невиробничого характеру:
розробляють і подають на затвердження відповідної ради цільові регіональні програми щодо запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру та забезпечують їх виконання;
здійснюють заходи з профілактики травматизму невиробничого характеру у складі програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць і організовують їх виконання;
організовують проведення розслідування та аналіз причин виникнення нещасних випадків невиробничого характеру і ведуть їх облік відповідно до законодавства;
організовують і проводять інформаційно-роз’яснювальну роботу та пропагування безпеки життєдіяльності, здорового способу життя, способів запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру, а також підвищення рівня культури безпеки та обізнаності населення з питань безпеки життєдіяльності, формування відповідального ставлення громадян до особистої безпеки людини та безпеки оточуючих у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
здійснюють інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
2. Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:
беруть участь у реалізації державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру;
забезпечують контроль за додержанням законів та інших нормативно-правових актів у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до законодавства;
розробляють і подають на затвердження відповідної ради цільові місцеві програми щодо запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру та забезпечують їх виконання;
організовують проведення розслідування та аналіз причин виникнення нещасних випадків невиробничого характеру і ведуть їх облік відповідно до законодавства;
здійснюють заходи з профілактики травматизму невиробничого характеру у складі програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць і організовують їх виконання;
забезпечують здійснення комплексних профілактичних заходів, спрямованих на усунення існуючих та потенційних джерел небезпеки;
організовують і проводять інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань безпеки життєдіяльності для формування у людини прагнення до здорового та безпечного способу життя.
Стаття 17. Діяльність підприємств, установ та організацій
1. Підприємства, установи та організації вживають заходів для забезпечення прав людини на безпеку життя і здоров’я у сфері, не пов’язаній з виробництвом, та запобігання ризикам негативного впливу факторів життєвого середовища на її життя і здоров’я від виробленої ними продукції, результатів виконання робіт, надання послуг, у тому числі:
здійснюють заходи із створення безпечного середовища життєдіяльності людини;
проводять оцінку рівня небезпеки та моніторинг джерел небезпеки середовища життєдіяльності людини;
організовують проведення розслідування та аналіз причин виникнення нещасних випадків невиробничого характеру і ведуть їх облік відповідно до законодавства;
виконують конкретні завдання, спрямовані на зменшення ризику травмування і кількості нещасних випадків у сфері, не пов’язаній з виробництвом, усунення існуючих та потенційних джерел небезпеки середовища життєдіяльності людини, підвищення соціальної захищеності людини, мінімізацію збитків держави від травматизму невиробничого характеру;
вносять пропозиції щодо удосконалення механізму правового регулювання відносин між суб’єктами системи профілактики травматизму невиробничого характеру, розроблення національної системи норм, правил і стандартів, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у цій сфері.
Стаття 18. Права і обов’язки громадян України у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Громадяни України у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру мають право на:
безпечне для життя та здоров’я середовище життєдіяльності;
вільний доступ до інформації про стан середовища життєдіяльності та рівень ризику, вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
участь у розробленні та здійсненні заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру, в обговоренні та внесенні пропозицій до проектів відповідних нормативно-правових актів, внесенні пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
подання судових позовів до органів державної влади, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу факторів життєвого середовища;
оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб щодо порушення прав громадян на безпечне для життя та здоров’я середовище життєдіяльності;
інші права у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до законів України.
2. Громадяни України зобов’язані:
дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей під час провадження будь-якої діяльності у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
вивчати основні способи запобігання виникненню нещасних випадків невиробничого характеру, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;
знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з питань забезпечення безпеки життєдіяльності, правил безпечного поводження у сфері, не пов’язаній з виробництвом, користуватися засобами захисту;
компенсувати шкоду, заподіяну здоров’ю та майну інших осіб внаслідок порушення вимог нормативно-правових актів з питань забезпечення безпеки життєдіяльності, правил безпечного поводження у сфері, не пов’язаній з виробництвом;
виконувати інші обов’язки у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру відповідно до законів України.
Стаття 19. Нагляд за додержанням вимог законодавства у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Нагляд за додержанням вимог законодавства у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.
V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ
ТРАВМАТИЗМУ НЕВИРОБНИЧОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру
1. Особи, винні у порушенні законодавства у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру, несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Бюджетному кодексі України від 8 липня 2010 року:
підпункт 17 частини першої статті 87 після слів “охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки” доповнити словами “, профілактики травматизму невиробничого характеру”;
частину першу статті 88 доповнити пунктом 4 такого змісту:
“4) профілактику травматизму невиробничого характеру.”;
частину першу статей 89 і 90 доповнити пунктом 41 такого змісту:
“41) профілактику травматизму невиробничого характеру;”;
2) у частині першій статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170; 2003 р., № 45, ст. 360; 2006 р., № 12, ст. 104):
пункт “а” доповнити підпунктом 5 такого змісту:
“5) здійснення заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру;”;
пункт “б” доповнити підпунктом 81 такого змісту:
“81) розроблення і подання на затвердження відповідної ради цільових територіальних програм щодо запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру, заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру у складі програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць і організація їх виконання; організація проведення розслідування та аналізу причин виникнення нещасних випадків невиробничого характеру і ведення їх обліку відповідно до законодавства;”;
3) у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20—21, ст. 190; 2006 р., № 12, ст. 104; 2010 р., № 37, ст. 496):
частину першу статті 13 доповнити пунктом 11 такого змісту:
“11) профілактики травматизму невиробничого характеру.”;
статтю 23 доповнити пунктом 9 такого змісту:
“9) забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки життєдіяльності населення; розробляє і подає на затвердження відповідної ради цільові регіональні програми щодо запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру, заходи з профілактики травматизму невиробничого характеру у складі програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних регіонів і організовує їх виконання; організовує здійснення заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру; організовує проведення розслідування та аналізу причин виникнення нещасних випадків невиробничого характеру і ведення їх обліку відповідно до законодавства.”.
Голова
Верховної Ради України
