Трудовой кодекс

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

ЛИСТ

05.08.2013 №14101/7/99-99-18-05-01-17

Про облік іноземних компаній як платників податків

У зв’язку із зверненнями територіальних органів щодо обліку як платників податків іноземних компаній, які придбали нерухоме майно на території України, Міністерство доходів і зборів України повідомляє наступне.

При розгляді даного  питання слід керуватися положеннями статей 63 та 64 Податкового кодексу України (далі – Податковий кодекс) з урахуванням наступного.

Законом  України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що нерухоме майно – земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Обмеження у здійсненні права власності можливе лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 322 Цивільного кодексу, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наприклад, згідно з нормами Житлового кодексу Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян. Жиле приміщення має використовуватись відповідно до його призначення із додержанням правил користування. Зокрема, щомісячно за затвердженими в установленому порядку тарифами має вноситись плата за користування житлом (квартирна плата) та плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія, прибирання та інші послуги). Власники жилих будинків (квартир) зобов'язані забезпечувати їх схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію тощо. Безгосподарне утримання квартири тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі – Земельний кодекс), а порядок оподаткування земель – Податковим кодексом.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (частина п’ята статті 22 Земельного кодексу).

Частиною третьою статті 129 Земельного кодексу визначено, що продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. Питання володіння, користування і розпорядження землею іноземними юридичними особами також регулюються частиною другою статті 35, частинами другою та четвертою статті 82 Земельного кодексу.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням (стаття 96 Земельного кодексу).

У статті 270 Податкового кодексу зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Земельним кодексом визначено, що іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних з підприємницькою діяльністю в Україні, а за межами населених пунктів – в разі придбання об’єктів нерухомого майна (частина 2 статті  82 Земельного кодексу).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на  категорії.  Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. За невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (частина перша статті 211 Земельного кодексу).

Наприклад, землі віднесені до категорії рекреаційного призначення, мають використовуватись відповідно до глави 9 (стаття 50-52) Земельного кодексу для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Власник такої земельної ділянки зобов’язаний забезпечувати використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля та особливого режиму використання земельної ділянки, своєчасно сплачувати земельний податок, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, зберігати корисні властивості землі, своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням охоронних зон тощо.

Отже,  купівля нерухомості, її обслуговування та утримання в належному стані передбачає перебування на території України представництва чи представника нерезидента, наділеного правами діяти від імені та в інтересах щодо такої нерухомості, як то укладення на користь нерезидента договорів купівлі-продажу та /або отримання у власність, чи оренду землі, сплати коштів за поточне утримання нерухомості у належному стані (комунальні платежі, охорона, ремонт тощо), а також внесення до бюджету плати за землю або орендної плати щодо земельних ділянок, на яких розташовані такі об’єкти нерухомого майна.

Вирішенням всіх питань, пов’язаних із використанням нерухомості, може займатись установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження, тобто представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в розумінні статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». У випадку здавання нерухомості в оренду або проведення повністю або частково іншої господарської діяльності іноземним суб’єктом на території України матиме місце постійне представництво нерезидента відповідно до визначення, даного у пункті 14.1.193 статті 193 Податкового кодексу.

Якщо щодо нерухомого майна буде укладено договір управління майном, то обов’язки управління нерухомими майном покладаються на управителя майна згідно із нормами глави 70 Цивільного кодексу України.

Також, іноземна компанія - власник нерухомості на території  України може утворити (заснувати) підприємство з іноземними інвестиціями, та внести нерухомість як інвестицію та / або вклад до статутного капіталу українського підприємства.  Водночас, законодавство України стосовно окремих видів господарської діяльності, містить вимогу щодо обов’язкової реєстрації на території  України відповідної юридичної особи. Так, наприклад, відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, статті 22 Закону України «Про курорти», пункту 20 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», пункту 5 Загального положення про санаторно-курортний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 805, санаторій утворюється як суб’єкт господарювання, діяльність якого підлягає ліцензуванню. Отже, самого лише придбання іноземною компанією майнового комплексу санаторію (землі та будівель), є недостатнім для функціонування санаторію та використання відповідної земельної ділянки згідно із її цільовим призначенням. Необхідною умовою у цьому випадку є реєстрація на території України відповідної юридичної особи.

В залежності від обраного варіанту, на обліку в податковій інспекції, як платник податків, перебуватиме відповідно представництво іноземної компанії, постійне представництво нерезидента, управитель майна або юридична особа з іноземними інвестиціями. Процедури взяття на облік таких платників податків  визначені Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300, із змінами (далі – Порядок обліку), відповідно до норм Податкового кодексу.

Зокрема, згідно з пунктом 64.5 статті 64 Податкового кодексу підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом.

Для взяття на облік постійні представництва нерезидентів та представництва іноземних юридичних осіб зобов'язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням.

Облік договорів управління майном здійснюється відповідно до пункту 64.6 статті 64 Податкового кодексу з урахуванням особливостей, визначених пунктом 153.13 статті 153 Податкового кодексу.

Взяття на облік юридичних осіб як платників податків та зборів здійснюється за принципом «єдиного вікна» на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (пункт 64.1 статті 64 Податкового кодексу).

Згідно з Порядком обліку,  для взяття на облік представництво іноземної компанії або постійне представництво подає до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням:

для представництв – заяву за ф. № 1-ОПП (для юридичних осіб та відокремлених підрозділів);

для постійних представництв – заяву про реєстрацію постійного представництва нерезидента як платника податку на прибуток за ф. № 1-РПП;

копію документа, що підтверджує присвоєння коду ЄДРПОУ;

копію документа про реєстрацію, легалізацію, акредитацію чи засвідчення факту створення іншим способом.

Для взяття на облік договору управління майном управитель майна подає до податкової інспекції за своїм основним місцем обліку такі документи:

заяву за ф. № 1-ОПП;

копію договору управління майном;

копію витягу із Державного реєстру про державну реєстрацію договору управління нерухомим майном.

Пунктом 4.4 розділу IV Порядку обліку визначені особливості взяття на облік іноземної компанії у разі отримання компанією нерухомості або землі в Україні у власність тимчасово з подальшим відчуженням.  Норми пункту 4.4 розділу IV Порядку обліку можуть бути застосовані виключно у випадку якщо законами, правовстановлювальними документами на нерухомість, рішеннями судів чи актами уповноважених на це органів державної влади встановлені обмеження щодо строку здійснення права власності іноземною компанією. Наприклад, така ситуація може мати місце у разі отримання іноземною компанією землі сільськогосподарського призначення у спадщину. Для цього випадку обмеження щодо строку права власності встановлені частиною четвертою статті 81 та статтею 143 Земельного кодексу.

Отже, для обліку іноземних компаній – власників нерухомості на території України, норми пункту 4.4 Порядку обліку  можуть застосовуватись у поодиноких виняткових випадках та у разі надання до органів Міндоходів копій вказаних вище документів, якими підтверджено обмеження щодо строку користування нерухомістю. Взагалі, у випадку придбання нерухомості іноземною компанією на обліку має перебувати представництво іноземної компанії, її постійне представництво, управитель майна або підприємство з іноземними інвестиціями.

Заступник Міністра                                     А.П.Ігнатов