Технологии Бизнесса
ЗАКОН УКРАЇНИ «Про внутрішню торгівлю», документ 9443 від 10.11.2011 (Проект)
Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження господарської діяльності у сфері внутрішньої торгівлі в Україні та регулює відносини, які виникають під час проведення торговельної та виробничо-торговельної діяльності
ПРОЕКТ
Вноситься
Кабінетом Міністрів України
М. АЗАРОВ
“ ” 2011 р.
Закон УкраЇни
Про внутрішню торгівлю
____________________________
Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження господарської діяльності у сфері внутрішньої торгівлі в Україні та регулює відносини, які виникають під час проведення торговельної та виробничо-торговельної діяльності.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) асортимент — товари різних груп і видів, об’єднані за споживчою, торговою або виробничою ознакою, які реалізуються суб’єктом торговельної діяльності на об’єкті торгівлі;
2) відкритий майданчик — об’єкт торгівлі та/або його частина, який розташовується на земельній ділянці, наданій для провадження торговельної діяльності в порядку, визначеному законом, та оснащений торгово-технологічним обладнанням;
3) виробничо-торговельна діяльність — діяльність з виробництва, переробки, продажу та/або організації споживання продуктів харчування, в тому числі власного виробництва, а також надання послуг, пов’язаних з цією діяльністю, яка провадиться, зокрема, у закладах ресторанного господарства (громадського харчування) та на об’єктах торгівлі;
4) внутрішня торгівля — торговельна та виробничо-торговельна діяльність суб’єктів господарювання, пов’язана з продажем вітчизняних та/або імпортованих споживчих товарів на внутрішньому ринку;
5) магазин — об’єкт торгівлі, розташований в окремій капітальній споруді або приміщеннях іншої капітальної чи тимчасової споруди некапітального типу або їх частинах з торговельними, підсобними, адміністративно-побутовими приміщеннями, а також приміщеннями для приймання, зберігання, допродажної підготовки та продажу товарів, оснащений торговим та інженерним устаткованням, яке забезпечує провадження торговельної діяльності;
6) об’єкт торгівлі — спеціально облаштовані місця для провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності і розташовані в окремих капітальних спорудах або приміщеннях іншої капітальної чи тимчасової споруди некапітального типу, або в розвізних, переносних технічних, транспортних засобах, або на земельній ділянці, наданій для провадження торговельної діяльності в порядку, визначеному законом;
7) партія товару — визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, отриманих від одного постачальника, згідно з окремим первинним документом;
8) суб’єкт торговельної діяльності — виробник, постачальник, продавець, покупець у сфері внутрішньої торгівлі;
9) товарна інтервенція у роздрібну торговельну мережу — організований продаж споживчих товарів через роздрібну торговельну мережу для стабілізації цін на них та сталого забезпечення попиту населення такими товарами;
10) торговельна діяльність — діяльність з продажу товарів, у тому числі власного виробництва, або посередницька діяльність, у тому числі із надання агентських, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробників (постачальників) до кінцевого покупця.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на відносини, пов’язані з провадженням торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності, які виникають між суб’єктами господарювання, фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення:
торгівлі лікарськими засобами;
торгівлі цінними паперами, об’єктами нерухомості, лотерейними квитками, вхідними квитками у заклади культури та спорту; проїзними квитками, державними знаками поштової оплати, не розфасованими для продажу газом та водою, електричною та тепловою енергією;
торгівлі предметами релігійного культу в культових спорудах (будівлях);
біржової торгівлі;
торгівлі речами, які закладені в ломбарді.
3. Відносини, що виникають між суб’єктами господарювання під час здійснення ними торгівлі товарами, обмеженими в обороті, порядок і умови їх продажу регулюються законами про обіг таких товарів.
4. Правові засади організації діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні визначає Закон України “Про оптові ринки сільськогосподарської продукції”.
Стаття 3. Принципи провадження діяльності у сфері внутрішньої торгівлі
1. Основними принципами провадження діяльності у сфері внутрішньої торгівлі є:
рівність прав суб’єктів торговельної діяльності;
дотримання прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності;
добросовісна конкуренція;
недопущення незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність суб’єктів торговельної діяльності;
дотримання встановлених законодавством вимог щодо правил та норм торговельного обслуговування покупців.
Стаття 4. Законодавство про внутрішню торгівлю
1. Правовідносини у сфері внутрішньої торгівлі регулюються Конституцією України, Господарським та Цивільним кодексами України, цим Законом та іншими актами законодавства.
Розділ ІІ
РОЗДРІБНА ТА ОПТОВА ТОРГІВЛЯ, РЕСТОРАННЕ
ГОСПОДАРСТВО (ГРОМАДСЬКЕ ХАРЧУВАННЯ)
Стаття 5. Роздрібна та оптова торгівля
1. Роздрібна торгівля — продаж товарів покупцеві для кінцевого споживання.
2. Оптова торгівля — продаж товарів для подальшого їх перепродажу або для використання у виробництві, або для забезпечення діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Під час здійснення оптової торгівлі суб’єкт господарювання може проводити повний чи обмежений цикл збутових операцій з переходом права власності на товар або обмежений цикл операцій обслуговування без переходу права власності на товар.
Повний цикл збутових операцій включає послуги оптових посередників щодо:
формування товарного асортименту;
зберігання товарних запасів;
надання торгового кредиту;
забезпечення доставки продукції;
сервісного обслуговування.
Обмежений цикл операцій обслуговування може бути обмежений однією чи декількома послугами.
3. Суб’єкти господарювання мають право на одному об’єкті торгівлі одночасно здійснювати оптовий та роздрібний продаж.
4. Розрахунки під час роздрібної та оптової торгівлі здійснюються в готівковій та безготівковій формі.
Стаття 6. Ресторанне господарство (громадське харчування)
1. Ресторанне господарство (громадське харчування) — форма виробничо-торговельної діяльності з надання послуг для задоволення потреб споживачів у харчуванні в закладах ресторанного господарства (громадського харчування) з організацією дозвілля або без нього.
2. Заклад ресторанного господарства (громадського харчування) — об’єкт торгівлі, в якому надаються послуги з організації харчування споживачів.
3. Приміщення закладів ресторанного господарства (громадського харчування) повинні відповідати санітарним нормам, технічний стан та устатковання — вимогам законодавства щодо зберігання, виробництва та продажу товарів (продукції), а також охорони праці.
4. Заклади ресторанного господарства (громадського харчування) можуть надавати покупцям комплекс супутніх послуг відповідно до типу закладу ресторанного господарства (громадського харчування).
5. Вибір типу закладу ресторанного господарства (громадського харчування) та асортимент товарів, страв, виробів, напоїв визначається суб’єктом господарювання самостійно з урахуванням вимог законодавства.
Розділ ІІІ
ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ТА
ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 7. Особливості організації торговельної та виробничо-торговельної діяльності
1. Суб’єкт господарювання провадить торговельну та виробничо-торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законом, — за наявності відповідних документів, що надають право на провадження торговельної та виробничо-торговельної діяльності.
2. Об’єкти торгівлі поділяються на стаціонарні та нестаціонарні.
До стаціонарних об’єктів торгівлі належать магазини, склади товарні, магазини-склади, заклади ресторанного господарства (громадського харчування), розміщені в капітальних спорудах.
До нестаціонарних об’єктів торгівлі належать об’єкти торгівлі, розміщені у тимчасових спорудах некапітального типу (зокрема магазини), автомагазини, розвозка, інші види пересувної торговельної мережі, відкриті майданчики.
3. Провадити торговельну діяльність у магазинах площею понад 200 кв. метрів можуть лише суб’єкти господарювання, які застосовують загальну систему оподаткування.
4. Торгівля свіжим, охолодженим та замороженим м’ясом (зокрема птиці, свинини, яловичини, телятини, баранини), рибою, молоком та молочними продуктами дозволяється тільки у стаціонарних об’єктах торгівлі, на ринках та ярмарках з продажу сільськогосподарської продукції за умови забезпечення належного санітарного стану.
5. Кількість торговельних місць у спеціально відведених органами місцевого самоврядування місцях для проведення торгівлі виробами власного виробництва декоративно-вжиткового призначення та образотворчого мистецтва, виготовленими з елементами ручної праці, не може бути менше ніж 25 відсотків загальної кількості місць для продажу таких товарів.
6. Товари, для продажу яких законами встановлені обмеження щодо віку покупця, реалізуються у спеціалізованих магазинах або у відокремлених від інших товарів приміщеннях (відділах, секціях) з обладнаним місцем розрахунку. Разом з такими товарами можуть реалізовуватися супутні товари та аксесуари.
Це положення не застосовується для об’єктів торгівлі, які розташовані у населених пунктах з чисельністю населення менше ніж 5 тис. осіб і торговельна площа яких не перевищує 100 кв. метрів.
7. Об’єкти торгівлі повинні бути:
пристосовані для покупців з обмеженими фізичними можливостями;
безпечними для життя і здоров’я покупців, їх майна та навколишнього природного середовища.
8. Режим роботи об’єктів торгівлі комунальної форми власності встановлюється органами місцевого самоврядування.
Режим роботи об’єктів торгівлі інших форм власності встановлюється органами місцевого самоврядування за погодженням з власником об’єкта торгівлі.
9. На час проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів органи місцевого самоврядування мають право на відповідній території визначати групи товарів, продаж яких обмежується на період проведення таких заходів, та/або час роботи об’єктів торгівлі.
Органи місцевого самоврядування зобов’язані письмово повідомити суб’єктам господарювання про прийняте рішення щодо обмежень, які вводяться на період проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів, не пізніше ніж за п’ять календарних днів до початку проведення таких заходів.
10. Продаж товарів через автомагазин, розвозку, інший вид пересувної торговельної мережі здійснюється відповідно до правил, затверджених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі.
11. Суб’єкт господарювання має право здійснювати виставкові заходи (виставки, презентації тощо) з організацією показу зразків товарів, випробувань, дегустації та іншої демонстрації властивостей або якостей товарів з продажем (виставка-продаж) або без продажу таких товарів.
12. Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
13. Правила торгівлі окремими групами товарів, правила роботи закладів ресторанного господарства (громадського харчування), правила здійснення окремих форм внутрішньої торгівлі встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі.
14. Суб’єкти господарювання зобов’язані:
забезпечити продаж якісних та безпечних товарів, культуру обслуговування покупців та додержання їх прав, установлених законодавством;
дотримуватися норм, правил та стандартів;
здійснювати розрахунки з покупцями у порядку, встановленому законодавством;
дотримуватися встановленого режиму роботи об’єкта торгівлі;
забезпечити належні умови праці для працівників торгівлі;
забезпечити ведення обліку проданих товарів та подання звітності;
дотримуватися інших вимог, установлених законодавством.
15. Залучення до участі у купівлі товарів покупців шляхом пропонування їм винагороди (компенсації) за залучення інших покупців, а не від продажу чи споживання товарів, забороняється.
Стаття 8. Особливості організації дистанційної торгівлі
1. Дистанційна торгівля — форма продажу товарів поза об’єктами торгівлі за допомогою засобів зв’язку, за якої вибір товару та його замовлення не збігаються у часі з безпосереднім його отриманням покупцем.
2. Суб’єкт господарювання, який здійснює дистанційну торгівлю, повинен мати офісне приміщення, в якому він зберігає документи, пов’язані з господарською діяльністю (в тому числі з купівлі-продажу товарів).
3. Суб’єкт господарювання, який здійснює дистанційну торгівлю, зобов’язаний надавати покупцям інформацію про своє найменування, місцезнаходження, відомості про державну реєстрацію, наявність патенту чи ліцензії, товари та умови договору купівлі-продажу шляхом її розміщення у каталогах, буклетах, проспектах, інформаційних мережах, зокрема Інтернеті.
Стаття 9. Особливості організації комісійної торгівлі
1. Комісійна торгівля — форма продажу товару у роздріб, що передбачає передачу товару для реалізації відповідно до договору комісії, укладеного між суб’єктом господарювання (комісіонером) та фізичною особою або суб’єктом господарювання (комітентом), без переходу до комітента права власності на товар.
2. На комісію приймаються лише непродовольчі товари, зокрема нові та ті, що були у користуванні, придатні для використання, не потребують ремонту чи реставрації, відповідають санітарним нормам та вимогам.
Стаття 10. Особливості організації мережевої торгівлі
1. Мережева торгівля — форма продажу товарів у роздріб, яка здійснюється через багаторівневу мережу торговельних агентів і передбачає передачу товару для реалізації відповідно до договору, укладеного між суб’єктом господарювання, який здійснює мережеву торгівлю, та торговельним агентом мережевої торгівлі без переходу до торговельного агента мережевої торгівлі права власності на товар.
2. Суб’єкт господарювання, який здійснює мережеву торгівлю, повинен мати приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) та реалізовувати товари через торговельних агентів мережевої торгівлі у місці знаходження покупця.
3. Відповідальність за якість та безпеку реалізованих товарів несе суб’єкт господарювання, який здійснює мережеву торгівлю.
4. Торговельним агентом мережевої торгівлі може бути фізична особа (у тому числі фізична особа—підприємець), яка діє відповідно до цивільно-правового договору.
5. Торговельний агент мережевої торгівлі під час реалізації товарів зобов’язаний передати покупцеві відповідні документи згідно з вимогами законодавства.
Стаття 11. Особливості організації та провадження торговельної діяльності на ринках
1. Земельна ділянка для розміщення ринку надається в установленому законом порядку спеціалізованому підприємству сфери торгівлі (далі — підприємство) для організації та забезпечення належних умов провадження торговельної діяльності суб’єктами господарювання та фізичними особами.
2. Вимоги до організації діяльності ринків встановлюються Кабінетом Міністрів України.
3. Рішення про місце розташування ринку та його площу ухвалюється органами місцевого самоврядування відповідно до містобудівної документації, зокрема генерального плану населеного пункту.
4. Ринки можуть бути:
за конструкцією — криті, відкриті та комбіновані;
за часом діяльності — постійно діючі або сезонні, денні, вечірні та нічні;
за видами економічної діяльності — з оптової чи роздрібної торгівлі;
за товарною спеціалізацією — з продажу продовольчих товарів, непродовольчих товарів, транспортних засобів, худоби та кормів, тварин і птахів, квітів, а також змішані.
5. Підприємство розробляє та затверджує в органах місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається межа території ринку, кількість та схема розміщення торговельних місць на ринку із зазначенням їх розмірів, площа стоянок (у разі їх наявності) для транспортних засобів (із зазначенням кількості таких засобів, що можуть розміститися на стоянці), схема розміщення будівель та споруд на ринку із зазначенням їх функціонального призначення, час роботи ринку.
6. Підприємство зобов’язано забезпечити дотримання вимог санітарних норм і правил, правил електро-, пожежобезпечності, екологічної безпеки, безпеки праці, а також створити умови для здійснення постійного контролю за безпекою і якістю товарів, які реалізуються на ринку, та дотриманням вимог законодавства у сфері торговельної діяльності.
7. У разі прийняття рішення про реконструкцію або закриття ринку підприємство зобов’язано не менше ніж за шість місяців до початку проведення таких дій письмово повідомити про це орендарям торговельних місць на ринку.
На період реконструкції ринку орендарі торговельних місць на ринку забезпечуються тимчасовими торговельними місцями. Після завершення реконструкції вони отримують пріоритетне право на поновлення договорів оренди.
8. Підприємство забезпечує створення торговельних місць на ринку для продажу товарів безпосередньо їх виробниками відповідно до квоти, що встановлена органом місцевого самоврядування.
9. Торговельне місце на ринку — неподільне облаштоване чи необлаштоване місце для провадження торговельної діяльності на ринку, розміри якого встановлюються відповідно до плану території ринку.
10. Для провадження суб’єктами господарювання та фізичними особами торговельної діяльності на ринку більше 30 календарних днів підприємство зобов’язано укласти з ними договір оренди торговельного місця на ринку.
Типовий договір оренди торговельного місця на ринку затверджується Кабінетом Міністрів України.
Договір оренди торговельного місця на ринку повинен передбачати надання на підставі окремого договору послуг охорони, освітлення місць загального користування, прибирання, вивезення сміття, тепло- та водопостачання, пожежної охорони, санвузлів.
11. Порядок розрахунку розміру плати за оренду торговельного місця на ринку та розміру плати за послуги, що надаються на ринках, встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі.
12. Орендар торговельного місця на ринку з письмового дозволу підприємства має право укласти договір суборенди торговельного місця на ринку.
Строк надання торговельного місця у суборенду не може перевищувати строку дії договору оренди торговельного місця на ринку.
Плата за суборенду торговельного місця на ринку, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за торговельне місце на ринку, що передається в суборенду.
Передача орендарем торговельного місця у суборенду не може бути підставою для підвищення підприємством розміру орендної плати чи плати за послуги, які надаються орендарю.
13. Орендар торговельного місця на ринку має право з письмового дозволу підприємства встановити на території ринку тимчасові споруди некапітального типу та здійснювати поліпшення торговельного місця виключно для провадження ним торговельної діяльності.
14. Підприємству забороняється нав’язувати суб’єктам господарювання та фізичним особам, які реалізують товари на ринку, платні послуги або примушувати їх придбавати такі послуги в інших осіб.
Перелік платних послуг, що можуть надаватися на ринку, погоджується підприємством з органом місцевого самоврядування.
15. Правила торгівлі на ринках, розташованих на відповідній території, встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до затверджених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі примірних правил торгівлі на ринках.
Стаття 12. Особливості провадження торговельної діяльності на місцевих ярмарках
1. Ярмарок — торговельний, торговельно-презентаційний, культурно-мистецький захід з організації продажу товарів, що проводиться в певному місці та у визначені строки.
2. Місцевими є ярмарки, які організовуються органами місцевого самоврядування для сприяння населенню в придбанні товарів безпосередньо у їх виробників.
Місцевий ярмарок проводиться відповідно до затвердженого органом місцевого самоврядування плану проведення ярмаркових заходів.
План проведення ярмаркових заходів повинен передбачати місце та строки проведення кожного ярмарку.
3. Плата за необладнані торговельні місця на місцевих ярмарках для розміщення продавцями власного торговельного устатковання і спеціалізованих автотранспортних засобів не стягується.
Перелік платних послуг, які можуть надаватися під час проведення місцевих ярмарок, встановлюється органами місцевого самоврядування.
4. Інформація про місце та час проведення ярмарку доводиться організаторами ярмарку до населення через засоби масової інформації.
Стаття 13. Планування та порядок розміщення об’єктів торгівлі
1. Планування розвитку та розміщення об’єктів торгівлі здійснюється відповідно до затверджених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі мінімальних нормативів:
забезпечення населення торговельною площею;
забезпечення населення місцями в закладах ресторанного господарства (громадського харчування);
забезпечення населення соціально значущими товарами.
2. Розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі здійснюється у порядку, встановленому законодавством для тимчасових споруд.
Порядок надання місць для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3. Нестаціонарний об’єкт торгівлі може розміщуватися на земельній ділянці державної або комунальної власності виключно на підставі договору оренди.
Стаття 14. Облік об’єктів торгівлі
1. Облік об’єктів торгівлі на відповідній території ведуть органи місцевого самоврядування.
2. Органи державної податкової служби подають щокварталу органам місцевого самоврядування інформацію про видачу або анулювання торгового патенту із зазначенням:
номера торгового патенту;
найменування власника торгового патенту;
виду підприємницької діяльності;
місцезнаходження об’єкта торгівлі;
місця проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу такого суб’єкта);
строку дії торгового патенту;
найменування державного органу, що видав торговий патент.
3. Суб’єкти господарювання, які не є платниками збору за провадження торговельної діяльності (крім фізичних осіб — підприємців, які провадять торговельну діяльність у межах ринків), повідомляють щороку до 1 березня за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі, відповідним органам місцевого самоврядування про:
місцезнаходження об’єкта торгівлі;
вид підприємницької (торговельної) діяльності, що проводиться на такому об’єкті торгівлі;
місце проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання.
Стаття 15. Звітність про результати торговельної та виробничо-торговельної діяльності
1. Суб’єкти господарювання, які провадять торговельну або виробничо-торговельну діяльність, подають звіти про результати своєї діяльності органам державної статистики в установленому порядку.
2. Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, подають звіти про результати торговельної або виробничо-торговельної діяльності органам державної статистики за результатами року.
3. Порядок і умови надання органам державної влади, органам місцевого самоврядування статистичної інформації за запитами встановлюються згідно із законом.
Стаття 16. Особливості укладення договорів під час здійснення торгівлі продовольчими товарами
1. Постачальники продовольчих товарів та суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю такими товарами, зобов’язані укладати між собою у письмовій формі договори поставки продовольчих товарів.
У таких договорах крім умов, передбачених Господарським та Цивільним кодексами України, обов’язково мають бути визначені:
форма, умови, порядок та строки розрахунків;
умови повернення суб’єктами господарювання продовольчих товарів, які мають обмежений строк придатності;
відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань. При цьому санкції для обох сторін мають бути рівнозначними.
У договір поставки продовольчих товарів забороняється включати послуги, що пов’язані з просуванням товарів.
2. Рекламні, маркетингові та інші послуги, пов’язані з просуванням продовольчих товарів, можуть надаватися постачальникам продовольчих товарів суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю такими товарами, на підставі укладених у письмовій формі договорів про торговельне співробітництво.
У таких договорах крім умов, передбачених Господарським та Цивільним кодексами України, обов’язково мають бути визначені:
перелік послуг з просування продовольчих товарів;
зміст кожної послуги, її мета, товари, яких вона стосується;
порядок (умови) надання послуги;
строки надання послуги;
вартість кожної окремої послуги;
строк дії договору;
умови, порядок та строки розрахунків за надану послугу;
відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань.
3. Суб’єкту господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, забороняється нав’язувати надання будь-яких послуг або комплексу послуг постачальнику продовольчих товарів.
4. У разі затримки розрахунків за поставлені продовольчі товари постачальник має право припинити поставку товарів до повного розрахунку з ним. При цьому до такого суб’єкта господарювання не застосовуються передбачені штрафні санкції за порушення умов розрахунків за поставку продовольчих товарів.
5. У разі затримки поставки продовольчих товарів чи поставки їх не в повному обсязі з вини постачальника суб’єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, має право припинити оплату товарів. При цьому до постачальника не застосовуються передбачені штрафні санкції за порушення умов поставки продовольчих товарів.
6. У разі розірвання договору поставки продовольчих товарів у зв’язку із заборгованістю суб’єкта господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, за поставлений та реалізований товар підлягає розірванню договір про торговельне співробітництво (у разі його укладення). При цьому сплачені за договором про торговельне співробітництво кошти повертаються постачальнику в повному обсязі.
7. Про зміну ціни на продовольчі товари постачальник зобов’язаний письмово повідомити суб’єкту господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, не менше ніж за сім календарних днів.
8. Оплата за поставлені продовольчі товари проводиться суб’єктом господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, за умови передачі йому постачальником у строки, встановлені договором поставки, належним чином оформлених товаросупровідних документів, передбачених законодавством.
9. Розрахунки суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, з постачальниками таких товарів за поставлені і реалізовані соціально значущі продовольчі товари здійснюються не пізніше:
десяти робочих днів з дня отримання партії товарів, строк придатності яких менше десяти днів;
тридцяти робочих днів з дня отримання партії товарів, строк придатності яких від десяти до тридцяти днів;
сорока п’яти робочих днів з дня отримання партії товарів, строк придатності яких понад тридцять днів.
У разі коли постачальник продовольчих товарів не передає або відмовляється передати суб’єкту господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю продовольчими товарами, документи, які він зобов’язаний передати відповідно до законодавства та договору поставки, строки оплати за поставлені товари, встановлені цією частиною, збільшуються на строк затримки передачі таких документів.
10. Не допускається примушування суб’єктів господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, до придбання повного асортименту продовольчих товарів у того чи іншого постачальника.
Стаття 17. Вимоги до кадрового забезпечення у сфері внутрішньої торгівлі
1. Працівники торгівлі та ресторанного господарства (громадського харчування) повинні відповідати кваліфікаційним характеристикам професій працівників у сфері внутрішньої торгівлі.
2. Методичне та організаційне визначення стандартів якості професійної освіти та контроль за їх дотриманням, прогнозування потреби в них для внутрішньої торгівлі покладається на центральний орган виконавчої влади у сфері освіти за участю центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі з обов’язковим залученням об’єднань організацій роботодавців.
Розділ ІV
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ
ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
Стаття 18. Державне регулювання у сфері внутрішньої торгівлі
1. Державне регулювання у сфері внутрішньої торгівлі здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі та інші державні органи відповідно до їх компетенції.
2. Метою державного регулювання у сфері внутрішньої торгівлі є:
розвиток торговельної та виробничо-торговельної діяльності;
створення умов для розвитку конкуренції;
застосування єдиного порядку організації та провадження торговельної та виробничо-торговельної діяльності;
створення умов для найбільш повного задоволення потреб споживачів у товарах належної якості та за прийнятними цінами;
забезпечення сталого насичення торговельної мережі соціально значущими товарами;
забезпечення цінової стабільності на ринках споживчих соціально значущих товарів шляхом здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
забезпечення дотримання прав та законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності.
Стаття 19. Державна підтримка ринку соціально значущих товарів
1. Державна підтримка насичення ринку соціально значущих товарів здійснюється шляхом формування державних та регіональних товарних ресурсів.
Порядок здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів здійснюється відповідно до законодавства.
3. Забороняється стягувати плату за надання маркетингових, рекламних та інших послуг (крім послуг логістики) під час реалізації соціально значущих продовольчих товарів.
4. Перелік соціально значущих товарів визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 20. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі
1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі належить:
забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
державне регулювання внутрішньої торгівлі;
забезпечення розроблення і виконання програм розвитку внутрішньої торгівлі та інших заходів щодо стимулювання розвитку внутрішньої торгівлі;
спрямування і координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;
визначення органів ліцензування певних видів торговельної діяльності;
прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
здійснення інших повноважень у сфері внутрішньої торгівлі відповідно до законів.
Стаття 21. Повноваження центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі
1. Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку та державної політики у сфері торгівлі:
бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі, розробляє механізм її реалізації та державного регулювання, а також здійснює координацію діяльності в цій сфері інших органів виконавчої влади;
здійснює координацію роботи та інформаційно-методологічне забезпечення відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;
проводить моніторинг та аналіз стану торговельної та виробничо-торговельної діяльності;
сприяє формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, розширенню асортименту товарів та поліпшенню їх якості з урахуванням попиту населення;
розробляє та затверджує правила торгівлі окремими групами товарів, правила роботи закладів ресторанного господарства (громадського харчування), правила здійснення окремих форм внутрішньої торгівлі;
встановлює особливості обслуговування покупців різними типами закладів ресторанного господарства (громадського харчування), примірні правила торгівлі на ринках;
забезпечує реалізацію програм розвитку внутрішньої торгівлі та інших заходів щодо стимулювання розвитку внутрішньої торгівлі;
здійснює співробітництво з громадськими організаціями та об’єднаннями суб’єктів господарювання сфери внутрішньої торгівлі та залучає їх до участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами іноземних держав;
здійснює інші повноваження у сфері внутрішньої торгівлі відповідно до законів.
Стаття 22. Повноваження місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі
1. До повноважень місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі належать:
проведення моніторингу за дотриманням вимог законодавства щодо організації торговельної діяльності на відповідній території;
інформування відповідних органів про виявлені факти порушення вимог законодавства у сфері внутрішньої торгівлі;
формування регіональних товарних ресурсів для здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
сприяння забезпеченню наявності у торговельній мережі соціально значущих продовольчих товарів;
проведення аналізу розвитку внутрішньої торгівлі на відповідній території;
підготовка пропозицій відповідним органам місцевого самоврядування щодо розміщення об’єктів торгівлі на відповідній території;
розроблення пропозицій щодо необхідності виробництва і реалізації продукції для місцевих потреб;
сприяння місцевим товаровиробникам у реалізації їх продукції під час здійснення торгівлі на ярмарках;
розроблення і реалізація регіональних програм розвитку торгівлі в межах відповідної території.
Стаття 23. Контроль за додержанням вимог цього Закону
1. Контроль за додержанням вимог цього Закону здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів відповідно до його повноважень.
Інші органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері внутрішньої торгівлі у межах своєї компетенції, визначеної законом.
2. Центральний орган виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів має право:
1) відповідно до закону проводити перевірки суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі, безперешкодно відвідувати та обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення таких суб’єктів;
2) одержувати безоплатно від суб’єктів торговельної діяльності, що перевіряються, копії документів, необхідних для проведення перевірки;
3) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законом, адміністративні стягнення;
4) накладати на суб’єктів торговельної діяльності стягнення, передбачені статтею 24 цього Закону.
Стаття 24. Відповідальність суб’єктів господарювання, які провадять торговельну та/або торговельно-виробничу діяльність
1. Суб’єкти господарювання, які провадять торговельну та/або торговельно-виробничу діяльність, та їх посадові особи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань чи порушення правил, норм та вимог щодо провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності на підставі і в порядку, визначеному законами.
2. У разі порушення вимог цього Закону суб’єкти господарювання, які провадять торговельну та/або торговельно-виробничу діяльність, несуть відповідальність за:
1) провадження торговельної діяльності у формі мережевої торгівлі без наявності приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) провадження торговельної діяльності у формі дистанційної торгівлі без наявності офісного приміщення — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності на нестаціонарному об’єкті торгівлі, що розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, без договору оренди земельної ділянки — у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) провадження підприємством діяльності на ринку без затвердженого плану території ринку — у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) неподання інформації, передбаченої частиною третьою статті 14 цього Закону, — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) стягування плати за надання маркетингових, рекламних та інших послуг під час реалізації соціально значущих продовольчих товарів — у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) порушення строків оплати за кожну партію отриманих соціально значущих товарів — у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) використання методів продажу товарів шляхом пропонування винагороди покупцям за залучення до участі у купівлі товарів нових покупців — у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.
Стаття 25. Захист прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності
1. Держава залучає об’єднання суб’єктів торговельної діяльності, об’єднання споживачів до участі у розробленні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі.
2. Суб’єкти торговельної діяльності мають право звертатися до контролюючих органів або до суду за захистом своїх прав та інтересів.
3. Порушення посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування вимог цього Закону тягне за собою відповідальність згідно із законами.
Розділ V
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини шостої статті 7 та статті 24, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону.
2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у тексті Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) слова “громадське харчування” у всіх відмінках замінити словами “ресторанне господарство (громадське харчування)” у відповідному відмінку;
2) статтю 19 Закону України “Про лікарські засоби” (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 22 , ст. 86; 2006 р., № 22, ст. 1904) доповнити абзацом такого змісту:
“Реалізація лікарських засобів не може здійснюватися суб’єктами господарювання у формі дистанційної та мережевої торгівлі.”;
3) в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170) слова “без обмеження площі” замінити словами і цифрами “торговельною площею до 100 кв. метрів (крім спеціалізованих складів, магазинів, відділів, секцій)”.
3. Затвердження нормативів, визначених частиною першою статті 13 цього Закону, не є підставою для перегляду розміщення об’єктів торгівлі, будівництво та/або реконструкція яких розпочата чи завершена до затвердження зазначених нормативів.
4. До приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Голова
Верховної Ради України
