Законы, кодексы, проекты
ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо мінімальних розмірів оплати праці та гарантій їх забезпечення). Проект.
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 1.У Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1.У Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):
1) у статті 95:
частини першу та другу викласти в такій редакції:
„Мінімальна заробітна плата – це встановлений законом розмір заробітної плати за повний робочий місяць (годину), незалежно від виду робіт, кваліфікації працівників, кількості та видів складових винагороди за працю.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірі”;
2) у статті 96:
частину третю викласти в такій редакції:
Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) здійснюється на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:
„Мінімальна тарифна ставка (оклад) не може бути менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати”.
У зв’язку з цим частини четверту-шосту вважати відповідно частинами п’ятою-сьомою;
3) у статті 106:
після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:
“Працівникам, які працюють за погодинною системою оплати праці і яким не встановлено тривалість щоденної роботи, оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад установлену законодавством або колективним договором (угодою) норму тривалості робочого часу на тиждень, у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті”.
У зв’язку з цим частини третю – четверту вважати відповідно частинами четвертою – п’ятою;
4) доповнити Кодекс статтею 259-1 такого змісту:
„Стаття 259-1. Основні права посадових осіб Державної інспекції України з питань праці
1. Державні інспектори праці, здійснюючи свої повноваження, мають право в установленому законом порядку:
1) безперешкодно без попереднього повідомлення в будь-який час відвідувати виробничі, службові та адміністративні приміщення власників або уповноважених ними органів і фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також робочі місця працівників, розташовані поза цими приміщеннями, для проведення перевірки з питань, що належать до їх компетенції;
2) доступу до будинків, приміщень, споруд та інших об’єктів, у яких перебувають фізичні особи, стосовно яких є достатньо підстав вважати, що вони виконують трудові обов’язки, або до них застосовується примусова праця;
3) ознайомлюватися з оригіналами та отримувати копії нормативних актів власника або уповноваженого ним органу, колективних угод, колективних або трудових договорів, відомостей, книг, реєстрів та інших документів, нормативних-правових актів у сфері праці, що використовуються власником або уповноваженим ним органом, з питань, що належать до компетенції державної інспекції праці;
4) ставити власникам або уповноваженим ним органам чи працівникам запитання, отримувати від них необхідні пояснення, звіти, матеріали, іншу інформацію про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства про працю та вжиті заходи щодо їх усунення;
5) вносити власникам або уповноваженим ним органам, обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень законодавства з питань що відносяться до їх компетенції, причин і умов, які до них призводять, подання щодо відсторонення від виконання обов’язків винних у цих порушеннях посадових осіб або притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
6) складати у випадках, передбачених законом, протоколи;
7) отримувати безоплатно від власників або уповноважених ними органів, органів, уповноважених управляти майном, статистичні та інші звітні дані, інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання службових обов’язків;
8) витребувати для огляду у фізичних осіб, які перебувають на робочих місцях або поза ними у виробничих, службових, адміністративних приміщеннях, будинках, спорудах та інших об’єктах, що використовуються для здійснення господарської діяльності, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують трудові обов’язки, документи, що посвідчують особу;
9) на створення власником або уповноваженим ним органом належних умов для проведення ними перевірки;
10) проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб для встановлення фактичного допуску до роботи працівника”.
2. У Законі України „Про оплату праці" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, ст. 121;1997 р., № 11, ст.89; 2004 р., № 5, ст. 34; 2005 р., № 4, ст.92; 2007 р., № 9, ст.76; 2010 р., № 1, ст.8)
1) статтю 3 викласти в такій редакції:
„Мінімальна заробітна плата – це встановлений законом розмір заробітної плати за повний робочий місяць (годину), незалежно від виду робіт, кваліфікації працівників, кількості та видів складових винагороди за працю.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірі”;
2) доповнити Закон статтями 3-1 та 3-2 такого змісту:
„Стаття 3-1. Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, крім частини другої цієї статті.
Розмір заробітної плати для молоді на першому робочому місці протягом одного року трудової діяльності в нормальних умовах праці не може бути нижчою 85 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. До цього періоду роботи включається весь час роботи, за який сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових та ювілейних дат.
Якщо заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати,
власник або уповноважений ним орган провадить доплату до її рівня, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
У випадку, коли розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових нижчий за розмір мінімальної заробітної плати, провадиться доплата до її рівня.
У разі укладання трудового договору на роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником в повному обсязі місячної, годинної норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно виконаній нормі праці.
Підвищення мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі не є підставою для збільшення нормованих завдань, установлених на годину праці.
Мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці”.
Стаття 3-2. Гарантована заробітна плата
Гарантована заробітна плата – це встановлений Кабінетом Міністрів України мінімальний розмір заробітної плати працівників відповідних професійно кваліфікаційних груп, які працюють на підприємствах, установах, організаціях небюджетної сфери, що не входять до сфери дії галузевих угод та у фізичних осіб і є обов’язковим для застосування при укладенні колективних договорів, трудових угод.
Розмір гарантованої заробітної плати встановлюється щорічно до 1 грудня попереднього календарного року за вісьмома професійно кваліфікаційними групами в розрахунку на місяць (годину).
Гарантована заробітна плата за найнижчою кваліфікаційною групою встановлюється у розмірі не менше мінімальної заробітної плати встановленої законом.
Погодинний розмір гарантованої заробітної плати розраховується виходячи з місячного його розміру та середньомісячної норми тривалості робочого часу за рік при 40 годинному робочому тижні.
Розмір гарантованої заробітної плати встановлюється залежно від складності, відповідальності виконуваних робіт та кваліфікації працівника.
Якщо нарахована заробітна плата працівника без врахування доплат за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров”я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премій до святкових та ювілейних дат нижче гарантованого розміру заробітної плати, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний здійснювати доплату до його розміру.
Гарантований розмір заробітної плати протягом року збільшується пропорційно зростанню розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом.
Гарантований розмір заробітної плати для працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, у розрахунку на місяць визначається пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку”;
3) у статті 6:
у частині першій слова „тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники)” замінити словами: „кваліфікаційні характеристики (довідники)”;
частину третю викласти в такій редакції:
„Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) здійснюється на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів);
після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:
„Мінімальна тарифна ставка (оклад) не може бути менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати”.
У зв’язку з цим частину п’яту вважати частиною шостою та викласти її в такій редакції:
„Кваліфікаційні характеристики (довідники) професій працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності, розробляє Міністерство соціальної політики України. Галузеві кваліфікаційні характеристики (довідники) професій працівників розробляють відповідні центральні органи виконавчої влади за погодженням з Мінсоцполітики”;
4) у статті 8:
у частині першій після слів „мінімальної заробітної плати” доповнити словами „гарантованої заробітної плати”;
5) текст статті 9 викласти в такій редакції:
„Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:
потреб працівників та їх сімей;
загального рівня заробітної плати в країні;
вартісної величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
індексу споживчих цін;
продуктивності праці,
рівня зайнятості та інших економічних умов.
Якщо прогнозний індекс споживчих цін на наступний рік менше 105 відсотків установлюється один термін запровадження нового розміру мінімальної заробітної плати: з 1 січня.
Якщо прогнозний індекс споживчих цін на наступний рік становить або перевищує 105 відсотків установлюються два терміни запровадження нового розміру мінімальної заробітної плати: з 1 січня та з 1 липня.
Якщо в поточному році розмір мінімальної заробітної плати менше 50 відсотків загального рівня середньої заробітної плати, то розмір мінімальної заробітної плати на наступний рік підвищується не менше двох третіх росту реального валового внутрішнього продукту.
Погодинний розмір мінімальної заробітної плати розраховується виходячи з визначеного місячного розміру мінімальної заробітної плати та середньомісячної норми тривалості робочого часу за рік при 40 годинному робочому тижні”.
6) текст статті 10 викласти в такій редакції:
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом консультацій у рамках Тристоронньої Комісії.
Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Склад Тристоронньої Комісії формується з рівної кількості представників Сторін ( по 10 осіб від Спільного представницького органу профспілок, Спільного представницького органу роботодавців і Уряду) та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Урядова сторона до 15 травня надає Тристоронній Комісії пропозиції щодо розміру мінімальної заробітної плати на наступний рік разом із терміном його перегляду, згідно зі статтею 9 цього Закону, та інформацію щодо:
індексу споживчих цін у попередньому році та прогнозу на наступний рік;
розміру середньої заробітної плати за видами економічної діяльності у попередньому році;
прогнозу розміру середньої заробітної плати на наступний рік;
витрат домашніх господарств у попередньому році;
рівня життя різних соціальних груп;
фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
частки населення із середньодушовим доходом на місяць нижче прожиткового мінімуму;
прогнозних темпів зростання валового внутрішнього продукту;
економічних умов держави, в тому числі обсягу видаткової частини державного бюджету, потреби економічного розвитку, рівня продуктивності праці та підтримки високого рівня зайнятості.
Консультації представників Тристоронньої Комісії проводяться до 15 серпня кожного року.
У разі неприйняття представниками Тристоронньої Комісії в установлені строки спільної пропозиції щодо розміру мінімальної заробітної плати на наступний рік, Кабінет Міністрів України визначає розмір мінімальної заробітної плати в проекті Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням умов, визначених статтею 9 цього Закону, і подає його для прийняття Верховній Раді України”;
7) у статті 35:
частину першу викласти в такій редакції:
„Контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють:
Державна інспекція України з питань праці;
Пенсійний фонд України та його органи;
органи Державної податкової служби;
фінансові органи;
професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників”.
3. У Законі України „Про колективні договори і угоди” (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 36, ст.361) статтю 9 після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:
„У разі коли положення галузевої угоди є важливими для відповідної галузі економіки, професії, Кабінет Міністрів України може поширити дію галузевої угоди або окремих її положень на всю галузь економіки, професію, якщо такі вимоги висуває одна або декілька організацій працівників або роботодавців”.
У зв’язку з цим частини другу-одинадцяту вважати відповідно частинами третьою-дванадцятою;
4. Частину першу статті 2 Закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р.,№ 13, ст.110; 2006 р., № 14, ст. 117) після слів „фінансової звітності” доповнити словами „та законодавства про оплату праці”.
5. Частину першу статті 22 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 84; 1998 р., № 29, ст. 190; 2005 р., № 10, ст. 187) після цифр „20.1.30” доповнити цифрами „20.1.41”.
6.Статтю 20 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299; 2010 р., № 1, ст. 6) після другого абзацу доповнити новим абзацом такого змісту:
„Орган ліцензування здійснює контроль дотримання кваліфікаційних вимог для провадження певного виду діяльності, в тому числі шляхом перевірки документів, що підтверджують факт трудових відносин ”.
У зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим.
7. Частину другу статті 2 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2007р., №29,ст. 1001) після слів „державного контролю за дотриманням” доповнити словами „власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю”.
8. У статті 20 Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №92, том 1, ст. 9, ст. 3248):
1) частину першу доповнити підпунктом 20.1.41 такого змісту: „здійснювати контроль за дотриманням власником або уповноваженим ним органом законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)”;
2) частину другу після цифр „20.1.29-20.1.31” доповнити цифрами „20.1.41”.
9. Статтю 7 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 23, ст. 161)
1) після слів „передбаченими законодавством України” доповнити словами „за одночасної наявності таких умов:
отримала посвідку на постійне або тимчасове проживання в Україні;
особа пропрацювала не менше ніж рік відповідно до виданого державною службою зайнятості дозволу на використання її праці або має на меті реалізацію в Україні інвестицій відповідно до законодавства України на суму понад 100 тисяч євро”;
2) слова „При цьому вони” замінити словами „Іноземці та особи без громадянства, які виконали вищевказані умови”.
10. Частину першу статті 42 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (Відомості Верховної Ради України, 2003, № 25, ст. 1172) доповнити новим абзацом шостим такого змісту:
“Іноземці та особи без громадянства, які мають намір стати підприємцями в Україні, крім вищезазначених документів подають державному реєстратору за місцем проживання копію посвідки на постійне проживання в Україні або копію дозволу на використання праці (послуг), виданого не менш ніж на один рік, за яким вони пропрацювали на території України не менше ніж дев’ять місяців”.
ІІ. Прикінцеві положення
1.Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2012 року.
2. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України В. ЯНУКОВИЧ
