ЗАКОН УКРАЇНИ Про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Проект 9127 від 08.09.2011 Текст законопроекту до другого читання 19.10.2011

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ Стаття 1. Загальні положення Цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України “Про виконавче провадження” (далі — рішення суду), та особливості їх виконання

Проект

(Тираж 19.10.2011)

 ЗАКОН   УКРАЇНИ

 Про гарантії держави щодо виконання судових рішень

Розділ I. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття 1. Загальні положення

1. Цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України “Про виконавче провадження” (далі — рішення суду), та особливості їх виконання.

2. Терміни вживаються в цьому Законі у значенні, наведеному в Бюджетному кодексі України і Законі України “Про виконавче провадження”.

Стаття 2. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду

1. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі — державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі — юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб — відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

2. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Стаття 3. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу

1. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень — за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

2. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України “Про виконавче провадження”, із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

3. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, Державна казначейська служба України протягом п’яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.

У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення Державна казначейська служба України повертає заяву стягувачу.

Стягувач має право повторно звернутися до Державної казначейської служби України для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення Державної казначейської служби України.

4. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

Стаття 4. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи

1. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

2. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

3. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2—4 частини першої статті 47 Закону України “Про виконавче провадження”, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

4. У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів.

5. Кошти, що надійшли на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей.

6. Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється Державною казначейською службою України у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

7. Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на Державну казначейську службу України з одночасним направленням повідомлення такому органу.

8. Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов’язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах Державної казначейської служби України та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.

Стаття 5. Компенсація

1. У разі якщо Державна казначейська служба України протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

2. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Державною казначейською службою України.

3. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п’яти днів з дня отримання ним повідомлення Державної казначейської служби України про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України.

4. У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка Державної виконавчої служби України протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стаття 6. Відповідальність та відшкодування збитків, завданих державному бюджету

1. Кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.

Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії яких призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.

2. За поданням органу Державної казначейської служби України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.

У разі встановлення в діях посадової, службової особи державного органу складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, державні органи в установленому законодавством порядку реалізують право зворотної вимоги (регресу) до такої особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.

Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу злочину в діях зазначених осіб.

За результатами службового розслідування державні органи та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державної казначейської служби України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред’явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Якщо збитки, завдані державному бюджету, є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно із законом.

3. У разі встановлення в діях службової особи державного підприємства або юридичної особи складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи прокуратури за поданням органу Державної казначейської служби України звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.

Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу Державної казначейської служби України державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу злочину.

За результатами службового розслідування органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів державними органами в місячний строк можуть звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред’явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до службових осіб державних підприємств, винних у завданні збитків.

Стаття 7. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна

1. Виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

2. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов’язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Розділ II. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня набрання чинності законом щодо оптимізації розміру державних соціальних гарантій з урахуванням доходів Державного бюджету України, але не раніше 1 січня 2013 року, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону.

2. До набрання чинності законом щодо оптимізації розміру державних соціальних гарантій з урахуванням доходів Державного бюджету України державні соціальні гарантії нараховуються (виплачуються) у розмірах і порядку, визначених (встановлених) Кабінетом Міністрів України в межах видатків, передбачених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому розмір державних соціальних гарантій на черговий бюджетний рік не може бути визначений (встановлений) Кабінетом Міністрів України меншим, ніж розмір відповідних державних соціальних гарантій, що був визначений (встановлений) Кабінетом Міністрів України станом на 31 грудня попереднього бюджетного року.

3. Внести зміни до таких законів України:

1) у статті 3 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 33, ст. 430; 2008 р., № 5—8, ст. 78, № 27—28, ст. 253; 2009 р., № 15, ст. 191; 2010 р., № 4, ст. 36; 2011 р., № 32, ст. 315, із змінами, внесеними законами України від 7 квітня 2011 року № 3205-VI і від 19 травня 2011 року № 3385-VI):

абзац шостий пункту 3.7 виключити;

у пункті 3.8 слова “скасовується зупинення заходів примусового виконання рішень, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження” виключити;

2) статтю 6 Закону України “Про холдингові компанії в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 34, ст. 291) доповнити частиною чотирнадцятою такого змісту:

“14. Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями державної холдингової компанії, крім випадків, передбачених законом”;

3) пункт 1 частини першої статті 20 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 9, ст. 58, із змінами, внесеними Законом України від 17 березня 2011 року № 3165-VI) після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:

“забороняє примусову реалізацію майна юридичних осіб”.

У зв’язку з цим абзаци восьмий — двадцять другий вважати відповідно абзацами дев’ятим — двадцять третім.

4. Невиплачені кошти за рішенням суду, винесеним на підставі правовідносин, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються заборгованістю якщо виконавчий документ, виданий для виконання зазначеного рішення, було подано в порядку, визначеному абзацами другим і третім цього пункту. Погашення заборгованості здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів, боржниками за якими є суб’єкти, визначені частиною першою статті 2 цього Закону, та які винесені до набрання чинності цим Законом, подаються до Державної виконавчої служби України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів, боржниками за якими є суб’єкти, визначені частиною першою статті 2 цього Закону, та які винесені за результатами розгляду звернення осіб у межах строку позовної давності, встановленого абзацом четвертим цієї частини, подаються до Державної виконавчої служби України протягом одного місяця з дня набрання законної сили зазначеними рішеннями суду.

Строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення коштів, підставами для яких є правовідносини, що виникли до набрання чинності цим Законом, до суб’єктів, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, становить шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Рішення суду про стягнення коштів, боржниками за якими є суб’єкти, визначені частиною першою статті 2 цього Закону, та виконавчі документи за якими не було подано в строк, встановлений абзацами другим і третім цієї частини, вважаються виконаними.

Заборгованість, зазначена в абзаці першому цієї частини, погашається за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

5. Кабінету Міністрів України:

забезпечити проведення протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом інвентаризації заборгованості з виплат за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою та які було винесено на підставі правовідносин, що виникли до набрання чинності цим Законом;

розробити до набрання чинності цим Законом на підставі даних інвентаризації та результатів аналізу наявних фінансових ресурсів графік та порядок погашення зазначеної заборгованості з Державного бюджету України;

подати в установленому порядку протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом до Верховної Ради України проекти законів щодо приведення положень законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

привести протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.